Валерій Павлович Лапікура - Непосидючі покійнички

— По тому, що втрапляло мені в руки, та ж сама картина. Розумієш, гіпноз дуже тонка штука. Людині за його допомогою можна навіяти щось НЕ робити, а ще простіше — забути. А от стосовно того, щоб загіпнотизувати на якісь дії, то тут навіть у високих професіоналів можливості обмежені. Був, щоправда, Вольф Мессінг, але він своїх секретів нікому так і не розкрив. І учнів не залишив.

— Точно не залишив?

— Можеш не перевіряти. Хоча, думаю, навіть можливості Мессінга обмежувалися командами впустити або випустити його. Чи видати сто тисяч карбованців на підставі чистого аркуша паперу. Але щоб убити… Ні, нереально.

— А зі світу звести? От як в народі кажуть — наврочити, заворожити.

— Олексо, це не до мене.

— А до кого?

— До Миколи Васильовича Гоголя. А до офіційної психіатрії всі ці бабські жартики жодного стосунку не мають. Хоча я не дивуюсь, чому у ці дурниці часом вірять дуже серйозні люди. Оце я як лікар можу тобі пояснити.

— Спасибі, що просвітив. Маленьке уточнення: щодо неможливості загіпнотизувати на вбивство ми домовились. А як щодо самогубства?

— Суїцид, згідно з наукою, є результатом важкої форми маніакально-депресивного психозу, викликаного, у свою чергу, важкою параноєю або органічними змінами в корі головного мозку. До гіпнозу це не має ніякого відношення. Більше того, Олексо, найкраще піддаються навіюванню особи істероїдного типу, але саме ця група людей практично не здійснює самогубства. З тебе досить?

— Дякую, втішив.

— Стривай, ледь не забув. У польській літературі описано випадки, коли вбивства здійснювали лунатики. Але то вже інша хвороба і до гіпнозу не стосується.

— Цікава версія, але боюсь, якщо я її запропоную, то наш Генерал мене особисто відвезе до твоєї лікарні на власній «Волзі» і здасть під розписку, під зобов’язання не випускати до повного одужання. А потім, усі злочини, які мене цікавлять, відбулися, на жаль, серед білого дня.

— Шкода.

— От і я кажу — шкода. Бо дуже оригінальна версія. Задля такої варто навіть пару тижнів у психушці полежати. Вітаміни поприймати, сил набратися…

— Кілька сеансиків електрошоку пройти, — єхидно додав мій друг. — Надзвичайно омолоджує. Деякі навіть добавки просять.

— Добалакалися! Бувай.

Жарти жартами, але щаслива смуга у моєму сищицькому житті продовжувалася. Виявляється, не треба було морочити голову, з якого боку підійти до обслуговуючого персоналу тенісних кортів. Потрібна людина, можна сказати, сама прийшла. Точніше, її до мене привели у супроводі конвою. Бо молодий хлопець, якого мені позичили колеги-інспектори, вже другий день сидів у нас в Управі і давав свідчення по вельми марудній кримінальній справі, а саме: шантаж, ускладнений виготовленням компрометуючих знімків порнографічного змісту.

Вляпався він так: кілька років тому після армії хтось зі знайомих прилаштував його на цей самий корт. Робота у нього була ще та! Він подавав м’ячі, вибиті в аут горе-спортсменами. Побігати і понахилятися, звичайно, доводилося чимало, проте платили за це підбирання непогано. І то не тільки грішми. Бо за традиціями великого тенісу «хлопчик для подачі» не стільки бігав за м’ячиками, скільки тішив біса тенісисткам, особливо тим, кому далеко за тридцять. Природно, що діялося це не на корті, і вдоволені дами обдаровували жеребчика неслабенькими подарунками.

І от одна з тенісисток здала свого подавальника до міліції. Він, мовляв, за допомогою підступу і шантажу змусив її позувати для порнографічних фотографій, чого вона як глибоко порядна радянська жінка терпіти не збирається. Речові докази до заяви прикладалися. Проте фотоаматор стояв на своєму, мовляв, усе було навпаки, і сама дама примушувала його робити оті знімки, бо це її дуже збуджувало. А коли він обмежив свої функції виключно до подавання м’ячів, образилась і оббрехала його, хорошого, доброго і чистенького.

Я не витримав і перш ніж порозпитувати про те, що цікавило мене безпосередньо по справі, поцікавився:

— І чого ж ти її покинув? Заїздила, чи що?

— Та ні, я до неї, щоб ви знали, з усією серйозністю, бо я ж не кобель якийсь там, котрому все одно, з ким…

— Невже одружитися здумав? Вона ж тобі в мами годиться!

— Ну, одружитися — не одружитися, але хотів, щоб усе було по-людськи. А вона мене зрадила.

— Який жах! І з ким, дозволь поцікавитися? З іншим подавальником чи, може, тенісистом?

— Якби! А то ж із тенісисткою!

— Тоді це серйозно.

— Ви це правду кажете чи кепкуєте?

— Хлопче, які жарти? Таких, як вони, навіть наші закони захищають. От подивись: якщо мужчина з мужчиною, то це одразу стаття — і п’ять років. А якщо дама з дамою, то навіть у місцевком не викличеш, бо немає такої статті.

— Що ви кажете? А чого ж про це ніде не пишуть?

— Ага, напиши. Так завтра нікому буде дітей народжувати. Жінки в лесбійську любов ударяться, а мужики з горя зіп’ються — і кінець цивілізації.

Від автора:

Олекса надаремне хвилювався за майбутнє прогресивного людства. Досягнення медицини вже через пару десятків років після описаних подій дозволили проводити святий процес запліднення за відсутності…