Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

Федеріко Кортес з підліткового віку звик брати на себе відповідальність та приймати рішення. З дитинства він жив у страху через діяльність та оточення свого брата Матіаса. Коли Матіас помер, Федеріко відчув полегшення, хоч він і відчував через це сором, але не довго.

До цього моменту, до цієї ситуації Федеріко навіть не думав користуватись своїм прізвищем та родинними зв’язками з колишнім, вже давно померлим членом «Червоних буйволів». Але зараз, на його думку, саме настав час. Якщо він зможе викрити мережу продажів людей на чорному ринку та запобігти хоча б декільком скаліченим життям.

Достатній час Федеріко хвилювався, що хтось з «Червоних буйволів» чи «Шляху» може прийти за кимось з його родини. Але зараз в нього з’явилась впевненість, що він зможе захистити родину. І в нього вперше з’явилась можливість  покінчити з цими злочинними угрупуваннями.

Чекати на спецзагін? Ні. Федеріко вважав, що час спливає. І ніхто не міг знати, що може статись, особливо з Еленою, в будинку Макса в оточенні інших таких самих злочинців, для кого людське життя не мало сенсу. Тому Федеріко прийняв рішення самому з цим розібратись.

Він залишив свій автомобіль у цьому природному сховку, де до цього спостерігав за цим селищем. Йти пішки, можливо, було непрактично, але в іншому випадку хтось міг почути, як він під’їжджає до будинку Макса. Хоча Федеріко особливо і не розраховував на ефект неочікуваності. Він йому не був необхідним. Якщо Федеріко збирався заявити про своє непряме відношення до організації, то йому і не потрібно було ховатись. Але ніхто не знав, як відреагують люди Макса і ті, хто до нього приїхав, на незнайомий автомобіль.

В селище не було світла – і це завдавало клопоту, щоб дійти безпечно до будинку. Федеріко доводилось підсвічувати дорогу телефоном. Але й це потрібно було робити обережно, щоб його хтось завчасно не помітив.

Федеріко здивувало, що ворота до будинку були відчинені. Склалось враження, що люди, які знаходились в середині, взагалі не переймались тим, що хтось може їх викрити. Тому що, ймовірно, були впевнені, що їх взагалі хтось може покарати. Вони, на їхню думку, керували цим світом, долями тих людей, яких нищили.

Федеріко підійшов до вхідних дверей та на мить зупинився перед тим, як постукати. Він теж був людиною – і зараз сеньйор Кортес одним своїм кроком збирався перекреслити все своє доросле життя. Один стук у двері – і він знову стане братом керівника одного з найбільших кримінальних угрупувань Іспанії.

Після стуку ніхто не відреагував, хоча за дверима було чутно голоси. Федеріко постукав ще раз – і нарешті його почули. Двері відчинились. На порозі стояв хлопчина років сімнадцяти, який не мав там бути в такому оточенні та в такому місці. Але зараз це не була мета візиту Федеріко.

- Сеньйоре, Ви щось хотіли?

- Так.

- Що саме?

- Зайти, наприклад.