Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Пашка ніби відчуває, про що думає Ігор і раптово стає серйозним, упирає лікті в коліна, готуючись мовити про щось важливе:

- Гаразд. Хрін з ним, нехай валяється. Я про інше хочу поговорити. Є одна тема. - Ігор неохоче піднімає очі від паперу і дивиться на друга. – Мій батько купив тачку з Америки. За копійки. Беха, сімка. Сам вивіз, розмитнив, підлатав. Як нова. Машина - звір, ну ти сам знаєш. – Пашка робить театральну паузу, очікуючи бурхливої ​​реакції від Ігоря, але натрапивши на незацікавлений вигляд, і лише трохи підняту брову, продовжує. - Я подумав. А що коли ми поставимо цю справу на потік? Скуповуватимемо тачки іноземні. Нехай навіть убиті в мотлох. Будемо ремонтувати та продавати. А? Як тобі ідея?

Пашка на всі очі вирячується на Ігоря з натхненним виглядом, чекаючи схвалення, і такого ж збудження. Але Ігор лише зі спокійним виглядом відкладає курсову та безпристрасним тоном відповідає:

- І де ти збираєшся брати гроші на покупку машин? На покупку інструментів, апаратури та деталей? Можливо, купити вбиту машину і варто копійки, але привести її в божеський вигляд, щоб ще й їздила…

– У мене є накопичення. - просяяв Пашка. – І в тебе також. Я знаю.

- Цього не вистачить. Це - копійки. – скривився Ігор.

– Візьмемо кредит. Ми повернемо його за кілька місяців. – стоїть на своєму Пашка, збуджено блискаючи очима. Напевно, його ентузіазм передається і Ігорю, на секунду він відчуває щось схоже на інтерес чи слабку надію. Але перед очима відразу спливає образ батька. Він б'є по свідомості своєю важкою рукою, дає синові протверезний ляпас, нагадуючи про те, в чому його справжнє призначення, повертаючи того до мети. Він збирав гроші не для того, щоб вкласти їх у сумнівний бізнес. Його мета інша. Незабаром він вирушить на турнір. Виграє його. До нього повернеться віра у себе, і він із новими силами візьметься за роботу. Ціль близька як ніколи.

Але через дурні ігри з цією ненормальною він зовсім забув, куди йшов. Як їй вдалося так легко збити його зі шляху? Пробратися в голову та в душу. Може, це і був її план? Із самого початку, з того самого спарингу, де вона вперше змусила його оступитися? Можливо все це - її грандіозна, багатоступінчаста помста за гидкі приниження, яким він піддавав її в дитинстві?

Хто знає. Все може бути. Якщо так, то вона – чортів геній стратегії.

Ігор уп'явся в одну точку, прислухаючись до себе. Намагаючись усіма силами викликати всередині колишню злість. Давай, Ігоре, злись. Злись на неї і на увесь світ. Навіть, якщо дівчина подобається, навіть якщо ти її хочеш, як нікого і ніколи не хотів. Навіть якщо більше ні про що не можеш думати. Злись. У цьому твій порятунок.

Нехай краще злість. Вона впивається в нутро, повільно перемелюючи нутрощі зубами, але надає сил.

Злість краще, ніж це нестерпне тужливе виття десь під ребрами, що позбавляє сил і бажання рухатися.

Вона пропонує найкоротший шлях - забути про дівчину, стерти її з пам'яті, і більше ніколи не підпускати її до себе. Припинити її помічати. Припинити про неї думати.

Скам'яніти. Надіти на очі шори і бачити лише свою мету.

Агресія заповнить собою всю його істоту. Витисне всі інші, непотрібні почуття і згодом перетвориться на байдужість. На холоднокровність. Витравить образ дівчини з думок та із серця. Зробить його знову спокійним, невразливим, нечуйним, цілеспрямованим.

- Мені це не цікаво. Вибач, Пашо. Це - без мене. - Виголошує Ігор тоном, що не терпить заперечень, і втикається у свою курсову, більше не слухаючи і не дивлячись на друга.

Злість поверне його до мети. І стане поштовхом до дії.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно