Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Конда підпливла до берега, і я, взявши за руку Мел, яка нічого не розуміла, і потягнула її на сушу. Щойно ми опинилися на землі, Конда повернулася, і, вильнувши хвостом, ніби прощаючись, розвернулася і пішла під воду. Я, востаннє глянувши на неї, обірвала наш ментальний зв'язок, і одразу ж відчула порожнечу у своєму розумі.

З печалі за улюбленцем, який несподівано покинув мене, мене вирвала Мел:

- Це що зараз було? Ти ж начебто хотіла й далі подорожувати зі своєю Кондою?

- Я вирішила, що настав час із нею розлучитися. Вона хоче завести сім'ю, і я схвалила її дії, і відпустила на волю, - відповіла я з сумом у голосі, все-таки я за час цієї подорожі встигла прив'язатися до анаконди.

- Зрозуміло. І як ми тепер будемо переміщатися? Нам же ще потрібно якось дістатися до Сферлона. Чи плани змінилися, і ми вирушимо в інше місце? - закидала мене запитаннями Мел.

- Плани не змінилися. А до Сферлона ми дійдемо ніжками. Туди не так далеко йти, - відповіла я.

***

Меланія ле Фотьєн

Після того, як ми розпрощалися зі змійкою, минуло вже три години. Весь цей час ми йшли до міста, в якому, ймовірно, має бути портал. Там же, за ідеєю, ми і мали розлучитися з Ері, точніше Бет. За години, проведені разом у подорожі, я якось прив'язалася до неї. У мене був тільки один друг, і то, коли я жила зі своєю сім'єю. Пізніше були здебільшого приятелі, знайомі, ті, хто мені чимось допомагали або заважали. Але зустрівши Бет, я не відразу, але зрозуміла, що ми не просто потоваришували, вона стала мені практично рідною.

Не знаю, що на це вплинуло, чи спільна подорож, і те, як ми спільну біду поділили на двох, чи те, як вона відкрилася, розповівши свою історію. Але факт залишається фактом, я до неї прив'язалася, і сильно, і тепер не знаю, чи зможу піти, коли прийде час. Уже зараз мені не хочеться залишати її одну проти всіх тих ворогів, які її переслідують. Може все ж таки є якийсь вихід, щоб не потрібно було продовжувати втечу? Довго в такому стані не витримати, та й ще з огляду на те, що вона вагітна.

Усе, я вирішила, я залишуся з нею до народження дитини, а може й довше. Одна вона, рано чи пізно, точно попадеться в руки переслідувачам. Поки не знаю, як і коли, але мені це потрібно їй озвучити. Я все ніяк не могла підібрати слів, щоб сказати Бет про своє рішення. Гаразд, може пізніше щось спаде на думку, і тоді я обов'язково все їй скажу.

Поки ми йшли, мої думки скакали туди-сюди. Я весь час подумки поверталася до її історії. Бет не справляла враження забудькуватої особи. Але як тоді з її пам'яті стерся епізод із вагітністю? Вона не може взагалі нічого не пам'ятати, щось все ж мало залишитися. Хоча б події, що передували цьому, наприклад, похід у шинок, або романтична прогулянка з кимось. Саме про це я й запитала в неї:

- Бет, тобі лікар сказав, коли приблизно було зачаття. Може, ти пам'ятаєш щось, що було якраз перед ним? Наприклад, похід у шинок? Може, ми хоч так зуміємо відновити ланцюг подій, що призвели до твоєї вагітності.

Бет кілька хвилин обмірковувала моє запитання. Нарешті, вона, щось згадавши, вигукнула:

- Приблизно в цей час ректор видав нам чергове завдання. Ми мали вирушити до печер і принести якусь дуже цінну рослину, що росте тільки там. І ми вирушили виконувати це завдання. Повернулися ми тижні два тому.

- Отже, саме в цей час ти з компанією хлопців, про яких ти мені розповідала, була на завданні? - запитала я, підводячи Бет до очевидного висновку.

- Так, - відповіла вона.

- Якщо ви в дорозі або вже на місці не зустріли ще когось, то варіантів, хто саме батько дитини, не так багато. Усього чотири, - зробила я ще більш очевидний натяк.

Бет, яка й до цього дивилася на мене розширеними очима, вилаялася, усвідомивши істину. Звичайно, для неї це був шок. Завагітніти від когось зі своїх друзів, а можливо, і коханого, і тепер ховатися, рятуючи життя, своє і ще не народженої дитини від переслідувачів.

Ми за час розмови встигли не тільки підійти впритул до Сферлону, а й зайти всередину досить великого міста. Ми йшли однією з місцевих вуличок, і Бет кілька разів запитувала у перехожих шлях до порталу. А в мене в голові крутилося якесь запитання. Воно було ще з того часу, як Бет розповідала свою історію, але я ніяк не могла згадати його суть. Не знаю, скільки минуло часу, може, кілька хвилин, а може, й півгодини, відтоді, як ми увійшли до міста, і я почала спроби зловити думку, яка весь час вислизала. Але я все ж усвідомила те, про що весь цей час хотіла запитати у Бет, і озвучила свої сумніви:

- Бет, а як твої переслідувачі знайшли тебе на самому початку? Ти ж стільки часу навчалася в Академії, і ніхто навіть не спробував тебе звідти забрати?

- Знаєш, я теж про це роздумувала, - відповіла Бет після невеликої паузи, і продовжила: - І знайшла відповідь на це запитання. Річ у тім, що ще до вступу в Академію я активувала простенький амулет, який блокує магічний пошук володаря, тобто мене. Мій слід обірвався на болотах, де ми зустрілися. Там зникли всі мої переслідувачі, згинувши навіки віків. Після цього відстежити мене за допомогою запаху було нереально, тільки магічно. Тож я була в цілковитій безпеці в Академії.

- І що ж змінилося? - запитала я, підозрюючи, що Бет хтось усе ж таки здав.