Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

class="v">весь її життєвий вантаж — родимки на шкірі і

проїзні талони в кишенях куртки;

ось зима перекотиться з сопки на сопку

і прийде гаряча пора,

коли із землі повиростає стільки різних речей,

аж повітря змушене буде піднятися трохи вище,

щоби не зачіпати ці довгі високі стебла,

що ростуть нізвідки і тягнуться в нікуди

якраз під її вікном.

Молодший шкільний вік

Це уже вкотре все починається спочатку,

і я говорю так, ніби бачу її вперше —

все як завжди, просто сьогодні надто холодний

вітер в поштових скриньках,

і в сірникових коробках печально дзвенять

жовті монети.

Просто надходить той вік,

коли починають снитись однолітки,

наче час повертається назад, щось забувши.

Скільки їх вижило —

цих вічно голодних вовченят?

Всі їхні мандрівки в нікуди

починались, як правило, з центральних вулиць.

Дивитись на життя крізь вікна автостанцій,

померти в дорозі, яка ніколи не закінчиться —

років десять тому ти теж

так часто користувалась

чужим шампунем,

що твоє волосся іноді втрачало

свій власний запах.

А ось тепер сни обриваються

просто у твоєму тілі,

як міжміські телефонні розмови,

і липневі автобуси,

крісла в яких пахнуть сандалом і звіробоєм,

повертаються до твого міста,

де кожного літа ти знаходиш

заіржавілі леза у ванній кімнаті

і вуличні автомати з колою.

Що змінилося? Виросли дерева,

зникли старі кінотеатри

і молочні магазини.

Лише дощова вода все така ж солодка,

особливо коли потрапляє на яблука.

Тоді вони важчають

і довго-довго падають у пісок,

розбиваючись на смерть

під гарячими небесами.

Жити значить померти

Влітку, коли нагріваються обручки й нігті

на пальцях чоловіків у привокзальних готелях,

і в сутінках діти з новобудов

до сердець притискають чорні футбольні м’ячі;

в темряві, коли видихається у винарнях рожеве вино,

повільний, ніби слимак, потяг на Будапешт,

запилений і ламкий проїжджає під місяцем.

Померши одного разу, ти продовжуєш шлях

через нічні двори і помічаєш, як

смерть тримає в руках м’ятні цукерки

і роздає їх дітям на привокзальних пустищах.

Влітку, коли вивертається тепла підкладка життя,

коли розбиваються малолітражки

кольору твоєї губної помади,

з дому виходить старий аптекар,

що лікує всіх аспірином,

щодня граючи зі смертю в якусь невідому гру;

життя не почнеться без тебе —

сміються жінки на площі,

жити значить померти —

скажуть тобі одинокі кур’єри,

які переносять в наплечниках сухі небеса.

Померши одного разу, ти відступаєш у тінь

і дивишся, як твоє тіло безпорадно шукає

тебе самого між стебел густої трави;

померши посеред літа,

обірвавшись на линвах,

натягнутих листоношами,

душі померлих, наче чіпкий деревій,

прорізають в повітрі свої вертикалі.

Спробуй, коли вже знатимеш як,

спробуй, вирви мене з нічного нутра країни,

вирви з невидимих витяжок в небі,

якими до нас проходить любов.

Хто перешкодить, хто вижене, дівчинко,

комах і духів із твого тіла?

Під літнім небом наша з тобою земля

так щемко пахне щоліта місяцем і бинтами.

…По смерті ступивши півкроку вбік,

бачиш крізь шви у повітрі,

як таємні кіномеханіки спроектовують

на твоє тіло

великий небесний кінематограф,

щоби на світло його летіли

душі покійників

і смарагдові тіні жуків…

Поштове відділення

Поштове відділення, над яким проповзає відлига,

і ранкові універмаги, якими ходять носії піци —

як ти легко тримаєш речі, необхідні тобі щодня,

люльку з гашишем

і горня з чаєм,

обмащений медом зимовий посуд,

як ти уникаєш протягів і листування;

з видом на місто, яке зовсім затихло,

вулична торгівля не надто жвава о цій порі,

два-три торговця смаженими каштанами

дивляться в небо,

і сиплеться сніг, але такий розгублений,

що тане ще там — щойно долетівши до

перших пташиних зграй;

так що птахи бавляться собі —

над головами в них так багато снігу

а вже під крилами так порожньо,

що хочеться довго летіти під низькими мостами,

тримаючи в дзьобі запах смажених каштанів;

кожен щось може знайти собі,

аби лише добре шукав,

янголи сиплять тобі під ноги ремонтний

пісок і діаманти,

безпорадне сонце