Шекспір Вільям - Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

В. Шекспір
РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА
Сучасний переклад Олександра Грязнова

ДІЙОВІ ОСОБИ

Е с к а л, герцог Веронський.
П а р і с, молодий дворянин, родич герцога.
М о н т е к к і,
К а п у л е т т і – глави двох ворогуючих родин.
С т а р и й, дядько Капулетті.
Р о м е о, син Монтеккі.
М е р к у ц і о, родич герцога і друг Ромео.
Б е н в о л і о, небіж Монтеккі і друг Ромео.
Т і б а л ь т, небіж синьйори Капулетті.
Б р а т Л о р е н ц о, чернець – францисканець.
Б р а т Д ж о в а н н і, чернець того ж ордену.
Б а л т а з а р, слуга Ромео.
С а м с о н,
Г р е г о р і – слуги Капулетті.
П'є т р о, слуга Джульєттиної годувальниці.
А б р а м, слуга Монтеккі.
А п т е к а р.
Т р о є м у з и к а н т і в.
П а ж П а р і с а.
П а ж М е р к у ц і о.
С т р а ж н и к.
С и н ь й о р а М о н т е к к і, дружина Монтеккі.
С и н ь й о р а К а п у л е т т і, дружина Капулетті.
Д ж у л ь є т т а, дочка Капулетті.
Г о д у в а л ь н и ц я Д ж у л ь є т т и.
В е р о н с ь к і г о р о д я н и, р о д и ч і о б о х р о д и н, м а с к и,
н о с і ї с м о л о с к и п і в, п а ж і, с т о р о ж а, в а р т о в і та с л у г и.
Х о р.

Дія відбувається у Вероні, початок п'ятої дії – в Мантуї.

П Р О Л О Г

Входить Х о р.

Х о р
У квітнучій Вероні спалахнув
Між двох родин щляхетних, рівних в славі,
Колишній розбрат, що лише заснув,
І почалися сутички криваві.

Під зіркою злощасною юнак
І дівчина в цих сім'ях народились.
Обох кохання знищило, однак
Допомогло, щоб чвари припинились.

Подробиці кохання, що було
Ненавистю приречене до страти,
Та помирити дві сім'ї змогло,
Ми хочемо на сцені показати.

Сприйміть з терпінням нашу безталанність,
Хай хиби гри пом'якшує старанність.
(Іде геть.)

Д І Я П Е Р Ш А

Сцена перша

Площа у Вероні.
Входять С а м с о н та Г р е г о р і,
озброєні мечами і щитами.

С а м с о н. Слово честі, Грегорі, не дозволю я їм нас паскудити.
Г р е г о р і. Ми ж не паскуди, щоб це стерпіти.
С а м с о н. Я хочу сказати: якщо мене розлютують, я відразу хапаюсь за меч.
Г р е г о р і. Дивись, щоб не злетіла голова з плеч.
С а м с о н. Коли мене зачеплять, я відразу – в бійку.
Г р е г о р і. Біда лиш в тому, що тебе важко зачепити.
С а м с о н. Кожен пес із дому Монтеккі мене дратує.
Г р е г о р і. Кого зачеплять, той рушає з місця, а хоробра людина твердо стоїть на місці. Тож якщо тебе зачепити, ти втечеш?
С а м с о н. Кожен пес із цього дому примусить мене стояти твердо. Як тільки побачу когось, – чоловіка чи дівку, – зіпрусь на мур і ні з місця!
Г р е г о р і. Ось і видно, що ти слабак; об стіни опираються тільки слабкі люди.
С а м с о н. Справді. Жінки – істоти слабкі, тому їх завжди припирають до стіни. Ось і я, як дійде до сутички, всх чоловіків з дому Монтеккі відтисну від стіни, а всіх дівчат до неї припру.
Г р е г о р і. Але ж ворогують між собою тільки наші пани, а ми – лиш їх слуги.
С а м с о н. Все одно, я буду невмолимий, як тиран. Покінчивши з чоловіками, візьмусь за дівчат. Усіх їх позбавлю голів.
Г р е г о р і. Позбавиш голів?
С а м с о н. Чи чогось іншого; розумій, як хочеш.
Г р е г о р і. Зрозуміють ті, кому доведеться відчути.
С а м с о н. Я буду доти примушувати їх відчувати, поки мені стане сили стояти. Я ж таки непоганий шмат м'яса!
Г р е г о р і. Добре, що не риби. Був би ти рибою, кому б ти здався? Он ідуть сюди двоє з дому Монтеккі. Діставай своє знаряддя!
Входять А б р а м і Б а л т а з а р.
С а м с о н. Мій меч напоготові! Починай сварку, а я стану у тебе за спиною.
Г р е г о р і. Щоб показати їм спину?
С а м с о н. За мене не бійся.
Г р е г о р і. Чого б це я за тебе боявся?
С а м с о н. Краще хай вони починають сварку, тоді право буде на нашому боці.
Г р е г о р і. Я зухвало гляну на них, проходячи поруч. Нехай сприймають це, як захочуть.
С а м с о н. Ні, як посміють! Я наставлю їм дулю. Ганьба їм буде, якщо вони стерплять образу.
А б р а м. Це ви нам наставили дулю, синьйоре?
С а м с о н. Так, наставив.
А б р а м. Я питаю, ви нам її наставили?
С а м с о н (до Грегорі). Чи буде закон на нашому боці, якщо я відповім йому "так"?
Г р е г о р і (до Самсона). Ні.
С а м с о н. Ні, синьйоре. Я просто наставив дулю.
Г р е г о р і. Ви, здається, напрошуєтесь на сварку, синьйоре?
А б р а м. І не думаю, синьйоре.
Г р е г о р і. Якщо ви бажаєте, синьйоре, я до ваших послуг. Наш пан нічим не гірший за вашого.
А б р а м. Але й не кращий.
С а м с о н. Хай буде по-вашому, синьйоре.
Г р е г о р і (до Самсона). Скажи, що кращий. Сюди йде небіж синьйори Монтеккі.
С а м с о н. Ні, синьйоре. Наш набагато кращий.
А б р а м. Це брехня!
С а м с о н. До зброї, якщо ви чоловіки! Грегорі, покажи-но їм свій уславлений удар!
Б'ються.
Входить Б е н в о л і о.

Б е н в о л і о
Спиніться, дурні! Опустіть мечі!
Не тямите, що творите ви здуру?

(Вибиває мечі в них з рук.)
Входить Т і б а л ь т.
Т і б а л ь т
Як! Б'єшся ти між челяді низької?
Бенволіо, поглянь у очі смерті!
Б е н в о л і о
Я тільки їх мирив. Сховай свій меч,
Чи в хід пусти, щоб їх розборонити.

Т і б а л ь т
З мечем в руках говориш ти про мир?
Ненавиджу це слово, як тебе
І рід ваш. Захищайся, боягузе!

Б'ються.
Збігаються декілька прибічників обох родин
і втручаються в сутичку. Потім з'являються
озброєні г о р о д я н и з палицями.

Г о р о д я н и
Коліть списами! Бийте їх киями!
Геть Капулетті! Бийте! Геть Монтеккі!

Входить К а п у л е т т і в халаті, за ним
с и н ь й о р а К а п у л е т т і.

К а п у л е т т і
Що тут за шум? Гей!.. Де мій довгий меч?

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Ні, костур, костур! Меч вам ні до чого.

К а п у л е т т і
Подайте меч! Дивись – старий Монтеккі
Мені на глум розмахує мечем.

Входять М о н т е к к і і с и н ь й о р а М о н т е к к і.

М о н т е к к і
Мерзенний Капулетті!
(до дружини). Не тримай!

С и н ь й о р а М о н т е к к і
До ворога тебе не підпущу!

Входить г е р ц о г з почетом.

Г е р ц о г
Бунтівники! Порушники спокою!
Мої накази знехтували? Звірі!
Ви гасите вогонь своєї злоби
Потоком пурпуровим з власних жил.
Та я таки примушу вас коритись,
Хоч довелось би вдатись до тортур.
Криваву зброю кидайте додолу
І слухайте уважно вирок мій!
Вже втретє через слово легковажне
Ви, запальні Монтеккі й Капулетті,
Порушуєте спокій наших вулиць.
Вже втретє мирні мешканці Верони,
Свої вбрання пристойні поскидавши,
До рук старих хапають бердиші,
Іржею миру вкриті, щоб нарешті
Приборкати іржаву вашу злість.
Коли ще раз стривожите ви місто,
За цей непослух сплатите життям.
Нехай усі розійдуться! Зі мною
Ви, Капулетті, підете. А вас,
Монтеккі, я чекаю по обіді
У замку Віллафранка, де звичайно
Збираємо ми наш верховний суд.
Отож, під страхом смерті – розійдіться!

Виходять усі, крім подружжя М о н т е к к і
та Б е н в о л і о.

М о н т е к к і
Хто знов почав цю давню суперечку?
Скажи, небоже, ти при цьому був?

Б е н в о л і о
Коли прийшов я, тут вже ваші слуги
З ворожими зійшлися у бою.
Я вихоптв меча, щоб їх спинити.
Але з'явився запальний Тібальт
І став мені зухвало докоряти,
Повітря розтинаючи мечем.
Допоки наша сутичка тривала,
Сюди збігатись люди почали,
І перейшло усе в загальну бійку,
Яку спинив лиш герцога прихід.

С и н ь й о р а М о н т е к к і
Та де ж Ромео мій перебував?
Я рада, що у бійку він не встряв!

Б е н в о л і о
Ще за годину, як ранковий промінь
Сяйнув у сходу золоте вікно,
Пішов я до шовковичного гаю,
Що зеленіє з заходу за містом.
І в цю годину ранню я побачив,
Що там гуляє ваш самотній син.
Пішов до нього я, та він помітив
Мене і зник у хащі лісовій.
Знайомий я з такими відчуттями,
Бо сам люблю самотність, і тому
Свідомо переслідувать не став
Того, хто всіх умисне уникав.

М о н т е к к і
Його там часто зустрічають вранці.
Ранкові роси множить він слізьми,
Зітханнями примножуючи хмари.
Та тільки-но на сході розпочне
Завіси відслоняти біля ложа
Ранкової Аврори промінь сонця,
Мій син тікає, змучений, додому,
У спальні замикається на ключ
І штучний морок створює в кімнаті,
На вікнах опускаючи фіранки.
Боюсь, що через сум зачахне син,
Як вчасно не усунути причин.

Б е н в о л і о
Які ж причини, мій шляхетний дядьку?

М о н т е к к і
Від нього я нічого не добився.

Б е н в о л і о
Чи ви хоч дізнавалися про це?

М о н т е к к і
І сам, і через друзів дізнавався;
Та в пристрастях він сам собі порадник,
Хоч, може, й нерозважливі вони.
Відлюдкуватий він і потайний.
Він відкриває душу неохоче,
Як пуп'янок пошкодженої квітки,
Підточеної хижим хробаком,
Коли вона іще не розпустилась.
Якби ми знали привід для страждання,
Тоді б знайшли для нього лікування.

Б е н в о л і о
Он він іде. Як будемо одні,
Можливо, він відкриється мені.

М о н т е к к і
Тоді тебе залишимо ми з ним.
Хай допоможе Бог тобі (до дружини.) Ходім.

Входить Р о м е о.

Б е н в о л і о
Вітаю з добрим ранком!

Р о м е о
Ще лиш ранок?
Б е н в о л і о
Дев'яту продзвонили нещодавно.

Р о м е о
Години смутку тягнуться так довго!
Скажи, це щойно батько мій тут був?

Б е н в о л і о
Так, він. Та що розтягує години?

Р о м е о
Відсутнє те, що скрашує нам дні.

Б е н в о л і о
Невже ти закохався?
Р о м е о
Знемагаю.
Б е н в о л і о
Від почуття?
Р о м е о
Нащо воно мені,
Коли байдужа та, яку кохаю?

Б е н в о л і о
На жаль, кохання ніжне на словах,
А в дійсності свавільне і жорстоке.

Р о м е о
На жаль, і без очей сліпе кохання
Шляхи знаходить до свого бажання.
Обідаємо де ми? Що тут сталось?
Не варто говорити – я все чув.
Усюди ворожнеча чи любов.
Страшна ненависть, та любов страшніша.
Любов, ти щось, що створене з нічого,
Хаос видінь з красивого й пустого,
Свинцевий пух і сонцесяйний дим,
Вогонь холодний, немічне здоров'я.
В тобі усе не так, як справді є.
Таке й кохання змучене моє.
Ти не смієшся?

Б е н в о л і о
Плакати готовий.
Р о м е о
За чим?
Б е н в о л і о
Що гірко в тебе на душі.
Р о м е о
Та приязнь друга, відчуваю сам,
Посилює лиш горе співчуттям.
Мій сум, неначе камінь той достоту;
Твій смуток тільки збільшує скорботу.
Любов – то чад від пристрасних зітхань,
Хоч для коханців – це вогонь бажань.
Придушена в душі собі на горе,
Вона сльозами переповнить море.
Безумство мудре – в цьому суть любові,
Гіркота жовчі й ласощі медові.
Прощай!
(Іде.)
Б е н в о л і о
Ромео, стій! Ходімо разом.
Не завдавай відмовою образи.

Р о м е о
Навіщо?..