Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

Катя повернулася до роботи. Схоже цього разу обійшлося. Також Юлія Володимирівна нічого не сказала з приводу її ранкових звітів, отже формат її задовільнив. Це придало впевненості, тому решту пошти вона розібрала значно швидше. Настав час наводити лад в кабінеті. З огляду на безлад, який панував в приміщенні це здавалося неможливим. Та дівчина вірила, що їй все вдасться.

Але щойно Катерина підвелася з-за стола, з кабінету вийшла директорка.

- Ви вже готові? Візьміть нотатник й решту звітів. Я подивлюся їх на нараді. Ходімо.

Катя кинулася до ноутбука.

- Зараз роздрукую.

- Ще не друкували? Тоді не треба. Ходімо, часу майже не лишилося.

Катерина почувалася жахливо. Як вона не намагалася, а жодну справу так і не змогла нормально довести до кінця. Чому вона вирішила, що Юлія Володимирівні поки що не потрібні решта звітів? Чому не переконалася, що всі керівники знають про засідання?  А коли вирішила навести лад в кабінеті, підняла на вуха службу безпеки. "Навіть каву зварити не вмію", - з сумом завершила роздуми білявка.

Вони зайшли до нарадчої кімнати. Там вже сиділи керівники секторів. Вони підвелися зі своїх місць, коли Юлія Володимирівна привіталася з ними, та кожен потис її руку.

- Катерино, ввімкніть ноутбук та підключіть мій планшет до проєктора, - наказала керівниця.

Дівчина швидко виконала вказівки. Поки техніка завантажувала системи директорка з продажів звернулася до одного з чоловіків.

- В'ячеславе Івановичу, я вже попередила Катерину про необхідність передавати мої накази особисто, але вам все одно необхідно поговорити зі співробітниками про те, що повідомлення від директорату повинні передаватися вчасно. Вам не потрібні проблеми в майбутньому. Чи не так? І той факт, що ви були відсутні на робочому місці, потребує розгляду. На скільки мені відомо, на цей день у вас не було заплановано зустрічей.

- Я приїхав пізніше через особисті причини, - незадоволено відповів чоловік. - Не думав, що маю повідомляти вас кожного разу про свою відсутність.

- А ви так часто відсутні? - насупилася директорка.

- Та ні, - розгубився начальник сектору. Він не очікував, що розмова повернеться так.

- В такому разі краще повідомляти, - пильно вдивляючись в його обличчя, відрізала Юлія Володимирівна. - Тим паче, якщо у вашому секторі троє людей не можуть договоритися про передачу повідомлень.

- Я зрозумів. Більше це не повториться, - відвів погляд В'ячеслав Іванович.

Решта сиділи тихо, зображаючи, що з уважністю переглядають власні звіти. Програма для зустрічей нарешті завантажилася і керівники, які чекали на приєднання онлайн, привіталися.

- Сергію Миколайовичу, доброго дня! Чому вас не було на робочому місці, коли дзвонила моя помічниця? - вирішила до кінця розібрати проблему директорка з продажів.

- Я був, просто розмовляв по телефону, і Люда сказала, що мене немає, щоб не відволікати. Щось трапилося?

- Прошу вас попередьте співробітників, що в спілкуванні з директоратом краще говорити, як є, щоб не виникало непорозумінь. Це стосується не тільки дзвінків від мене.

- Так, я зрозумів. Проведу бесіду, - швидко погодився співбесідник.

- Добре, - кивнула директорка та підвелася зі свого крісла. - Я ще раз вітаю вас, панове. Перш за все хочу відрекомендувати мою помічницю Катерину Віталіївну. Всю пошту та дзвінки від нині прошу спрямовувати на приймальну, а не на мене...

- Чи на довго? - хмикнув чоловік поряд з Катею, але достатньо тихо, щоб директорка його не почула.

Білявка роздратовано глянула на нього, але той і не думав вдавати, що фраза вирвалася випадково, а просто підморгнув.

- ...Катерина щойно почала роботу, тому прошу ставитися до неї відповідно. Сподіваюся, що комунікація буде налагоджена швидко і непорозумінь більше не буде, - закінчила промову директорка.

Подальше обговорення було суто професійне. Катя намагалася нотувати все, що обговорювалося на нараді, а особливо ретельно те, що просила записати Юлія Володимирівна.

Незважаючи на різку манеру спілкування директорки, керівники секторів час від часу сперечалися з нею, і інколи вона прислухалася.

Нарада закінчилася за годину. Так само стрімко, як прийшла, Юлія Володимирівна вийшла з кабінету. Вона попросила Катю спершу прибрати все після зустрічі, а вже потім повертатися на робоче місце. Нотатки й зібрані від начальників секторів доповіді відповідно оформити та надати їй на розгляд. А ще про попередні звіти нагадала.

- Заганяє вона тебе, Катерино, - сказав Сергій Михайлович, той самий чоловік, що підморгнув їй раніше. - Не хочеш до мене в сектор? Роботи вистачає, але є відсоток від продажів і премії хороші. Я своїх співробітників не ображаю. Коли треба відгул чи ще щось, завжди допоможу.

Незважаючи на зухвалу поведінку, він виглядав досить щирим. Втім рішення своє дівчина міняти не збиралася, тому просто похитала головою.

- Мені б хотілося допомогти Юлії Володимирівні.

- Як хочеш, звісно, але вона за кожну помилку зі світу зживає. Трохи більше місяця як її призначили на посаду, перевели з філіалу, і за цей час вже трьох секретарок змінила. Все одно ж прибіжиш пізніше, тільки в сльозах, і сама мене вмовлятимеш.

Катя була з ним категорично не згодна. За два дні вона примудрилася зробити стільки помилок, а директорка все одно взяла її і досі не звільнила. Те, як відрекомендувала її керівниця перед співробітниками, дівчині також дуже сподобалося. Чоловік би так точно не зробив. І хоч була вона дуже сувора, але справедлива й усьому діставалася суті. А ще Юлія Володимирівна була Катрусиним ідеалом бізнес-леді, але в цьому вона ледь зізнавалася самій собі. Тому холодно подякувавши за пропозицію, відмовилася.

Завершивши роботу, Катерина повернулася до приймальні Волкової. Швиденько роздрукувала зроблене та віднесла директорці, потім засіла за оформлення тез засідання. Майже одразу почали надходити дзвінки. То хтось про службову повідомить, то про зустріч. День пролетів непомітно. І знову завершився візитом чоловіка Юлії Володимирівни. Він знову без дозволу увірвався в її кабінет та наказав збиратися додому.

Катя теж почала складати свої речі та вимикати комп'ютер. Їй дуже не хотілося, щоб керівниця знову згадала про вчорашній інцидент і наказала не затримуватися. Та замість цього директорка сказала:

- Завдання, яке я надіслала на електронну пошту, треба зробити сьогодні. Завтра я буду о пів на дев'яту. Підготуйте до цього часу вхідні. І кава нехай стоїть на моєму столі.

- Добре, - промимрила дівчина. - До побачення.

Вона знову сіла за стіл та ввімкнула ноутбук. На електронну пошту й справді щойно прийшов лист від Юлії Волкової. Виконавши завдання, секретарка надіслала файли на адресу, що була зазначена в листі. Швидко зібралася та пішла до ліфту. Хоч було ще не зовсім пізно, офіс був порожній. Отже затримуватися тут не заведено. Мабуть тому такий насторожений був охоронець напередодні.

Двері ліфта відчинилися ледве дівчина натисла на кнопку. Вона зробила крок уперед, але тільки один, бо в кабінці розгорталася така пристрасть, яку білявка не очікувала побачити в стінах Зегер-груп.

Парочка в ліфті шалено цілувалася, навіть не звернувши уваги на те, що більше не сама. В чоловікові Катя впізнала Геннадія Анатолійовича, тому ще жвавіше відскочила, сховалася за стіною й викликала інший ліфт.

Двері вже майже зачинилися, коли в отворі з'явилася чоловіча рука. А за мить і сам її власник визирнув назовні.

- Ти?

- Я їду вниз, - навіщось пискнула Катя, і сильніше вдавила кнопку сусіднього ліфта.

- Гено, ну ти чого? - жіноча ручка з яскраво-синіми нігтиками цопнула його за плече.

На щастя двері ліфта швидко відчинилися, й Катя змогла втекти від ніякової ситуації. Геннадій Анатолійович не пішов за нею в ліфт, і дуже швидко кабінка понесла дівчину на перший поверх.