Шекспір Вільям - Отелло (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

В. Шекспір
ОТЕЛЛО
Переклад Олександра Грязнова

ДІЙОВІ ОСОБИ

Д о ж В е н е ц і ї.
Б р а б а н ц і о, сенатор.
І н ш і с е н а т о р и.
Г р а ц і а н о, брат Брабанціо.
Л о д о в і к о, родич Брабанціо.
О т е л л о, шляхетний мавр, генерал венеціанської служби.
К а с с і о, його лейтенант.
Я г о, його поручик.
Р о д р і г о, венеціанський дворянин.
М о н т а н о, попередник Отелло, намісник на Кіпрі.
Б л а з е н ь, слуга Отелло.
Д е з д е м о н а, дочка Брабанціо, дружина Отелло.
Е м і л і я, дружина Яго.
Б і а н к а, коханка Кассіо.
Моряки, гінці, оповісники, військові, дворяни, городяни, музики і слуги.

Перша дія відбувається у Венеції,
решта – на Кіпрі.

ДІЯ ПЕРША

Сцена перша

Вулиця у Венеції.
Входять Р о д р і г о і Я г о.

Р о д р і г о
Хоч що кажи, я не повірю, Яго.
Моїм ти гаманцем користувався,
Немов своїм, а правду приховав.

Я г о
Та, хай вам біс, ви ж не дасте сказати!
Мені таке не снилось і вві сні!

Р о д р і г о
Брехав, що ти ненавидиш його.

Я г о
Як це не так, то зневажайте друга.
Мене на лейтенанство висували
Впливові три вельможі. Присягаюсь,
Як той, хто знає сам собі ціну, —
Я вартий, щоб зайняти цю посаду.
Та він, самозакоханий і гордий,
Він рішень попередніх не міняє,
Хоч не дає і вілповідь пряму.
Вони йому одне, а він їм інше
В промові, повній термінів військових.
Не вислухав, надумався повчати,
Відмовою скінчивши врешті-решт.
"На жаль, панове, — він їм відповів, —
Я вже обрав для себе офіцера".
А хто він? Математик-грамотій,
Якийсь Мікеле Кассіо. Красунчик
З Флоренції. Гульвіса, бабський хвіст,
Що не водив ніколи військ в атаку.
Він в тактиці військовій розуміє
Не більше ткалі. Він з книжок премудрість
Так само, як сенатори, здобув.
Без практики вона – лиш теревені,
Та обрано його. З Отелло разом
Я рятував Родос і Кіпр, скоряв
Країни християнські і поганські,
Та обрано його. Він – лейтенант,
А я лиш за поручика у мавра.

Р о д р і г о
Йому б я був охочіше за ката.

Я г о
Нічого тут не зробиш. Клята служба!
Улюбленців по службі просувають,
А треба висувати, як колись,
За старшинством: іде за першим другий.
Чому ж любити мавра мав би я?

Р о д р і г о
Тоді б я кинув службу.

Я г о
Заспокойтесь.
Я сам собі на службі цій служу.
Не кожен з нас народжується паном,
Не кожен добросовісно і служить.
Звичайно, є ще віддані холопи,
Яким прийшлись до серця кабала,
Осляча безвідмовність і старанність,
Життя голодне й старість без притулку.
Таких би батогами! Більше інших.
Вони, немов би дбаючи про пана,
Насправді дбають про свою наживу.
І дурнями таких я не назву.
Я й сам такий і дуже цим пишаюсь,
Бо я не мавр, а – Яго, і для себе
Стараюся, хоч маврові служу.
І хай мені за свідка буде небо,
Що зовсім не обов'язок святий
І не любов мені велить служити,
А змушує корислива мета.
Я не відкрию справжнього обличчя;
Скоріше я дозволю хижим птахам
Склювати, наче падло, власну душу.
Ні, я не той, яким здаюсь усім.

Р о д р і г о
А товстогубий все ж таки щасливець!
Втекла із ним…

Я г о
Потрібно розбудити
Її старого батька, знявши галас,
Підняти з ліжка всю її рідню!
Як мухи, докучайте африканцю.
Хай в радості він стерпить стільки мук,
Що буде щастю власному не радий.

Р о д р і г о
Ось батьківський будинок. Закричу.

Я г о
Кричіть щосили. Не шкодуйте глотки.
Горлайте, мов пожежа почалась.

Р о д р і г о
Брабанціо! Брабанціо, прокиньтесь!

Я г о
Брабанціо, прокиньтесь! Пробі! Гвалт!
Грабіж! Де ваші гроші? Де дочка?
Огляньте дім! Перевіряйте скрині!
Нагорі у вікні з'являється Б р а б а н ц і о.

Б р а б а н ц і о
Що сталося? Яка причина криків?

Р о д р і г о
Чи всі удома?

Я г о
Чи заперті двері?

Б р а б а н ц і о
Навіщо ці питання?

Я г о
Хай вам біс!
Опам'ятайтесь! Вас пограбували.
Скоріше одягайтесь! Бо, можливо,
Якраз тепер баран, старий і чорний,
Овечку вашу білу покриває.
На сполох бийте! Жителів міських
Будіть від сну. Інакше вас чорти
Невдовзі зроблять дідом чорномазих.
Кажу вам, поспішайте!

Б р а б а н ц і о
Ви здуріли?

Р о д р і г о
Синьйоре, чи впізнали голос мій?

Б р а б а н ц і о
Ти хто такий?

Р о д р і г о
Родріго я.

Б р а б а н ц і о
Тим гірше.
Тебе добром просили: не ходи!
Сказали прямо, коротко і ясно,
Що не тобі призначена дочка.
А ти напився чорт зна де і здумав
Зухвало мій порушувати сон
Розгнузданими криками!

Р о д р і г о
Синьйоре!

Б р а б а н ц і о
Чекай, я маю владу і права:
Я відучу тебе бешкетувати!

Р о д р і г о
Послухайте…

Б р а б а н ц і о
Навіщо ти кричав?
Який грабіж? Венеція – не хутір,
Кругом сторожа.

Р о д р і г о
Я вас розбудив
Із намірами чесними, синьйоре.

Я г о. Добродіє, побійтесь бога заради диявола! Ми вам робимо послугу, а ви думаєте, що ми шахраї. Отже, вам хочеться, щоб ваша дочка плуталась з берберійським жеребцем, щоб ваші онуки іржали і у вас в роду були рисаки? Б р а б а н ц і о. Хто ти, лихомовний зухвалець?
Я г о. Я прийшов сказати вам, добродіє, що ваша дочка і мавр складають за-
раз звіра з двома спинами.
Б р а б а н ц і о
Який негідник ти!

Я г о
А ви – сенатор.

Б р а б а н ц і о
Родріго, ти за все відповіси,
Бо я цього бешкетника не знаю!

Р о д р і г о
Гаразд, якщо я винен – відповім.
Але скажіть, чи надали ви згоду,
Щоб уночі із найманим гребцем
Відправилась дочка прекрасна ваша,
Без охорони жодної, одна,
До мавра у обійми сластолюбні?
Якщо на це ви згодились, то я
Пробачити покірно вас благаю
За безпідставну кривду; та якщо
Про це не знали ви, погрози ваші –
І недоречні, і несправедливі.
Чи смів би я над вами жартувати?
Дізнайтесь, що дочка себе веде
Не так, як личить дівчині, свавільно
Своє багатство, і красу, і честь
З'єднавши із безрідним чужоземцем.
Самі погляньте, чи дочка удома?
Якщо збрехав я, можете судити
Тоді мене за наклеп і обман.

Б р а б а н ц і о
Вогню! Скоріш вогню! Подайте свічку.
Гей, слуги! Як це дивно схоже з тим,
Що бачив я сьогодні уві сні!
Я починаю думати – це правда.
Вогню! Вогню!
(Іде геть.)

Я г о
І я також піду.
Мені не можна свідчить проти мавра,
Бо я – його поручик. А йому
Нічну пригоду вибачать, звичайно,
Лиш зроблять зауваження, і все.
Сенат його прогнати не посміє
Тепер, коли на Кіпрі неспокійно;
А рівного йому не відшукати,
Хто міг би стать у війська на чолі.
Хоч я його ненавиджу смертельно –
У чому жодних сумнівів не майте, –
А мушу підіймати перед мавром,
Як знак любові, дружнє знамено.
Та це – лише личина. Як шукати
Вони його почнуть, то ви направте
Усю погоню в напрямку "Стрільця".
Я буду там із ними. Прощавайте.
(Іде геть.)

З будинку виходять Б р а б а н ц і о і слуги
зі смолоскипами.

Б р а б а н ц і о
Її нема! Нещастя безсумнівне.
Нічого не лишилось у житті. –
Та де, Родріго, бачив ти дочку?
У мавра, кажеш? – Доню бідолашна!
Хто після цього схоче бути батьком! –
Ти бачив сам її? – Який обман! –
Казала щось вона? – Побільше світла!
І слуг усіх, і родичів зовіть! –
Як думаєш, вони вже повінчались?
Р о д р і г о
Здається, так.

Б р а б а н ц і о
О господи! Та як
Вона із дому вийти примудрилась?
Не можна дочкам вірити, батьки,
Які б вони цнотливі не здавались!
Доводиться повірити у чари,
Якими спокушають найчистіших.
Родріго, чи доводилось тобі
Про щось подібне чути?

Р о д р і г о
Так, синьйоре.
Б р а б а н ц і о
Пошліть за братом. – Жаль, що я її
За тебе не віддав. – Куди побігли?!
Частина йде в той бік, частина – в інший. –
Ти знаєш, де шукать її і мавра?

Р о д р і г о
Надіюсь, що знайду їх. Тільки нам
Сторожу не завадило б узяти.

Б р а б а н ц і о
Веди мене. Я маю всі права
Знімати при потребі караули.
Ми за собою поведемо їх.
Я послуги твоєї не забуду.

Ідуть геть.

Сцена друга

Венеція. Інша вулиця.
Входять О т е л л о, Я г о і слуги зі
смолоскипами.

Я г о
Хоч на війні я убивав людей,
Безсовісним вважаю я убивство
У мирному житті. Та важко жити
З таким переконанням, бо не раз
Під ребра ніж хотів йому встромити.

О т е л л о
І добре, що не вдарив.

Я г о
Він такими
Вас обзивав словами, так паплюжив,
Що ледве зміг я стримати себе.
Скажіть, ви одружились не на жарт?
На жаль, сенатор-батько тут впливовий.
Його гнівливий голос в справі цій
Звучатиме сильніш, ніж голос дожа.
Старий вас затаскає по судах
І розведе за будь-яку ціну.

О т е л л о
Хай спробує. Його мовчать примусить
Усе, чим послужив я Синьйорії.
А буде хизуватись родоводом,
Відкрити доведеться і мені,
Що царська кров в моїх вирує жилах.
З ним буду говорить як рівний з рівним:
Не соромно мені за долю й рід.
Якби не покохав я Дездемони,
За всі скарби морські я не віддав би
Бездомного і вільного життя. –
Хто там іде з вогнями? Подивись.

Я г о
Напевне, батько разом із ріднею.
Зайдіть у дім.

О т е л л о
Ні, хай мене тут знайдуть:
Ім'я, заслуги, совість і звання
Мій вчинок виправдовують. Вони це?

Я г о
Клянусь дволиким Янусом, що ні!

Входять К а с с і о і декілька військових
зі смолоскипами.

О т е л л о
Це слуги дожа. З ними лейтенант.
Вітаю, друзі, вас! Які новини?

К а с с і о
Привіт вам, генерале! Я приніс
Наказ для вас: з'явитися негайно
В палац до дожа.

О т е л л о
Що у світі сталось?

К а с с і о
Здається, щось із Кіпром негаразд.
Якісь непередбачені події.
Із флота шлють послання без кінця.
Розбуджені сенатори зібрались
У дожа на нараду. Тільки вас
Його гінці не відшукали вдома.
Тоді послали в місто патрулі,
Щоб вас добути хоч із дна морського.

О т е л л о
Радію я, що ви мене знайшли.
Я в дім зайду сказати кілька слів
І підемо.
(Іде геть.)

К а с с і о
(до Яго)
Скажіть, чому він тут?

Я г о
Він захопив галеру уночі
І тут недавно узаконив приз.

К а с с і о
Не розумію вас.

Я г о
Він одружився.
К а с с і о
Із ким?
Я г о
Не відгадаєте.

Повертається Отелло.
Ну, що?
Готові, генерале?

О т е л л о
Так, ходімо.
К а с с і о
Іще один загін іде за вами.
Ви бачите?
Я г о
Брабанціо, напевне.
Прошу вас, стережіться. Бо у нього
Недобре щось на думці.

Входять Б р а б а н ц і о, Р о д р і г о, сторожа
зі зброєю і смолоскипами.

О т е л л о
Зупиніться!
Р о д р і г о
Ось мавр.
Б р а б а н ц і о
Хапайте злодія скоріш!

З обох сторін вихоплюють мечі.
Я г о
До ваших послуг. Знову ви, Родріго?

О т е л л о
Мечі у піхви! Їм роса зашкодить.
Ваш вік пошани більше викликає,
Синьйоре мій, ніж ваш іржавий меч.

Б р а б а н ц і о
Злочинце підлий, де дочка моя?
Її ти, певне, чарами обплутав!
Тут магія, і я це доведу.
Судіть самі: як трапитись могло,
Щоб дівчина, розумна і красива,
Що чути не бажала про заміжжя,
Відмовивши найкращим женихам,
Покинула свій дім, сім'ю, достаток
І кинулась, не боячися глуму,
На груди до страховиська, що може
Вселити тільки жах, а не любов?
Чи це природно? Хай розсудять люди,
Чи без чаклунства все це відбулось?
Ти потайки приспав її свідомість
І приворотним зіллям обпоїв!
Закон велить тебе під варту взяти
Як чорнокнижника і чаклуна,
Що в хід пустив мистецтво незаконне.