Симона Вілар - Сповідь суперниці

— Ти не мала права так чинити, Ріган. Поїхати ось так, не сказавши: «Прощавай».

— Я залишила тобі послання, — виправдовувалась я. — Та й що може бути гіркіше за довгі прощання?

Я стояла на сходах будинку для прочан у єпископстві, дивилася, як він нервово постукує себе нагаєм по халяві. Наша мовчанка затягувалася. Я лише дивилась на нього, милуючись востаннє. Ці довгасті сині очі, розпатлане після швидкої їзди волосся, гордовита постава. Я розуміла, що й досі люблю його.

— Ти напишеш, як доїхала, — сказав він за деякий час. — А я відповім, як тут у нас справи. Знаєш, у Єрусалимському королівстві дуже поширене таке спілкування в листах. Давай введемо такий звичай і в Англії?

Напевне, я зраділа. Мені приємно підтримувати з ним зв’язок. Та й цікаво дізнатися, як тут усе складеться.

— Хай не залишить тебе Господь своїми милостями, Едгаре, — сказала я наприкінці.

— Хай буде він і з тобою, — відповів він.

Серпень 1132 року

Коли я дізнався про заручини Бертради з саксом Едгаром Армстронгом, то спочатку не повірив. Вона виділяла його з натовпу своїх залицяльників. Це безперечно, але щоб справа дійшла до вінчання, а цей вискочка вивищився до родичання з самим Генріхом Боклерком! Та й леді Бертрада навряд чи схожа на жінку, яка впокориться зі звичаями саксонських дружин.

— Присягаюся бородою Христовою, ми ще почуємо про чвари в цій родині, — сміявся я, обговорюючи з приятелями заручини. — Бог свідок, тут не обійдеться без побитого посуду.

Але за жартами я приховував розчарування. Чому він, цей сакс, а не я зумів так вивищитися? Він, волоцюга, якому успіх сам ішов до рук, тоді як я всього повинен був домагатися сам, із зусиллями та приниженнями.

Адже за народженням я походив із шляхетного нормандського роду, моя родина мала землі в Норфолкширі й Саффолкширі, а мій батько сер Роджер Бігод був стюардом[47] королівського двору. Проте мені не пощастило, я народився другим, тому всі землі батька, його титул і посаду при дворі повинен був успадковувати мій старший брат Вільям. Мені ж, як молодшому, належало вдатися до духовної кар’єри. Проте з мене вийшов би такий священнослужитель, як із мого батька непорочна діва. І батько швидко зрозумів це, коли мене з ганьбою витурили з чергової обителі, куди він намагався мене збути. Ось тоді батько й прилаштував мене пажем при позашлюбній доньці короля принцесі Бертраді.

Ох і штучкою виявилася ця руда! Ще дитиною була, а вміла дошкулити всім. Але я, як і кожен, хто виріс при дворі, хутко з’ясував, у чому мій зиск і, хоч інколи мені й хотілося добряче потягати принцесу за коси, але я корився, бігав, як щеня, за її дорученнями. І мою старанність було винагороджено. Коли я вийшов із віку пажа, саме Берт замовила за мене слівце своєму братові Глочестеру, в його почті я став зброєносцем, а з часом отримав і пояс лицаря.

Безземельних лицарів при дворі було як блощиць у дешевому заїзді, та моє становище, окрім жалюгідної платні й права бути скрізь із двором, нічого не приносило. А мої амбіції примушували діяти, знаходити способів розбагатіти, я мріяв про титул, про загін власних ратників, про особисті володіння. А поки що служив при різних дворах та накликав лиха на голову старшого брата з надією, що вони таки посиплються на нього і я зможу посісти його місце.

І звісно, не забував прекрасну Бертраду. Не тільки тому, що з роками вона так погарнішала. Я вивчив її звички, вдачу, знав, як домогтися її прихильності. Я став її лицарем-залицяльником, прославляв її ім’я на поєдинках, а інколи просто лихословив із нею, розказував придворні плітки. Врешті-решт я отримав непогане місце в її штаті й навіть дозволяв собі час від часу позатискати її. Бертраді подобалося, коли на неї несподівано нападають, подобалось то поступатися, то вдавати розгнівану, вислуховувати вибачення. Я навіть подумував — чи не стати її коханцем. Небезпечна перспектива. Проте, як би тоді я зміг впливати на Бертраду!

І раптом наче грім серед ясного неба її заручини. Лють охопила мене й вляглася тільки тоді, коли я дізнався, що від заручин до вінчання повинно минути достатньо часу. Але час збігав, король дедалі краще відгукувався про Армстронга, а Бертрада, хоча й не знемагала в очікуванні весілля, таки вважалася його нареченою. Її навіть не бентежило, що женишок — сакс, хоча я й жартував із цього приводу.

Тим часом Армстронг зробився графом і настав час вирушати в Норфолк.

Бертрада збиралася прихопити з собою чималий почт, і мені вдалось умовити її надати відомому вам Гуго Бігоду небезвигідне містечко при її персоні — посаду капітана, що головував над її сорока особистими охоронцями, хоча одному Богу відомо, навіщо жінці такий загін.

По прибутті в Норфолк я з величезною цікавістю спостерігав, як складаються стосунки Бертради й Едгара. Зовні все мало цілком благопристойний вигляд. Едгар був люб’язний, Бертрада демонструвала захоплення. Едгар вразив її розкішним святкуванням, засипав подарунками, і моя примхлива пані була на вершині блаженства. Але я ж знав, що довго така ідилія не протримається. І підтвердженням цього стали їхні сварки вже на весільному бенкеті. Бертрада очевидячки давала зрозуміти чоловікові, що в їхньому шлюбі не має наміру грати другу роль, а Едгар не звертав на її поведінку анінайменшої уваги, чинив по-своєму.

Було кумедно спостерігати за обличчями молодят після шлюбної ночі. Я був ладен голову закласти, що Берт дісталася нареченому не цнотливою. Надто довго жила вона при дворі, надто багато часу проводила серед чоловіків, щоб залишитися невинною. Як же Едгар поставиться до того, що старий Генріх запропонував йому вже надкушене яблуко? Чи вистачить у нього клепки не роздувати скандалу?

Клепки в нього вистачило. Після шлюбної ночі вигляд мав спокійний