Джулія Ромуш - Моя в борг, Джулія Ромуш

- Тобою розрахувалися за борги, - від його сталевого голосу починають тремтіти коліна.
- Ні, ви щось переплутали, - відступаю й упираюся у стіну.
- Твій наречений тебе програв, - підходить впритул, змушує здригнутися від страху, - тепер ти моя власність.
- Маячня, Нолан не міг... Він не...
- Впізнаєш? - Перед очима з'являється аркуш паперу, мені доводиться примружитися, щоб літери не розпливалися. Це розписка мого тата. Гарантія того, що він поверне Нолану його гроші чи втратить усе, що ми маємо.
- Але як… Звідки це в тебе?
- Це йшло в комплекті з тобою, - на його обличчі з'являється звірячий вискал, - вважай, що ти просто змінила господаря. А зараз… Зробиш усе, щоб я залишився задоволеним новим придбанням.

Пролог

Холод пронизує тіло гострими голками, коли я чую кроки за дверима. Від страху моє бідне серце пропускає удар. Я не бачу хто наближається до дверей, але внутрішній голос стверджує тільки одне - це він.

Обхопивши плечі крижаними долонями, роблю крок назад. Ноги плутаються у спідниці весільного плаття, і я мало не падаю на підлогу. Сьогодні мало відбутися моє весілля. Я мала стати дружиною коханого чоловіка. Але натомість мене викрали. А потім привезли сюди. Хворий виродок, який вирішив, що закони для нього не писані. Скільки разів я запитувала себе: чому я? Для чого я йому? Чужа наречена. Не його. Ніколи йому не належала і не хочу належати. Невже тим, що відмовила? Тим, що не стала як решта жінок падати перед ним на коліна? Будь-яка мріяла б опинитися зараз на моєму місці. Кожна хотіла б, щоб Бакер був одержимий нею. Вродливий. Небезпечний. У його руках стільки влади та грошей. Будь-яка б мріяла, але не я.

Кроки стають ближчими, і моє серце завмирає від жаху. Це він. Я не маю жодних сумнівів. Аарон Бакер іде сюди. Покидьок, який перетворив моє життя на жах. "Будеш тільки моя" - я пам'ятаю, як він це сказав. Але тоді мені вдалося вирватися, втекти. Тоді мені пощастило. Сьогодні такого успіху не буде.

Губи тремтять від страху і холоду, тіло наче покрилося скоринкою льоду. Так відбувається завжди, коли цей чоловік виявляється поряд. Від нього віє небезпекою та страхом. Щоразу хочеться втекти. Я боюсь цю людину.

Жах охоплює кожну клітинку тіла, коли чую звук замку, що відкривається. Напевно, потрібно кинутися вперед, спробувати вирватись з цієї кімнати. Але ноги начебто приросли до підлоги. Я не можу поворухнутися. Лише з жахом спостерігаю, як він входить до приміщення. Зараз він здається мені ще більшим і жахливішим, ніж зазвичай. Напевно, тому що ми опиняємось у замкнутому просторі. Тому що він так дивиться… начебто здирає з мене весільну сукню одним поглядом. Його очі темніші за ніч, змушують кров застигати в жилах. Погляд гострий як лезо ножа, яке без жодного жалю зараз ковзає по моїй ніжній шкірі. Завдаючи біль. 

Розкривши рота, я намагаюся ковтнути хоч трохи кисню. Хоч якось угамувати пекельну пожежу в легенях, які згоряють він неможливості дихати. Але нічого не виходить. Страх паралізував все. Я не можу навіть вдихнути.

На тілі з'являються крижані мурашки, що проносяться шкірою крижаним водоспадом, коли чоловік починає на мене насуватися.

- Я хочу звідси піти, - голос зрадницьки тремтить, видаючи мій страх.

- Кудись поспішаєш? - Бакер кривить губи у знущальній усмішці. Повільно ковзає своїм поглядом по моєму тілу, від чого змушує затремтіти ще сильніше.
Він не торкається, лише дивиться, а в мене відчуття, що він уже зірвав з мене одяг. Його погляд відчувається під сукнею.

- Я сьогодні виходжу заміж! Ти не маєш ніякого права мене тут утримувати, - втискаюсь у стіну, бо він підходить до мене впритул. Його запах вбивається у ніздрі. Такий різкий і небезпечний, як і його господар.

- Помиляєшся...

Починаю дихати частіше, бо чоловік нахиляється нижче, від чого серце падає у п'яти. Зажмурююсь. Я відчуваю, як він проводить носом по моїй щоці, обпалюючи шкіру своїм дотиком. Гаряче дихання ніби пронизує тіло струмом. Він вдихає запах моєї шкіри. Він завжди був неадекватним, але зараз… це переходить усі межі.

- Я йду! - Різко подаюсь вперед і через секунду знову втискаюся у стіну, тому що Бакер подається вперед і притискає мене своєю вагою, скоротивши цим рухом відстань між нами до мінімуму. Мої очі розширюються від дикого жаху. Що він творить? Що це все означає?!

- Ти робитимеш тільки те, що я дозволю, - вимовляє сталевим голосом.

- Що це означає?! - Хочу закричати, але знову хриплю. Я нічого не розумію. Він мене вкрав! Викрав! За таке взагалі садять у в'язницю! - Тобі не зійде це з рук! Мій наречений... він мене вже шукає. Те, що ти зробив, це злочин! - Я більше не в змозі впоратися з емоціями, голос тремтить і зривається.

Губи Бакера кривляться у звіриному вищирі.

- Тебе ніхто не шукає, - його пальці торкаються моєї щоки, і я відразу відвертаюся в бік. Не хочу, щоб він до мене торкався.

Я знову роблю спробу вирватися, але в мене нічого не виходить. Він зовсім з котушок злетів. Хворий. Господи, мене викрав псих!

- Тобою розрахувалися за борги, - його слова як удар під дих, коліна підгинаються, і я не падаю на підлогу лише через те, що стою біля стіни.

- Що за нісенітниця?! - Істерично шепочу. Закричати не виходить, від страху мій голос просів.

- Твій наречений тебе програв, - кожне його слово змушує тремтіти від страху, - тепер ти моя власність.

- Маячня, Нолан не міг... Він не... - Не вірю жодному слову. Мій наречений не міг так вчинити. Він шалено мене кохає. У нас сьогодні мало відбутися весілля. Ми мали стати сім'єю. Бакер спеціально так каже. Просто хоче наговорити лайна про Нолана. Я вигадую купу виправдань нареченому, ось тільки наступної секунди моє життя руйнується. Розбивається на маленькі уламки як кришталева ваза.

- Впізнаєш? - Перед очима з'являється аркуш паперу. Від того, що очі сльозяться, всі літери розпливаються, і я не можу побачити, що там написано. Мені доводиться примружитись, щоб літери не розпливалися. З кожною секундою моє серце починає битися частіше, а внутрішній голос волає про те, що цього не може бути. Це все не правда. Маячня. Жорстокий жарт. Ось тільки я впізнаю почерк... Він належить моєму батькові. А перед моїми очима розписка... Розписка батька. Він зобов'язується виплатити Нолану якісь гроші. Велику суму. А я... Я як запорука цієї угоди. Відстрочка платежу. Якщо я стаю законною дружиною Нолана, то він дає батькові відстрочку з виплати боргу.

- Звідки це у тебе? - Губи наче неживі, ледве ворушаться. Я не хочу вірити у те, що побачила. З очей починають котитися сльози.

- Це йшло в комплекті з тобою, - на обличчі Бакера з'являється звірячий вискал, - вважай, що ти просто змінила господаря. А зараз… Зробиш усе, щоб я залишився задоволеним новим придбанням.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍