Шекспір Вільям - Гамлет (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

В. Шекспір
ГАМЛЕТ

Переклад Олександра Грязнова

ДІЙОВІ ОСОБИ

К л а в д і й, король данський.
Г а м л е т, син покійного і племінник нинішнього короля.
Ф о р т і н б р а с, принц норвезький.
П о л о н і й, головний королівський радник.
Г о р а ц і о, друг Гамлета.
Л а е р т, син Полонія.
Р о з е н к р а н ц ,
Г і л ь д е н с т е р н — університетські товариші Гамлета.
В о л ь т і м а н д ,
К о р н е л і й — придворні.
О з р і к.
П е р ш и й д в о р я н и н.
Д р у г и й д в о р я н и н.
С в я щ е н и к.
М а р ц е л л,
Б е р н а р д о — офіцери.
Ф р а н ц і с к о, солдат.
Р е й н а л ь д о, слуга Полонія.
А к т о р и.
Д в а г р о б а р і.
К а п і т а н.
А н г л і й с ь к і п о с л и.
Г е р т р у д а, королева данська, мати Гамлета.
О ф е л і я, дочка Полонія.
Д у х б а т ь к а Г а м л е т а.
В е л ь м о ж і, д а м и, о ф і ц е р и, с о л д а т и,
м а т р о с и, г і н ц і т а і н ш і с л у г и.

Місце дії — Ельсінор.

ДІЯ ПЕРША

Сцена перша
Ельсінор. Майданчик перед замком.
Північ. Годинник б'є дванадцяту.
Ф р а н ц і с к о на варті. До нього підходить Б е р н а р д о.

Б е р н а р д о
Хто тут?

Ф р а н ц і с к о
Спинись і назовися сам..

Б е р н а р д о
Нехай живе король!

Ф р а н ц і с к о
Бернардо?

Б е р н а р д о
Так.
Ф р а н ц і с к о
Ви нині своєчасно надійшли.

Б е р н а р д о
Дванадцять б'є; іди поспи, Франціско.

Ф р а н ц і с к о
Спасибі, що змінили: я замерз,
І тоскно на душі.

Б е р н а р д о
Було все тихо?

Ф р а н ц і с к о
І миша не пробігла.

Б е р н а р д о
Ну, добраніч.
Якщо тобі зустрінуться Марцелл
З Гораціо, то ти їх піджени.

Ф р а н ц і с к о
Я ніби чую кроки. – Стій! Хто йде?

Входять Г о р а ц і о і М а р ц е л л.

Г о р а ц і о
Вітчизни друзі.

М а р ц е л л
Й слуги короля.

Ф р а н ц і с к о
Добраніч вам!
М а р ц е л л
Іди, солдате чесний.
А хто тебе змінив?
Ф р а н ц і с к о
Бернардо тут.
Добраніч вам!
( Виходить.)

М а р ц е л л
Бернардо, гов!

Б е р н а р д о
Скажи,
Гораціо з тобою?
Г о р а ц і о
Так, частково.

Б е р н а р д о
Гораціо, привіт! Привіт, Марцелле!

Го р а ц і о
Ну що, з'являлось знову диво це?

Б е р н а р д о
Не бачив ще.
М а р ц е л л
Гораціо вважає
Фантазією нашою видіння,
І в те, що ми тут бачили, не вірить.
Ось я і запросив його побути
На варті з нами нинішньої ночі.
Як диво знову з'явиться, нехай
Побачить сам і заговорить з ним.

Г о р а ц і о
. О, так воно і з'явиться!

Б е р н а р д о
Сідаймо.
Ми знову атакуємо твій слух,
Укріплений занадто проти того,
Що бачили ми двічі.

Г о р а ц і о
. Що ж, сідаймо,
Послухаймо цю розповідь ще раз.

Б е р н а р д о
В минулу ніч, коли яскрава зірка,
Що світить від Полярної ліворуч,
Змістилася у ту частину неба,
Де й зараз сяє нам, Марцелл і я, –
Якраз пробило першу…

Входить П р и в и д.

М а р ц е л л
. Цить, спинися!
Погляньте, знов з'являється воно.

Б е р н а р д о
На вигляд ніби наш Король покійний.

М а р ц е л л
Гораціо, ти вчений, щось промов.

Б е р н а р д о
Хіба не схожий з Королем, скажи?

Г о р а ц і о
Ще й як! Трясусь від подиву і страху!

Б е р н а р д о
Питання він чекає.

М а р ц е л л
Запитай!
Г о р а ц і о
Хто ти, що беззаконно в час нічний
Приймаєш вигляд грізний і прекрасний
Похованого нами короля?
Дай відповідь, тебе я заклинаю!

М а р ц е л л
Образився.
Б е р н а р д о
Дивись, крокує геть!

Г о р а ц і о
Постій! Промов хоч слово! Зачекай!

Привид пішов.

М а р ц е л л
Пішов і говорить не побажав.

Б е р н а р д о
Ну, що тепер, Гораціо, ти скажеш?
Чи схоже це на вигадку порожню?
Як думаєш?
Г о р а ц і о
Готовий присягнуть:
Не визнав би, якби я сам не бачив!

М а р ц е л л
І схожий з королем?

Г о р а ц і о
Один в один.
У тих же латах, як в бою з норвежцем;
Такий же, як у пам'ятний той день,
Коли у сварці з виборними Польщі
Він із саней їх вивалив на лід.
Це неймовірно!
М а р ц е л л
І в такий же час
Пройшов учора двічі він повз нас.

Г о р а ц і о
До чого б ця подія – я не знаю;
А взагалі, я бачу в цьому знак
Тих потрясінь, що Данію чекають.

М а р ц е л л
Стривайте. Сядьмо. Хочу запитати:
Для чого ці суворі караули,
Що людям заважають уночі?
Навіщо відливаються гармати,
Купують стільки зброї і вербують
Умілих корабельних теслярів,
Які працюють в свято, як у будень?
Що криється за поспіхом державним,
Який примусив ніч сприяти дню?
Хто може пояснити?

Г о р а ц і о
Я; принаймні
Є чутка, що покійний наш король,
Чий образ нещодавно нам з'явився,
Володарем норвежців Фортінбрасом
На поєдинок викликаний був.
Наш Гамлет, що прославився у світі
Як благородний і хоробрий воїн,
У цьому поєдинку переміг.
За договором, складеним завчасно
З дотриманням суворих правил честі,
Той, хто життя позбувся в поєдинку,
Повинен був позбутись і земель.
Ми втратили б великі володіння
І ними володів би Фортінбрас,
Якщо б він переміг. Такі ж підстави
Дозволили до власних приєднати
Норвезькі землі Гамлету. Але
Молодший Фортінбрас, як спадкоємець,
Не визнає законність договору.
У запалі юнацької відваги
Збирає він з норвезьких узбереж
Ватагу молодих головорізів,
Що за харчі готові йти у бій.
Мета цих небезпечних готувань,
Як свідчать повідомлення секретні, —
Зі зброєю в руках відвоювати
Ті землі, що убитий батько втратив.
У цьому, власне, й бачу я причину
Сум'яття і неспокою у нас.

Б е р н а р д о
Я думаю, що так воно і є.
І недарма обходить караули
Зловісний дух, так схожий з королем,
Що для війни створив вагомий привід.

Г о р а ц і о
Як порошина в оці він для мене.
Колись у Римі, в переможні роки,
Перш ніж загинув Юлій властолюбний,
Могили спорожніли, а мерці
По вулицях у саванах блукали.
Хвостаті зорі, і криваві роси,
І сонце в плямах, і щербатий місяць,
Що викликав припливи і відпливи,
Усе передвіщало Судний день.
Такі ж лихі прикмети й передвістя,
Недобрим передуючи подіям,
Немов своїх герольдів чи гінців,
Земля і небо разом посилають
І нашим нерозумним землякам.

Привид повертається.

Та тихше! Ось він знову! Зупиню
Його будь що. Не рухайся, примаро!
Якщо ти тільки вмієш говорити,
Промов до мене!
Якщо для тебе можу щось зробити

Собі на славу, а тобі на благо,
Промов до мене!
Якщо тобі відома наша доля
І ще не пізно відвернути лихо,
Відкрий мені!
Якщо ти закопав ще за життя
Безцінний скарб, грабунками здобутий, —
Вас, духів, непокоять ці скарби, —
Відкрий мені!

Співає півень.

Тримай його, Марцелле!

М а р ц е л л
Рубати алебардою?

Г о р а ц і о
Рубай,
Якщо він рушить.

Б е р н а р д о
Ось він!
Г о р а ц і о
Ось!
Привид іде геть.
Пішов!
Даремно ми дратуємо його
Таким відкритим проявом насильства,
Бо привид, наче пара, невразливий,
Безглуздо й дивно нам боротись з ним..

Б е р н а р д о
Він міг заговорить, та крикнув півень.

Г о р а ц і о
І він здригнувся, ніби від провини,
Почувши грізний оклик. Кажуть люди,
Що півень, мов дзвінкий трубач зорі,
Пробуджує від сну світило денне,
І від його пронизливого кличу,
Де б не блукав бурлака-дух: на морі,
На суші, у повітрі, у вогні,
Додому поспішає він. І щойно
Ми бачили підтвердження цього.

М а р ц е л л
Від крику півня він немов розтанув.
Повір'я є, що кожен рік, узимку,

У ніч святу Христового різдва
Співець зорі не замовка до ранку.
Тоді не сміють духи ворухнутись,
Цілющий сон планету огортає,
Не шкодять чари ні відьом, ні фей
У цей священний, благодатний час.

Г о р а ц і о
Я теж це чув і навіть трохи вірю.
Та ось і ранок свій рожевий плащ
Від сліз роси обтрушує на сході.
Пора знімати варту. Ще одне:
Давайте принцу Гамлету розкажем
Про бачене. Я присягаюсь вам,
Що дух, із ним зустрівшись, заговорить.
Чи згідні ви, щоб ми йому сказали,
Як дружба і обов'язок велять?

М а р ц е л л
Потрібно розказати. І до того ж
Я знаю, де ми знайдемо його.

Ідуть геть.

Сцена друга.

Парадна зала у замку.
Труби. Входять к о р о л ь, к о р о л е в а,
Г а м л е т, П о л о н і й, Л а е р т, В о л ь т і м а н д,
К о р н е л і й, п р и д в о р н і і п о ч е т.

К о р о л ь
Хоч смертю брата Гамлета і досі
Засмучена душа і личить нам
Журитися, а всій державі нашій
Скорботою затьмарити чоло,
Та розум наш, долаючи природу,
Примушує до стриманості в тузі,
Щоб і себе не забували ми.
Тому-то і взяли ми за дружину
Сестру і нині нашу королеву,
Наступницю військових рубежів,
Із почуттями радості й печалі,
Із посмішкою щастя і в сльозах.
При цьому ми постійно покладались
На вашу мудрість. За поради ваші
І схвалення спасибі вам усім.
Тепер про інше: юний Фортінбрас,
Який нас не шанує і вважає,

Що після того, як помер наш брат,
Прийшло в занепад наше королівство,
Так високо занісся у думках,
Що нам набрид вимогами своїми
Йому у володіння повернути
Ті батьківські наділи, що по праву
Здобув собі наш брат. Усе про це.
Тепер про нас і суть цього зібрання.
Тут нами сповіщається листом
Король норвежців, дядько Фортінбраса,
Що в немочі, можливо, і не чув
Про задуми племінника-вояки.
Ми просимо його покласти край
Цим задумам, бо набирають військо
З його підданих і з його казни
Утримують. Листа ми доручаєм
Корнелію везти і Вольтіманду.
Вклонітеся старому королю.
Ніяких додаткових повноважень
Не надаєм. Тримайтеся у межах,
Дозволених статтями договору.
Поспішність доведе нам вашу ревність.

К о р н е л і й і В о л ь т і м а н д
Завжди готові виявить її.

К о р о л ь
А ми й не сумнівались. Добра путь!

Вольтіманд і Корнелій ідуть геть.

Що хочеш ти сказати нам, Лаерте?
Прохання є у тебе? В чому суть?
Хоч би із чим звернувся ти до трону,
Завжди свого доб'єшся. Кожен раз
Твоїм проханням ідемо назустріч.
Не стільки годить серцю голова,
Не так рука прислужує вустам,
Як данський скіпетр батькові твоєму.
Чого ти хочеш?

Л а е р т
Дозволу просив би
До Франції невдовзі повернутись.
Приїхав я звідтіль, щоб взяти участь
У вашій коронації, але,
Обов'язок свій виконавши, знову
Туди душею лину і прошу,
Схиляючись покірно, відпустити.

К о р о л ь
А що нам скаже батько твій, Полоній?

П о л о н і й
Володарю, мені він надокучив
Настійливими просьбами, і я
Благословив, хоч дуже неохоче.
Прошу і вас дозволити від'їзд.

К о р о л ь
Не суперечу; в добрий час, Лаерте!
Та не розтрачуй молодість дарма.
А як наш Гамлет, милий наш племінник?

Г а м л е т
( на бік )
Племінник – так, але ніяк не милий.

К о р о л ь
Твоє обличчя знову в чорній хмарі?

Г а м л е т
О ні, занадто сонячне невчасно.

К о р о л е в а
Чи не доволі супитись, як ніч?
Ми хочемо в очах побачить приязнь.
Не опускай додолу їх, немов
Ти батькові сліди шукаєш в праху.
Такий закон: усе живе вмира,
Коли у вічність відійти пора.

Г а м л е т
Такий закон.
К о р о л е в а
Що ж, Гамлете, тоді
Тобі здається дивним в цій біді?

Г а м л е т
Ні, не здається.