Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 7

Сонно потягнувшись у ліжку, я посміхнулася, відчувши приємний біль у тілі. Після того, що ми з Гришею витворяли минулої ночі, не дивно, що я зараз абсолютно без сил. Мало того що в лазні парилися, так ще багатогодинний секс дає про себе знати. Загалом, здається, я схудла за ніч кілограма на два. Подумати не могла, що грубіян виявиться настільки пристрасним і голодним до жіночого тіла коханцем. Цікаво, а скільки йому років? І прізвище його я не знаю.

Відкривши очі, посміхнулася. Як же тепло в ліжечку. І очевидно, Гриша з самого ранку топить пічку, тому що стіна під боком дуже гаряча. Він вирішив мене підсмажити?

Я трохи відсунула ковдру, коли згадала, що на мені немає ніякого одягу. Грубіян був проти, щоб я натягувала на себе піжаму.

Двері злегка скрипнули, і в кімнату увійшов Гриша. Я облизнула губи, з задоволенням розглядаючи його м’язисті груди.

— Прокинулася, — хмикнув він і, присівши на край ліжка, тут же дістав мене з-під ковдри і посадив до себе на коліна.

— Я взагалі гола, — трохи збентежено вимовила, розуміючи, що насправді нерозумно соромитися після ночі пристрасті.

— Це ж добре. Були б у квартирі, змусив би тебе так ходити цілий день.

— Боюся, що в такому випадку ти б мене брав на кожній зручній поверхні.

— І не зручній теж, — хмикнув він і притиснувся до моїх губ.

Його руки стиснули сідниці та одразу поповзли вгору по спині. По шкірі побігли мурашки, соски затверділи, і я прогнулася в спині, бажаючи бути ближче до гарячого тіла. Одна рука Гриші перемістилася мені на груди, стискаючи їх і приносячи ще більше бажання. Між ніжок відразу ж стало волого.

— При першій зустрічі я подумав, що ти святько.

— При першій зустрічі ти був практично без свідомості. Так що твої висновки невірні.

— Згоден, — видихнув він і, схилившись, з жадібністю обхопив губами сосок.

Ох, як же добре.

Перемістив руку до животика і нижче. Торкнувся проміжності та ніжно погладив мокрі від бажання складочки.

— Ой, як мені подобається твоя дівчинка. Така чуйна.

Ще б пак. Такий чоловік поруч. Але говорити про це я не стала.

— Трохи пізніше трахну її ще багато разів. Але нам потрібні презервативи. Боюся, наслідки нас можуть чекати після цієї ночі.

— Цікаво, де ти візьмеш їх?

— Максу подзвонив, — зізнався він, знизавши плечима, а я подивилася на нього, як на дурня.

— Ти з глузду з’їхав? — я відсторонилася від нього, заглядаючи в очі.

— Що не так?

— Тепер Макс знає, що ти трахаєш лікарку. Чудово. Ніби повію привіз своєму братові, — я зіскочила з нього і тут же метнулася в пошуках одягу.

Знайшла спортивний костюм і трусики. Швидко переодягнулася і озирнулася, не помітивши шкарпеток.

— Лікарка, попусти пари. Те, що я тебе трахаю, стосується тільки нас двох.

— Так, і твого брата, який дбайливо привезе тобі резинки для подальшої розваги. Фу!

Вийшла з кімнати та натрапила на свою сумку. Відшукала шкарпетки й плюхнулася на табуретку на кухні.

— Ніна, давай ти не будеш жерти мені мозок, — почула над головою та, опустивши ногу на підлогу, задерла другу.

— Знаєш, я якось пережила приниження, коли твій братець купував мені труси та прокладки, але з презервативами та інформацією про те, що ми спимо, ти переборщив.

Піднявшись з табуретки, відштовхнула грубіяна в бік, від чого він ледь не впав на гарячу піч, і, схопивши пуховик, вийшла в коридор.

— Валянки візьми, дурна. І не йди в ліс. Перебісишся і повертайся.

Він поставив валянки за двері та тільки хотів закрити їх, як я тут же перехопила за ручку.

— А може, ти ще сказав Максу, щоб таблетки купив для мене? Адже ми всю ніч трахалися, і лікарка могла залетіти?

За його реакцією, за виразом обличчя зрозуміла, що він це сказав. Я лише ледь помітно похитала головою і, сунувши ноги у валянки, пішла до виходу. І біля самих дверей, перед тим як закрити їх, розвернулася і буркнула:

— Ідіот.

Ох, як же він мене розлютив. З усієї сили грюкнула дерев’яними дверима і по розчищеній доріжці пішла до воріт. Мені потрібно охолонути, інакше я вночі придушу його подушкою.

Ні, це ж треба так споганити ранок? І нічого, що вже майже полудень. Я тільки прокинулася.

Звичайно, я розумію Гришу в тому, що він не хоче незапланованої дитини. Та й ми з ним так, на час, доставити один одному задоволення. Але і я не якась там підстилка, яку можна обговорювати з усіма. Навіть якщо це твій власний брат. Прикро і неприємно. Ні, я, звичайно, впевнена, що він підніс Максу в досить коректній формі, але той же не дурень. Все розуміє.

Мені соромно. Відчуваю себе повією.

Натягнула на голову капюшон і, вткнувшись носом у комір, повільно побрела по нерозчищеній вулиці. Йти далеко не стану, а то знову загублюся. Дивишся, сніг піде і сліди мої засипле. А машини тут ніякі не їздять, хіба що крім Макса. Та й сусідів я не спостерігаю.

Зітхнувши, підняла голову і подивилася на затягнуте хмарами небо. Весни хочеться, або додому. Що реальніше на цей час? Сама не знаю. Вмовити повернутися в місто цього грубіяна? Навряд чи. Весна? Рано.

Мамі подзвоню, її голос мене втішить.

— Донька, привіт, — мама відповіла після другого гудка.

— Привіт, мамусю. Як ви?

— До свята готуємося. А ти? Точно не надумала приїхати до нас?

Мої брови зметнулися вгору.

— Ем, ми з тобою ще не говорили про це.

— Знаю. Але до нас приїжджав брат твого нареченого, і сказав, що ти залишаєшся на свята з Гришею.

Брови поповзли ще вище.

— Угу.

— Який він хоч, розкажи? Твого віку?

— Мамусю, а давай я пізніше передзвоню? Ближче до вечора, добре?

— Щось сталося? — здивовано запитала вона, а я вже розвернулася на сто вісімдесят градусів.

— Ні, що ти. Просто Гриша кличе. Допомогти треба.

— Гаразд. Сподіваюся, ти скоро нас познайомиш.

— Угу. Бувай, мамусю, — і скинула виклик, поспішаючи назад до нареченого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍