Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

Елена сиділа на ліжку. Макс сказав, що вона може зайняти одну з кімнат на другому поверсі. На диво, він не зачинив її десь в підвалі чи в якомусь сараї, як він раніше зробив з Альдо та Ернесто. В неї була з собою пляшка води та енергетичний батончик. Кімната була з’єднана з ванною кімнатою та санвузлом. То ж в Елени серед усіх зручностей не було в доступності до користування Інтернету та її телефон гіпотетично був ще в Макса. Принаймні вона могла відпочити – ніхто не знав, що чекає її надалі. Сили їй знадобляться в будь-якому випадку.

Елена чула, як до Макса приїхали якісь люди. Вона не знала, чи був серед них той Сандро, з яким до цього говорив по телефону Мальйо. Але перед тим, як вони всі з’їхалися, Макс сказав, щоб Елена піднялась на гору. Поки що вона не зрозуміла, для чого її взагалі привезли сюди. Але через те, що вона віддала своє посвідчення незнайомцю-касиру в магазині на заправці, Елена не мала тепер ніякої юридичної сили: ні те, що вона скаже, ні те, що вона напише. Макс ще просто не знав, що в неї для нього є «сюрприз».

Десь під ранок її організм не витримав - і Елена заснула. Їй снилось щось неспокійне, вона весь час крутилась, а коли прокинулась, зрозуміла, що саме її розбудило – постріли.

Їх було декілька – і вони продовжувались.

Уві сні через ці звуки Елені снилась гроза, шторм, через який гілки на деревах врізалися у вікно. У маренні вона опиналась у своїй старій квартирі в Севільї, за вікном була ніч та злива з вітром. Елена стояла на порозі в свою  кімнату й одночасно бачила себе сплячою на своєму ліжку, тільки молодшою.

Вона підійшла ближче до ліжка і побачила, що замість піжами на ній молодшій були вдягнені джинси, низ яких був в багнюці, зверху була наполовину розірвана майка, яка так само, як і куртка, що лежала біля ліжка, була залита кров’ю. Обличчя молодшої версії Елени було брудним, а волосся – скуйовдженим, гілки та листя заплутались в ньому.

Елена обережно провела рукою по голові своєї копії. Їй було шкода себе. Напевно, тільки уві сні вона змогла це зрозуміти. На диво, в п’ятнадцятирічної Елени руки не були забруднені кров’ю, хоча доросла її версія завжди вважала, що в неї були руки по лікоть у крові.

Елена, яка спала, прокинулась і подивилась прямо в очі тій, хто стояла над її ліжком. Вона почала рухати губами, наче щось хотіла сказати. Елена нахилилась до неї, щоб розчути.

- Він йде...

- Що..?

- Він йде по тебе...

- Хто «він»?

- ПРОКИНСЯ!

Елена відкрила очі і почула постріли в реальності.

***

Патрисія знайшла необхідну інформацію, про яку запитував Федеріко. Він просидів в автомобілі хвилин п’ятнадцять-двадцять – і за цей час він побачив, що у напрямку будинку, в якому єдиному горіло світло на першому поверсі, з’їхалось декілька автомобілів. На цей час Федеріко повністю вимикав світло в середині автомобіля та світло фар.

Патрисія не написала, а подзвонила. Її дзвінок не означав нічого позитивного. Це Федеріко знав точно.

- Так, Патрисіє.

- Ти досі там?

- Так.

- І тебе ще ніхто не викрив?

- Ні.

- І ти думаєш, що Макс привіз саме туди?

- Можливо. Ти чомусь не заперечуєш, що цей будинок належить Максові, чи не так?

- Так, це власність «Шляху». Але не тільки один будинок, а все селище.

- То це бутафорія?

- Не зовсім. В цих будинках не живуть люди, родини чи хтось, хто б нагадував нормальних жителів заміських будівель.

- Патрисіє, я не з лякливих, але в мене склалось враження, що інтенція не з приємних.

- В цих будинках розміщують жінок… Їх там тримають…

- Для чого?

- Це торгівля. Там вони перебувають певний час, поки їх оглянуть, приведуть до якогось оптимального вигляду, «товарного»…

- А потім?

- А потім на продаж. Для різного.

- Для чого він привіз туди Елену?

- Я думаю, що це помста та можливість повернути владу в своєму колі. За останній місяць він втратив все. Тому продаж прокурора…

- Я зрозумів. Дякую, Патрисіє.

- Тільки не роби нічого самостійно. Я зараз же надішлю підрозділ.

- Дякую, Патрисіє.

Федеріко поклав слухавку. Гнів міг змусити його наговорити Патрисії багато поганих речей, але варто було зберегти його для Макса та решти, хто вирішив, що людина може бути товаром.