Шекспір Вільям - Антоній і Клеопатра, Шекспір Вільям

Що скажеш?
Євфроній Що вітає він
Своєї долі владаря і просить —
Дозволь йому лишитися в Єгипті,
Ані — дозволь, щоб він бодай хоч жив
І вільно дихав між землею й небом
В Афінах, як звичайний громадянин.
Та й Клеопатра, що, твою могутність
Шануючи, кориться їй, теж просить
Твоєї ласки — скіпетр Птолемеїв
Подарувать її синам.
Цезар Глухий
Я до благань Антонія. Царицю ж
Я вислухаю й не відмовлю їй,
Лиш хай свого знеславленого друга
З Єгипту вижене чи умертвить.
Як зробить це — вволю її бажання.
Ось відповідь обом.
Євфроній Що ж, будь щасливий!
Цезар Гей, проведіть!
Євфроній виходить.
(До Тірея)
Прийшла пора й на тебе,
Тірею: вдайся до свого витійства
І відніми у нього Клеопатру.
Пообіцяй, що матиме від мене
Усе, чого попросить, навіть більше,-
Бреши як хоч. Найщасливіша жінка,
І та перед спокусою не встоїть,
А в горі і весталка согрішить.
Тож вияви свій хист, а нагороду
Сам визнач — це для нас законом буде.
Тірей Ну, я пішов.
Цезар І придивись, як сприйме
Антоній цей удар: суди з учинків
Та найдрібніших порухів.
Тірей ' Гаразд.
Виходять.
СЦЕНА 13
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Клеопатра, Енобарб, Харміана таїрада.
Клеопатра Що ж нам робить?
Енобарб Розмислити і вмерти.
Клеопатра Хто ж винен в цій біді — я чи Антоній?
Енобарб Лиш він — бо розум підкорив бажанню.
Хай ти втекла — перед лицем війни,
Що жах наводить на ряди ворожі,-
А він чого? Щоб та любовна згага
Зломила доблесть воїна? У мить,
Коли схрестились половини світу
І він тому причиною? Ця втеча,
Коли він мчав услід твоїм вітрилам
У всього флоту на очах, була
Не меншою ганьбою, ніж поразка.
Клеопатра Помовч...
Входять Антоній і Євфроній.
Антоній Так відповів він?
Євфроній Так, владарю.
Антоній Цариці ласку виявлять, як тільки
Вона мене у жертву принесе?
Євфроній Так і сказав.
Антоній Скажи це їй.
(До Клеопатри)
Пошли
Хлопчиськові цю голову, вже сиву,
Й твої бажання сповняться по вінця
Самими царствами.
Клеопатра За голову твою?
Антоній Іди до нього, скажеш: мов троянда,
Цвіте він юністю; жде світ від нього
Дій незвичайних. Гроші, військо, флот —
Усе це може мати й боягуз,
А претори готові керувати
Державою й під проводом дитини,
Не те що Цезаря. Я шлю йому
Свій виклик: хай відкине переваги
І, меч на меч, виходить на двобій.
Про це я напишу йому. Ходім.
Антоній і Євфроній виходять.
Енобарб
(убік)
Таке! Щоб Цезар-переможець зрікся
Свойого щастя й вийшов на арену
Як гладіатор! Видно, ум — лиш частка
Людської долі: схибимо в житті,
І зразу щось всередині схибнеться.
Та як він, міру знаючи, міг здумать,
Що можновладний Цезар прийме виклик
Недобитка? Ет, Цезарю, ти в нього
І розум звоював.
Входить слуга.
Слуга Гонець із Рима.
Клеопатра Оце й усе? Весь пошанівок? Бачте,
Як вернуть носа від троянди ті,
Що перед пуп'янком її вклякали!
Чого ж стоїш? Впусти його мерщій.
Слуга виходить.
Енобарб
(убік)
Почав я з совістю ворогувати.
Безумцю вірним бути — те ж безумство.
Однак хто здатен вірно й до кінця
Служити переможеному, той
Здолає переможця і увійде
В історію.
Входить Т і р є й.
Клеопатра Чого бажає Цезар?
Тірей Ми не самі.
Клеопатра Тут друзі. Говори.
Тірей Можливо, це й Антонієві друзі?
Енобарб Він, як і Цезар, має в них потребу.
Як ні, то нащо ми? А схоче Цезар,
То пан наш буде з ним у дружбі й ми
Так само станем друзями йому.
Тірей Гаразд. Славетна, слухай. Цезар просить
Серед знегод твоїх не забувати,
Що Цезар він.
Клеопатра Цілком по-царськи. Далі.
Тірей Він знає, що Антонію в обійми
Тебе штовхнула не любов, а страх.
Клеопатра О!
Тірей Він шкодує, що на честь твою
Упало не заслужене тобою
Тавро ганьби.
Клеопатра Він — бог і знає правду.
Не добровільно честь моя здалася,
Лиш у бою.
Енобарб
(убік)
Це треба уточнити
В Антонія. Ет, пане мій, дав течу
Твій корабель — пора тікати й нам,
Коли тікає любка.
(Виходить)
Тірей Що звелиш
Сказати Цезарю? Прохань твоїх
Він жде, щоб вдовольнить їх. Був би радий,
Щоб ти на успіхи його оперлась,
Немов на патерицю. Та найкраща
Вість, що Антонія ти залишила,
Себе під захист владареві світу
Віддавши.
Клеопатра Як ти звешся?
Тірей Звуть мене
Тіреєм.
Клеопатра От що, віснику мій любий.
Ти Цезарю великому скажи:
Цілую я його звитяжну руку,
До ніг йому складаю свій вінець
І ждатиму на вирок для Єгипту
Із— велеможних уст.
Тірей І мудро вчиниш.
Коли в борні з судьбою лиш досяжним
Обмежується розум, то його
Ніщо вже не зведе з пуття. Дозволь
Поцілувати руку цю.
Клеопатра До неї
Не раз, обдумавши новий похід,
Схилявся батько Цезаря твого,
Й дощем лились цілунки.
Входять Антоній і Енобарб.
Антоній Громовержцю!
Се що за упадання? Хто такий?
Тірей Слухняний виконавець волі пана,
Могутності якого варт коритись.
Енобарб
(убік)
Ну й всиплють же тобі.
Антоній Гей, ви там! Ач,
Шуліка! О, всі сили неба й пекла!
Чи вже позбувсь я влади? А бувало,
Лиш крикнеш: "Гей!" — мов хлопчики: "Що зво-
лиш?" —
Царі біжать юрбою... Що, поглухли?
Я ще Антоній!
Входять слуги.
Відшмагати блазня!
Енобарб
(убік)
Ніж із пораненим дражнитись левом,
То краще з левеням.
Антоній О зорі й місяць!
Під канчуки його! Застав би й двадцять
Я Цезаревих прихвоснів, що сміли б
Руки торкнутись цеї... як її?
Що звалась Клеопатрою недавно...
Шмагати, поки скривиться, як хлопчик,
Благаючи пощади. Геть його!
Тірей Антонію...
Антоній Під канчуки, а потім
До мене знов — я дурника цього
До Цезаря з дорученням пошлю.
Слуги виводять Тірея.
Я стрів тебе, як ти вже відцвітала.
Навіщо ж я покинув шлюбне ложе
І жінку, як перлину, не придбавши
Дітей законних? Щоб терпіть наругу
Від тої, що не гребує й слугою?
Клеопатра Владарю мій...
Антоній Безпутною була
Ти завжди,— але що ж, коли боги
Нам, у гріху погрузлим, сліплять очі,
Наш розум топлять у мерзоті нашій,
Вчать бруд любити й дивляться зі сміхом,
Як гинемо.
Клеопатра Та що це він говорить!
Антоній Що я знайшов? Схололі рештки страви,
Що Юлій Цезар по собі лишив?
Недоїдок Помпеїв? Не лічу вже
Всі крадені години любострастя,
Неславі невідомі. Певен я —
Про стриманість лиш чула ти, сама ж
її не знаєш.
Клеопатра О, за віщо так?
Атоній Дозволить холую, що за подачку
Кричати звик: "Хай вам боги віддячать!",-
Зухвало так торкатись до руки —
Моєї втіхи, царської печаті
І запоруки двох сердець шляхетних!
Я ладен заревти, як дикий звір,
Гучніш биків басанських. Скаженію,
Бо є від чого. Звична людська мова
Тут все одно що катові подяка
Од вішальника.
Слуги з Тіреєм вертаються.
Відшмагали добре?
1-й слуга Як слід, владарю.
Атоній Він кричав? Просив
Пощади?
1-й слуга Так, помилувать благав.
Атоній Як батько твій живий, хай пошкодує,
Що не дочка ти в нього. Кайся й сам,
Що спокусився Цезаревим щастям,-
За це й відшмаганий. Тремти віднині,
Лиш на жіночі глянеш білі руки.
Вертайсь до Цезаря і розкажи,
Як ти тут розважався. Ще скажи,
Що він мене дратує, бо водно
Твердить пихато, ким я став, забувши,
Ким і яким я був. Так, так,— дратує.
Це дуже легко — чванитись тепер,
Як провідна зоря моєї долі
Зійшла з орбіти і пірнула в пекло.
Коли ж йому не до вподоби ці
Слова мої й учинки,— то у нього
Є мій вільновідпущеник, Гіппарх,-
Хай б'є його, хай вішає, мордує,
Як схоче,— й квити ми. Так і скажи.
І — геть з рубцями звідси. Ну, бігом!
Тірей виходить.
Клеопатра Вже все?
Атоній Зайшла земна моя зірниця,
Віщуючи Антонію падіння.
Клеопатра Я підожду.
Антоній Щоб Цезаря потішить,
Ти ладна вже й слузі його моргнути.
Клеопатра Чи ще мене не знаєш?
Антоній Ні, такою,
Із льодом в серці,— ні.
Клеопатра Ах, любий мій,
Якщо це правда, хай лід серця стане
Отруйним градом: хай найперша скалка
У мене вдарить і життя моє
Із нею хай розтане; а наступна
Уб'є Цезаріона! Всі нащадки
Мойого лона й вірні єгиптяни —
Усі хай згинуть в бурі крижаній
І непоховані лежать, аж поки
Цю здобич нільські мухи та мошва
Не поховають!
Антоній Досить, вірю я.
В облогу Цезар взяв Александрію,-
Тут ми і позмагаємось. На суші
Міцні в нас легіони, флот з'єднавсь
І знов стає загрозою морів.
Де ж ти була, о мужносте моя?
Послухай, як вернусь я ще, царице,
Тебе обняти, то прийду в крові,
Чим і себе, й свій меч впишу в літопис.
Ще є надія.
Клеопатра О герою мій!
Антоній Потрою сили м'язів, серця, духу
І битимусь нещадно. В дні удач
За жарт я часом дарував життя.
Тепер же, зуби стиснувши, усіх,
Хто стане на путі, зіпхну до пекла.
Ця ж ніч — весела буде. Клич вождів
Смутних, наповнім чаші й сміхом стріньмо
Дзвін півночі.
Клеопатра Смутний мав бути день
Мого народження. Але, як ти
Антоній знов — я знову Клеопатра.
Антоній Ще буде все гаразд.
Клеопатра Владар велить
Усіх воєначальників скликати.
Антоній Так, я до них промовлю, й будем пити,
Аж поки їм вино зі шрамів бризне.
Ходім, царице. Ще снаги в нас досить.
В бою я смерть у себе закохаю,
З її косою ставши на змагання.
Антоній, Клеопатра і слуги виходять.
Енобарб Хоч з блискавкою стане він на прю:
Із переляку він забув про страх —
Так голуб може й яструба клювати.
Наш вождь ціною розуму вертає
Свою відвагу. Та коли відвага
Пожерла розум — черга за мечем,
Яким той захищався. Що ж, пора
Подумать, як би утекти від нього.
(Виходить)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Табір Цезаря під Александрією.
Входить Цезар, читаючи листа, за ним Агріппа, Меценат та інші.
Цезар Зве хлопчаком і лає, ніби може
Мене з Єгипту вигнять; посланця
Збив різками, шле виклик на двобій:
Антоній — Цезареві! Хай би знав
Старий буян, що й сам я шлях до смерті
Знайду, а з виклику його сміюся.
Меценат Як велетень такий лютує, значить,
Він чує свій кінець. Використовуй
Той шал, не дай йому перепочити.
Гнів завжди безпорадний.
Цезар Що ж, чудово.
Оповісти начальників, що завтра —
Остання битва. Є чимало в нас
Прибічників Антонія недавніх,-
Хай вислідять його. Доглянь за всім
Та почастуй бійців. Запасів досить,
А військо варте заходу. Гай-гай,
Шкода мені Антонія.
Виходять.
СЦЕНА 2
Алєксандрія. Палац Клеопатри.
Входять Антоній, Клеопатра, Енобарб, Харміана, Ірада,
Алексастаінші.
Антоній Зі мною битись він не буде?
Енобарб Ні.
Антоній Чому?
Енобарб Він вдвадцятеро щасливіший
І вартий, каже, двадцятьох.
Антоній Я завтра
Зійдуся з ним на морі і на суші
Й або живий лишусь, або обмию
Честь кров'ю для безсмертя. Ну, а ти?
Енобарб В бій кинусь з гаслом: "Згинь усе!"
Антоній Гаразд.
Поклич-но слуг моїх. Не шкодувать
Нічого для бенкету нині.
Входять слуги.
Руку
Подай мені,— ти вірним був слугою.
І ти.