Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська - Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Розділ 77.

Увійшовши в номер, я відчула себе немов в пастці.  Я дозволила собі стати до цієї людини спиною і тепер губилася в думках про те, що було в нього на думці, оскільки абсолютно не чула, щоб він зробив хоч крок. Коли я озирнулася, то зрозуміла, що вихід з номера був закритий моїми речами, а Томас просто стояв і мовчки мене розглядав.  

  

- Дякую, що допоміг, - спробувала посміхнутися, але вийшло дуже погано.  Найбільше на світі я боялася, що він зараз розвернеться і піде, що вийде з цієї кімнати й більше ніколи не подивиться на мене з таким нетерпінням в очах.  

  

- Так я ще не закінчив ... допомагати, - він повільно зробив крок всередину і, не припиняючи дивитися в мої очі, невимушеним рухом, навпомацки зачинив за собою двері.  

  

Серце стало заходитися в дикому стрибку, а дихання збилося.  Він не йшов, не йшов ... Його очі жадібно мене розглядали, і він наближався до мене з кожною секундою.  Я хотіла доторкнутися до нього, відчути запах його шкіри, тепло його губ.  Хотіла, щоб він стиснув мене своїми сильними руками й більше ніколи не відпускав.  Мені набридло ховатися і боятися, брехати собі самій.  Як ніяк я була дорослою дівчинкою і вже давно мені потрібно було прийняти той факт, що я його, і я не могла від нього піти, втекти, сховатися ... Напевно, це було те, що деякі могла назвати долею. 

  

Але одна справа зрозуміти все це і прийняти, а зовсім інше - це показати йому те, що насправді зі мною відбувалося. Це немов дати йому деяку перевагу наді мною.  Невидиму владу.  

  

- Томас ... Я ... - Голос почав зрадницьки тремтіти, і я, підібгавши пальчики ніг відчула себе маленькою дівчинкою, яка боялася сказати щось не так.  

  

- І я ... - риси його обличчя пом'якшуються, і він розглядає мене так, ніби й сам не може повірити в те, що це відбувається насправді.  

  

- Я більше не можу так ... - Хотіла продовжити, що я більше не могла чинити опір, брехати собі і йому.  Що він переміг, я повністю здалася, навіть в якийсь момент була готова визнати поразку.  Але голос знову почав тремтіти, я не змогла закінчити фразу, нічого не виходило.  

  

Але ж і він сюди прийшов не для того, щоб вислуховувати мої зізнання й одкровення. Це ми зараз абсолютно точно розуміли удвох.  Повітря й обставини навколо нас були настільки напружені, що ще трошечки й ми б почали фонити.  

  

- Тсс, - почувши його тихий голос і побачивши, як він простягає руку до моєї щоки, я зрозуміла, що мої сльози струмками стікали вниз.  

  

- Я ... я ...  

  

Схопившись за його руку, яка прибирала вологу з мого обличчя, я, закусивши губу, заглянула до нього в очі.  Я побачила те, на скільки він втомився, наскільки ми змучили один одного і я, напевно, вперше за весь цей час подумала про те, як він переживав все, що між нами відбувалося.  Я настільки була занурена в себе й у свої переживання, що я навіть не думала про те, що в цій ситуації нас було двоє.  

  

- Я нудьгував, - у нього вистачило сміливості висловити те, на що не вистачало сміливості у мене. 

 

- Я теж, - посміхнувшись тому, що при всьому тому, що я була старша і мала бути мудріше й сміливіше, поруч з ним, в його руках я відчувала себе маленькою дівчинкою, яка хотіла ласки й любові.  

 

Його губи знайшли мої, злегка доторкнулися і зірвали короткий поцілунок.  Серце тремтіло від захвату. Це був перший поцілунок, який не ніс в собі біль, образу і бажання володіти.  Це був просто ласкавий поцілунок, який показує всю теплоту, з якою він до мене ставився. Нарешті, відкинувши всі свої метання і переживання, я змогла побачити те, що він був далеко не такий жахливий, як я про нього думала.  Я змогла побачити наскільки трепетно і тепло він до мене ставився.  

  

Я зовсім забула про те, за яких обставин ми тут зустрілися.  Забула про те, що він тут був зовсім з іншою дівчиною. І те, що я повинна була його переконати з'їхатися з моєю сестрою.  

  

Реальність була настільки паршивою, що я була готова заплатити будь-яку ціну, аби залишитися у своїх фантазіях ще багато часу.  Урвати у долі зовсім небагато часу, щоб обманювати себе і насолоджуватися тим, хто мені не належав.  Але, здається, мій час, на нещастя, закінчився, оскільки через пару секунд я почула: 

  

- Томас?  Олівія?  - Саванна голосно вимовляла наші імена, стукаючи у двері мого номера. А ми завмерли.  Немов злочинці, спіймані на гарячому, дивилися один одному в очі й не знали, що робити.  Вірніше, як ... я не знала, а ось в очах Томаса я незабаром розглянула незрозумілу рішучість.  Здається, його абсолютно не бентежило те, що нас могла зараз застукати моя сестра.  

 

Здається, його це не те, що не лякало, а навпаки, пробудило наполегливе бажання. 

  

О, ні, ні, ні...  

  

- Не смій, - схопивши його за руку, я прошипіла і подивилася в його очі.  Тільки не так, не таким чином.  

  

- Скільки ми ще будемо продовжувати грати в ці збочені ігри?  - Томас прогарчав ці слова мені у відповідь і вирвав руку з мого захоплення.  

  

- Вона моя сестра, я так не можу, - глухо промовила я, - прошу тебе ...  

  

Побачивши, як Том стиснув кулаки й почувши скрип його зубів, мені стало страшно від того, що могло статися далі.  А Саванна навіть не збиралася здаватися.  

  

- Відкрийте двері!  Негайно!  Або я ... - Вона не встигла договорити, тому що Том відчинив двері, і я побачила обличчя сестри, по якому відразу стало зрозуміло, що вона була в сказі.  

  

- А то ти що?!  Піднімеш на вуха весь готель? Візьми себе в руки й перестань мене ганьбити!  - Прогарчав хлопець і, схопивши Саванну за руку, потягнув за собою при цьому голосно грюкнувши дверима мого номера. А я так і залишилася стояти на місці, поки мій мозок намагався перетравити те, що сталося. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно