Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська - Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Розділ 76.

- Привіт, - посміхнувшись, я попрямувала до сестри й, не звертаючи уваги на її незадоволену фізіономію, поцілувала її в щоку.  

  

- Привіт, - відгукнулася Сав, ковзнувши по мені поглядом.  Вона немов вдивлялася за мою спину, очікуючи, що з машини раптом чудом вийде Тео.  

  

- Ну що, як ви тут?  - Напевно, у мене погано виходило приховати посмішку, але побачивши Томаса, мій настрій піднявся, і я нічого не змогла з цим зробити.  

  

- Ти приїхала одна?  - Занадто різко і зухвало прозвучало запитання від хлопця, породжуючи в сестрі все більше недовіри й роздратування.  Тепер вона точно зрозуміла, що Тео тут не було, тому стала з побоюванням дивитися в мою сторону, явно не наважуючись висловити німе запитання.  

  

- Ну, ви так різко перенесли зустріч, що у Тео просто не вийшло приїхати раніше, - я ніби не помітила, що питання поставив Томас і звернулася з відповіддю до Савани, але при згадці Тео, я краєм ока побачила, як він напружився, - він  ще не повернувся з поїздки. 

  

- Хм ... - вона невдоволено стиснула губи, - так вийшло ...  

  

- Ну, думаю, що це не завадить нам поніжитися на сонечку і випити парочку коктейлів?  - Я продовжувала удавати, що не помічала явного невдоволення сестри й підморгнула їй і обережно подивилася на хлопця, який стояв поруч.  

  

- Я віднесу твою валізу, - своєю фразою Томас встиг випередити моє запитання, немов спеціально продовживши нагнітати обставини.  

  

- А мою?  - Округлила очі сестра, коли він впевнено і швидко підхопив мої речі, після чого, ніби згадавши, що ми тут були не одні, невдоволено обернувся в пошуках речей Сав.  

  

Ми пройшли в просторий хол готелю і підійшли на рецепцію.  

  

- Два двомісних номери?  - Хлопчина за стійкою мило посміхнувся і мене тут же пробив укол ревнощів, коли я зрозуміла, що вони будуть спати в одному номері й на одному ліжку. І тільки зараз я зрозуміла, що ця поїздка дасться мені набагато складніше, ніж я думала спочатку.  

  

- Все вірно, - гордо піднявши підборіддя, немов хизуючись, підтвердила сестра і краєм ока подивилася в мою сторону.  

  

- Вибачте, але на одному поверсі забронювати номери не вийшло. Сподіваюся, це не проблема, що у вас кімнати будуть не поруч?  - Хлопчина подивився на нас з тривогою.  

  

- Не проблема, - я змусила себе посміхнутися і зраділа хоча б тому, що я не буду чути все, що буде відбуватися в їх номері.  Чорт!  Чорт!  Чорт!  Про що я тільки думала, коли їхала сюди?!  Здається, сама поїздка могла виявитися набагато складніше, ніж мені здавалося спочатку.  

  

Мій номер виявився на два поверхи вище номера для молодят (я так і не зрозуміла, це був збіг або Сав навмисне вибрала саме цю категорію).  Зупинившись на поверсі, де знаходився номер Савани й Томаса, хлопець виставив валізу сестри з ліфта і швидко кинув їй через плече:  

 

- Я допоможу Олівії занести валізу і спущуся, - моє дихання почастішало, а Саванна невдоволено подивилася на Томаса.  

  

- Поїдемо разом, - все-таки взявши себе в руки, Сав посміхнулася, і я тут же відчула, як напружився Томас.  Господи, це ж тільки початок, а попереду у нас ще кілька днів.  

  

- Не треба, я сама впораюся зі своєю валізою, - посміхнувшись, я вказала на вихід обом.  

  

- Сав, не потрібно нагнітати обставини, - мої слова були проігноровані, а хлопець сказав з притиском цю фразу, і під гнівний погляд дівчини, яка вже вийшла з ліфта, потягнувся до кнопки закриття дверей.  

  

- Я..., - Саванна не встигла договорити, оскільки стулки ліфта закрилися, і ми залишилися одні. Повітря тут же наелектризувалося, а його запах ударив у ніздрі.  Мої мізки повільно, але, впевнено, перетворювалися в омлет.  

  

- Не варто було, я б могла і сама впоратися, - я відчула за потрібне почати першою діалог, і тут же побачила, як спина Томаса напружилася від звуку мого голосу. 

 

- Ну, так ... - він навіть не обернувся, але я почула, як він посміхнувся, різко видихнувши, - ти ж у нас самостійна. - Звук ліфта вивів мене зі ступору, поки я міркувала чи потрібно було взагалі щось на це відповідати, і ми обидва вийшли з кабінки.   

  

Я йшла попереду, до болю стискаючи пальцями картку від номера, і з кожним кроком моє серце все більше і більше заходилося в шаленому стрибку.  

  

- Дякую, - зупинившись біля номера, я різко розвернулася і, тим самим, виявилася ніс до носа з Томасом.  

  

- Відкривай, - він кивнув на ключ в моїх руках, а потім перевів погляд на двері.  Слова прозвучали немов команда.  

  

- Далі я сама, - спробувавши мило посміхнутися, я спробувала перехопити ручку своєї валізи.  

  

- Я занесу всередину. Двері відкрий.  У нас і так мало часу, Саванна чекає внизу, - поки він говорив, я відчула себе школяркою, якій потрібно було встигнути списати домашку до приходу вчителя.  

  

Тремтячими пальцями я знову стиснула ключ-карту і глибоко вдихнувши розвернулася і відкрила номер. У нас було дуже мало часу, так що ми точно не встигли б накоїти дурниць.  Цим я намагалася себе заспокоїти, точніше, намагалася хоча б так обдурити сама себе. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно