Шекспір Вільям - Юлій Цезар, Шекспір Вільям

В. Шекспір
ЮЛІЙ ЦЕЗАР
Переклад Олександра Грязнова


ДІЙОВІ ОСОБИ

Ю л і й Ц е з а р.

О к т а в і й Ц е з а р, М а р к А н т о н і й, М а р к Е м і л і й Л е п і д — тріумвіри після смерті Цезаря.

Ц і ц е р о н, П у б л і й, П о п і л і й Л е н а — сенатори.

М а р к Б р у т, К а с с і й, К а с к а, Т р е б о н і й, Л і г а р і й, Д е ц і й Б р у т, М е т е л л Ц і м б р, Ц і н н а — змовники проти Юлія Цезаря.

Ф л а в і й, М а р у л л — трибуни.

А р т е м і д о р К н і д с ь к и й, вчитель риторики.
В і щ у н.
Ц і н н а, поет.
І н ш и й п о е т.
Л ю ц і л і й, Т и т і н і й, М е с с а л а, Ю н и й К а т о н, В о л у м н і й — друзі Брута і Кассія

В а р р о н, К л і т, К л а в д і й, С т р а т о н, Л ю ц і й, Д а р д а н і й — слуги Брута.

П і н д а р, слуга Кассія.
К а л ь п у р н і я, дружина Цезаря.
П о р ц і я, дружина Брута.

С е н а т о р и, г р о м а д я н и, в о ї н и, с л у г и та інші.

Місце дії – Рим, місцевості поблизу Сард і Філіпп.

ДІЯ ПЕРША

Сцена перша

Рим. Вулиця.
Входять Ф л а в і й та М а р у л л,
назустріч їм декілька г о р о д я н.

Ф л а в і й
Розходьтеся, нероби, по домівках!
Яке сьогодні свято? Ви забули,
Що не повинен жоден ремісник
Виходити без знаків ремесла
В робочий день? – Скажи, ти хто такий?

П е р ш и й г о р о д я н и н
Тесляр я, пане.

М а р у л л
Де шкіряний твій фартух і лінійка?
Чому ти одягнув святковий одяг?
А ти? Хто ти такий?

Д р у г и й г о р о д я н и н. Правду кажучи, пане, поруч з хорошим майстром я – лише лагодильник.
М а р у л л
Яке твоє заняття? Говори!
Д р у г и й г о р о д я н и н. Займаюсь я тим, пане, чим можна займатися з чистою сові-стю, – латаю чужі гріхи.
М а р у л л
Яке ж це ремесло? Кажи, неробо.
Д р у г и й г о р о д я н и н. Якщо у вас, пане, лусне терпіння, я міг би його залатати.

М а р у л л
Що мелеш ти? Терпіння залатати?
Д р у г и й г о р о д я н и н. Так, або ваші підошви.

Ф л а в і й
То ти, напевне, швець?
Д р у г и й г о р о д я н и н. Так, пане, я тільки шилом і живу. Встряю у чоловічі і жіночі справи тільки шилом. Я лагоджу старе взуття, лікую його, коли воно в смертельній небезпеці. Усі порядні люди, взуті у волячу шкіру, ходять, завдячуючи моєму ремеслу.

Ф л а в і й
Чому ж ти не працюєш у майстерні?
Людей навіщо вулицями водиш?
Д р у г и й г о р о д я н и н. А щоб вони скоріше стоптали своє взуття і я мав би, пане, побільше роботи. Ми влаштували собі свято, щоб поглянути на Цезаря і порадіти його тріумфу.
М а р у л л
Яку ж одержав Цезар перемогу?
Яких рабів привів у ланцюгах,
Щоб свій тріумф прикрасить їх ходою?
О римляни, народ жорстокосердий,
Байдужий і бездушний, мов каміння,
Забули ви Помпея? Скільки раз
Ви дерлися на стіни і на башти,
Ліпились на дахах і димарях,
Крізь вікна і бійниці визирали,
Чекаючи із дітьми на руках
Проходження великого Помпея!
Побачивши почесну колісницю,
Такий гучний ви підіймали рев,
Що злякано здригався навіть Тібр,
Коли луною відбивали крики
Його круті, пориті береги.
І ось ви одягли найкращий одяг!
І ось собі ви свято влаштували!
І квітами готові вслати шлях
Того, хто пройде по крові Помпея!
Невдячні, геть!
І дома всі навколішках моліться,
Щоб відвели боги від вас відплату,
Якої заслуговуєте ви!

Ф л а в і й
Ідіть же, громадяни, та зберіть
Всіх бідних, як і ви, таких же грішних;
Ведіть до Тібру їх і лийте сльози
В його потік, щоб води піднялись
І залили найвище прибережжя.
Городяни ідуть геть.
Так найтвердіший плавиться метал:
Пішли, безмовно визнавши провину. –
Ти йди по цій дорозі в Капітолій,
А я – по тій. Знімай вінки зі статуй
Усюди, де зустрінуться тобі.

М а р у л л
Чи можна це робити?
У нас сьогодні свято Луперкалій.

Ф л а в і й
Що з того? Хай на статуях не виснуть
Трофеї Цезаря. Навмисне я піду,
Щоб весь простолюд розганяти з вулиць.
Роби так само, як побачиш натовп.
Потрібно трохи висмикати пір'я
Із Цезаревих крил, щоб не злітав
Так високо, що навіть не побачиш,
І нас в покорі рабській не тримав.

Ідуть геть.

Сцена друга

Площа.
Сурми. Входять Ц е з а р, А н т о н і й, одягнений для бігу,
К а л ь п у р н і я, П о р ц і я, Д е ц і й, Ц і ц е р о н, Б р у т,
К а с с і й і К а с к а; за ними великий натовп, серед нього – віщун.

Ц е з а р
Кальпурніє!
К а с к а
Мовчіть! Говорить Цезар.
Музика замовкає.

Ц е з а р
Кальпурніє!
К а л ь п у р н і я
Я слухаю, мій пане!

Ц е з а р
Коли почне Антоній біг священний,
Стань на шляху його. – Антоній тут?

А н т о н і й
Що, Цезаре великий?

Ц е з а р
Будеш бігти,
Кальпурнії торкнутись не забудь.
На думку стариків, подібний дотик
Безпліддя може зняти із жінок.

А н т о н і й
Для мене слово Цезаря – закон.

Ц е з а р
Не пропускайте жодного обряду.
Музика.
В і щ у н
Гей, Цезаре!
Ц е з а р
Хто Цезаря зове?

К а с к а
Хай музика замовкне! Тихше! Тихше!
Музика припиняється.

Ц е з а р
Хто звав мене із натовпу? Я чув,
Як голосніше музики хтось крикнув:
"Гей, Цезаре!" Я слухаю тебе.

В і щ у н
Остерігайся Березневих Ід.

Ц е з а р
Це хто?
Б р у т
Віщун, який тобі порадив
Остерігатись Березневих Ід.

Ц е з а р
Хай вийде він із натовпу до мене.

К а с к а
Виходь! Тебе бажає бачить Цезар.

Ц е з а р
Тепер мені що скажеш? Повтори.

В і щ у н
Остерігайся Березневих Ід.

Ц е з а р
Він божевільний. Що з ним говорити?
Сурми. Всі, крім Б р у т а і К а с с і я, ідуть геть.

К а с с і й
Чи підеш ти дивитися змагання?

Б р у т
Ні, не піду.
К а с с і й
Прошу тебе, ходімо.

Б р у т
Я не люблю змагань. Чужа мені
Та жвавість, що Антонію властива.
Але твоїм бажанням заважати
Не хочу. Краще я собі піду.

К а с с і й
З недавніх пір я, Бруте, помічаю,
Що зникла доброта, привітність, ласка
З твоїх очей. Відлюдником ти став.
Холодний ти в поводженні із другом,
Якому, як раніше, дорогий.

Б р у т
Ти помилився, Кассію. Мій погляд
І справді невеселий, та печаль
Стосується мене лиш одного.
Дратуюсь я постійним протиборством
Своїх думок і прагнень; через це
Похмурий і холодний в спілкуванні.
Та друзів це смутити не повинно,
А я тебе одним із них вважаю.
Мою холодність ти тлумач лиш так,
Що бідний Брут, воюючи з собою,
До вірних друзів приязнь занедбав.

К а с с і й
Твій смуток я погано зрозумів,
Та через нього виникли у мене
Думки таємні, що уваги варті.
Ти можеш, Бруте, бачити себе?

Б р у т
Ні, Кассію. Бо можемо ми бачить
Лиш свій відбиток у предметах інших.

К а с с і й
Це правда, Бруте, і доволі жаль,
Що ти не маєш дзеркала, в якому
Ти міг би бачить власні переваги,
Приховані від зору. Чув я сам,
Як декотрі із щонайкращих римлян
(Але не Цезар), згадуючи Брута
І стогнучи під ігом, жалкували,
Що дійсності не бачить чесний Брут.

Б р у т
Мене на небезпеку наражаєш
Ти, Кассію, порадивши в душі
Шукати те, чого у ній немає.

К а с с і й
Мій добрий Бруте, вислухай мене.
Оскільки ти себе побачить можеш
Лиш у відбитку, послужу тобі
Я дзеркалом і покажу покірно
Те у тобі, чого не знаєш ти.
В мені не сумнівайся, милий друже:
Я не базіка, дружби не принижу,
Говорячи знайомим випадковим
Слова любові. От якщо б ти знав,
Що я втираюсь людям у довіру,
А потім їх ганьблю, що на бенкетах
З п'яницями занадто я відвертий,
Тоді б ти міг не вірити мені.
За сценою радісні крики.
Б р у т
Що означають крики ці? Боюся –
Народ вінчає Цезаря.
К а с с і й
Боїшся?
Тоді, напевне, ти цього не хочеш?

Б р у т
Не хочу, справді, хоч його люблю.
Але навіщо тут мене тримаєш?
Що ти мені довірити бажав?
Якщо ідеться про загальне благо,
Постав переді мною честь і смерть, –
На них обох спокійно я погляну.
Богам відомий вибір мій: так сильно
Я честь люблю, що смерті не боюсь.

К а с с і й
Як з рисами обличчя, я знайомий
Із доблестю твоєю, милий Бруте.
Якраз про честь я мову і веду.
Якої думки про життя сучасне
Чи ти, чи інші – знати я не можу.
Та жити у страху перед створінням,
Мені подібним, не бажаю я.
Ми народились вільними, як Цезар,
І виховані змалечку, як він,
І зносимо, як він, зимовий холод.
Колись давно у непогожий день,
Коли шалено Тібр у берег бився,
Промовив Цезар: "Зважився б зі мною
Ти кинутися, Кассію, в потік
І доплисти туди?" Тієї ж миті
Я кинувся одягненим у воду
І закричав, щоб він за мною плив.
Він теж поплив. Ревіли грізно хвилі.
Напружуючи м'язи, ми пливли
Навскіс до того берега уперто.
Та не допливши, Цезар закричав:
"На допомогу, Кассію! Тону!"
І як Еней, великий предок наш,
Анхіза виніс з Трої, що палала,
Так виніс я із хвиль шалених Тібра
Знесиленого Цезаря. І ось
Тепер він – бог, а Кассій в порівнянні
Із ним – нікчема; мовчки спину гне,
Коли йому кивне недбало Цезар.
В Іспанії схопив він лихоманку.
Під час припадків бачив я тоді,
Як він тремтів: це божество тремтіло!
З вуст боязких його збігала фарба;
Зір, що в страху тримає цілий світ,
Затьмарився; я чув, як Цезар стогне.
Так! Той, чиї слова повинен Рим
Записувати в книги для нащадків,
Ледь вимовляв, як дівчинка недужа:
"Подай води, Титінію!" Як може
Подібний слабодухий чоловік
Величним світом правити свавільно
І всюди пальму першості нести?

За сценою сурми і радісні крики.
Б р у т
Ось знову схвальні вигуки! Напевне,
Одержав Цезар почесті нові.

К а с с і й
Він, мов Колосс, тісним крокує світом,
А ми, малі, нікчемні чоловічки,
Снуємо нерішуче коло ніг,
Шукаючи собі могил безславних.
Від нас самих залежить наша доля.
Самі ми винні, а не жереб наш,
Що стали ми рабами. Брут – і Цезар!
Чим Цезар відрізняється від Брута?
Чим це ім'я славніше за твоє?
Їх поруч напиши, – твоє не гірше.
Їх вимови, – обидва голосні.
А зважиш їх, – однаково вагомі.
І у заклятті викликати духа
Так само здатен "Цезар", як і "Брут".
В ім'я усіх богів, скажи мені:
Чим Цезар так вгодований, що виріс
У велетня? Який ганебний вік!
Ти втратив, Риме, благородство крові.
Чи був з часів потопу вік такий,
Що вславлений лише одним іменням?
Хто чув, щоб у просторих стінах Риму
Достойним мужем був лише один?
І це колишній неозорий Рим,
В якому лиш для Цезаря є місце!
Ми чули від батьків своїх не раз,
Що Брут – не ти, а твій славетний предок –
Зумів би Рим позбавити тирана,
Хоча б тираном сам диявол був.

Б р у т
Що любиш ти мене – не сумніваюсь,
І здогадався я, куди ти гнеш.
Як я дивлюсь на це та інші справи –
Дізнаєшся пізніше. Поки що
Дозволь тебе, як друга, попросити –
Не підганяй мене.