Шекспір Вільям - Юлій Цезар, Шекспір Вільям

І якщо захоче він
До себе бути добрим і почує,
Я попрошу щоб він себе беріг.

П о р ц і я
Щось Цезарю загрожує? Ти знаєш?

В і щ у н
Не знаю ще, та усього боюсь.
Прощайте, я піду. Тут надто тісно.
За Цезарем завжди крокує натовп
Сенаторів, і преторів, і знаті,
І різних випадкових прохачів.
Мене ще тут затопчуть. Стану там,
Де ширше, щоб мене помітив Цезар.
(Іде геть.)
П о р ц і я
І я іти повинна. Горе, горе!
Яке слабке жіноче серце! Бруте,
Хай вам поможе небо в справі цій. –
Ой, хлопчик чує… — Є прохання в Брута,
Та Цезар відмовляє. – Сил не маю. –
Біжи скоріше! Бруту передай
Привіт від мене. Скажеш, – я весела.
І відповідь скоріше принеси.

Розходяться у різні боки.

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена перша

Рим. Перед Капітолієм. Нагорі засідання сенату.
Біля входу в Капітолій натовп, у якому
А р т е м і д о р і в і щ у н.
Сурми.
Входять Ц е з а р, Б р у т, К а с с і й, К а с к а,
Д е ц і й, М е т е л л Ц і м б р, Т р е б о н і й, Ц і н н а,
А н т о н і й, Л е п і д, П о п і л і й, П у б л і й та інші.
Ц е з а р
Уже настали Березневі Іди.

В і щ у н
Так, Цезарю, та тільки не пройшли.

А р т е м і д о р
Мій Цезарю, записку прочитай.

Д е ц і й
Тебе Требоній просить на дозвіллі
Його послання прочитати теж.

А р т е м і д о р
Ні, прочитай мою записку спершу,
Вона цілком стосується тебе.

Ц е з а р
Тоді її останню прочитаю.

А р т е м і д о р
Не зволікай же, Цезарю, читай.

Ц е з а р
Він, певне, з глузду з'їхав?

П у б л і й
Геть з дороги!
К а с с і й
Не подають на вулиці прохання.
Іди з ним в Капітолій, там подай.
Ц е з а р входить у Капітолій, за ним –
всі інші.
П о п і л і й
(до Кассія)
Я вам бажаю успіху сьогодні.

К а с с і й
Попілію, у чому?

П о п і л і й
Прощавай.
(Іде до Цезаря.)
Б р у т
Що говорив тобі Попілій Лена?

К а с с і й
Він побажав нам успіху сьогодні.
Боюсь, що змова викрита.

Б р у т
Дивись,
Підходить він до Цезаря навіщось.

К а с с і й
Не гаймось, Каско. Можуть нам завадить.
Що вдіяти? Якщо розкрита змова,
То Кассію чи Цезарю кінець.
Я заколю себе.

Б р у т
Не панікуй.
Попілій не про нас із ним говорить.
Сміється він, а Цезар безтурботний.

К а с с і й
Требоній добре пам'ятає роль.
Кудись повів Антонія він, Бруте.
Антоній і Требоній виходять.
Цезар і сенатори займають свої місця.
Д е ц і й
Де Метелл Цімбр? Нехай подасть він зараз
Прохання Цезарю.

Б р у т
Уже виходить він.
Тісніться коло нього, помагайте.

Ц і н н а
Ти, Каско, першим вдариш, потім ми.

К а с к а
Готові всі?
Ц е з а р
Яку несправедливість
Повинні знищить Цезар і сенат?

Ц і м б р
О Цезарю, великий і могутній!
Ти бачиш, Цімбр схиляється покірно
Перед тобою…
(Стає навколішки.)
Ц е з а р
Мушу зупинить:
І плазування, і низькопоклонство
Бувають здатні розм'якшити кров
В звичайних людях; і змінити можуть
Їх попередні рішення, закон
Перетворивши в іграшку дитячу.
Але безглуздо Цезаря вважати
Таким же малодушним, як вони.
Кров Цезаря свою не втратить стійкість
Від плазування і солодких слів.
Твій брат декретом вигнаний із Риму.
Якщо за нього будеш ти молить,
Тебе, як пса, відкину я з дороги,
Бо Цезар справедливий. Без причини
Не милує і не карає він.

Ц і м б р
Можливо, інший пролунає голос,
Більш гідний і приємніший тобі,
Мій Цезарю, що вступиться за брата.

Б р у т
Без лестощів тобі цілую руку,
Мій Цезарю, й прошу, щоб Публій Цімбр
Тобою був повернений з заслання.

Ц е з а р
Як! Брут?
К а с с і й
Пробач, мій Цезарю, його!
До ніг твоїх і Кассій припадає
І молить про помилування Цімбра.

Ц е з а р
Якби я був як ви, то поступився б.
Прислухався б, якби молити міг.
Та в рішеннях своїх я непохитний,
Як та Полярна зірка в небесах.
В постійності немає рівних їй
Між безлічі зірок в небесній тверді.
Усі вони палають, всі блищать,
Та лиш вона між ними непорушна.
Так і земля населена людьми,
А всі вони – це плоть, і кров, і розум.
Та серед них лиш одного я знаю,
Що непохитний у переконаннях,
Твердий, стійкий. І ця людина – я.
Несхитність доведу я вам наочно:
Я вигнав Цімбра з Риму у заслання,
І я його назад не поверну.

Ц і н н а
О Цезарю!..
Ц е з а р
Олімп ти зрушить хочеш?

Д е ц і й
Великий!..
Ц е з а р
Не вмолив мене і Брут.

К а с к а
Тоді за нас нехай говорять руки!
(Вражає Цезаря кинджалом.)
Услід за ним завдають удари всі змовники,
останнім – Марк Брут.
Ц е з а р
І ти, мій Бруте? Цезарю, впади!
(Вмирає.)
Сенатори і народ в жаху розбігаються.
Ц і н н а
Свобода! Воля! Впала тиранія!
На вулицях про це розголосіть.

К а с с і й
До римлян говоріть з усіх трибун:
"Свобода, воля, звільнення від гніту!"

Б р у т
Сенатори, не бійтеся! Народе!
Не треба бігти! Владолюбства борг
Оплачений.
К а с к а
Зійди на ростру, Бруте.

Д е ц і й
І Кассій теж зійди.
Б р у т
А Публій де?

Ц і н н а
Він тут і приголомшений повстанням.

Ц і м б р
Згуртуймося, щоб Цезареві друзі
Не здумали…
Б р у т
Порожні балачки!
Ти, Публію, не бійся. Ми тебе
Не скривдимо, як і всіх інших римлян.
Скажи їм це.
К а с с і й
І нас тепер залиш,
Щоб старості твоєї не образив
Народ, коли накинеться на нас.

Б р у т
Іди. Відповідати за діяння
Повинні тільки ті, хто їх здійснив.
Повертається Т р е б о н і й.
К а с с і й
Антоній де?
Т р е б о н і й
Сховався у сум'ятті.
Кричать чоловіки, жінки і діти
І геть біжать, немов у Судний день.

Б р у т
Хай Доля скаже рішення своє:
Всі помремо, та все ж бажають люди
Продовжити нікчемне існування.

К а с с і й
Хто у життя відніме двадцять літ,
Відніме стільки ж і у страху смерті.

Б р у т
Якщо це так, то смерть – благодіяння.
Ми послугу для Цезаря зробили,
Страх смерті скоротивши, А тепер
Омиймо руки у його крові
По лікті і, мечі зросивши нею,
Ходімо всі на ринковий майдан,
Де, зброю підіймаючи криваву,
Ми крикнемо: "Свобода, воля, мир!"

К а с с і й
Омиймо кров'ю руки. Крізь віки
В країни ті, що навіть не існують,
Актори це діяння донесуть!

Б р у т
І скільки раз помре на сцені Цезар,
Упавши біля статуї Помпея
Нікчемним прахом!

К а с с і й
Так; і кожен раз
Нас назовуть сміливцями, які
Вітчизну врятували від тирана.

Д е ц і й
Пора іти.
К а с с і й
Так, підем до народу.
І перший – Брут, а ми за ним; хай бачать
Найкращі, найсміливіші серця.

Б р у т
Стій, хто іде?
Входить с л у г а А н т о н і я.
С л у г а
(падаючи навколішки перед Брутом)
Так наказав мені
Упасти перед Брутом Марк Антоній
І, розпростершись, так йому сказати:
"Брут мудрий, чесний, гідний, благородний.
Великим і сміливим Цезар був.
Скажи, що Брута я люблю й шаную,
А Цезаря боявся, хоч любив.
Якщо дозволить Брут без остороги
Антонію прийти, щоб розпитати,
Чим Цезар заслужив подібну смерть,
То Брут живий йому дорожчим буде,
Ніж мертвий Цезар. Зв'яже він себе
Із Брутовою долею й ділами
Між небезпек і смут майбутніх днів,
Як вірний друг". Так говорив Антоній.

Б р у т
Я римлянином доблесним і мудрим
Його завжди вважав.
Хай прийде він, про все нас розпитає
І піде звідси, честю я ручуся,
Живим і неушкодженим.

С л у г а
Скажу.
(Іде геть.)
Б р у т
Я думаю, він стане нашим другом.

К а с с і й
Якби ж то так! Та я його боюсь.
Моє передчуття мені не збреше.
Входить А н т о н і й.

Б р у т
Ось він іде. Антонію, вітаю!

А н т о н і й
О Цезарю! Як низько ти упав!
Невже усі твої завоювання,
Трофеї, перемоги і тріумфи
Тепер лиш прах нікчемний? Прощавай! –
Не знаю я, що вирішили ви, –
Кому іще хотіли б кров пустити?
Якщо мені, то це найкращий час –
Час смерті Цезаря. І найгідніша зброя,
Щоб це зробити, та, що вже укрита
Його найблагороднішою кров'ю.
Якщо я вам небажаний, прошу,
Допоки кров із рук ви ще не змили,
Усе, що ви задумали, здійсніть.
Нехай би я прожив тисячоліття,
Я смерті не зустрів би так охоче,
Як тут, від тих же рук і поруч з ним,
Від вас, хто нині творить долю Риму.

Б р у т
Антонію, ти смерті не проси.
На вигляд ми жорстокі і криваві,
Як наші руки і діяння наше.
Однак, лиш наші руки бачиш ти
І їх криваву справу, та не бачиш
Ти наших, повних жалості, сердець.
Ця жалість до страждань загальних Риму
(Вогонь мертвить вогонь, а жалість – жалість)
Убила Цезаря. Але для тебе,
Антонію, тупі у нас мечі,
А наші чесні руки і серця
Тебе охоче приймуть у обійми
З пошаною і братньою любов'ю.

К а с с і й
Ти рівну участь приймеш разом з нами
В майбутньому розподілі посад.

Б р у т
Лиш дай нам заспокоїти хоч трохи
Від страху збожеволілий народ, –
І ти тоді дізнаєшся, навіщо,
Хоч Цезаря всім серцем я любив,
Його убив я.
А н т о н і й
Знаю вашу мудрість.
Хай кожен з вас свою криваву руку
Мені подасть. Твою я тисну, Бруте,
А потім, Каю Кассію, твою.
Вам, Децію і Цімбре, тисну руки
І Цінні, і тобі, хоробрий Каско;
Останньому ж, Требонію, тобі,
Хоч не останній ти в моїй любові.
Що мушу я сказати всім вам, друзі?
До мене так довіра похитнулась,
Що ви вважати можете мене
Підлесником чи навіть боягузом. –
О Цезарю! Тебе любив я щиро.
Якщо твій дух витає десь над нами,
То гірше смерті бачити тобі,
Що твій Антоній ворогам твоїм,
Як друзям, тисне їх криваві руки
На місці вбивства, над твоїм же трупом!
Якби, як ран, що завдані тобі,
Я стільки ж мав очей і лив з них сльози,
Як рани – кров, це личило б мені,
Напевне, більше, ніж вступати в згоду
З жорстокими убивцями твоїми.
Пробач мені, мій Юлію. Як олень,
Ти, загнаний і вбитий, тут лежиш.
Тебе навкруг мисливці обступили,
Скривавивши твоєю кров'ю руки.
Весь світ був лісом оленя цього,
А він для тебе серцем був, о світе!
Як благородний звір лежить він тут,
Впольований безжалісною знаттю.

К а с с і й
Антонію!
А н т о н і й
О, Кассію, пробач. –
Про Цезаря сказав би так і ворог,
Для друга ця промова дуже скромна.

К а с с і й
Я зовсім не засуджую тебе
За вихваляння Цезаря. Та з ким ти?
Чи вирішив ти стати нашим другом,
Чи мусимо без тебе обійтись?

А н т о н і й
Я вам потиснув руки, та поглянув
На Цезаря і про усе забув.
Я з вами, друзі; вас усіх люблю
І сподіваюсь, що від вас почую,
Кому і чим був Цезар небезпечним.

Б р у т
Інакше б диким вбивство це було!
Але такі високі в нас спонуки,
Антонію, що нас ти зрозумів би,
Хоча б ти навіть сином був йому.

А н т о н і й
Цього і хочу. А іще прошу вас
Дозволити, щоб переніс я прах
На площу; щоб сказав над ним промову
І цим, як друг, я пам'ять вшанував.

Б р у т
Не суперечу.
К а с с і й
На два слова, Бруте.
(говорить йому тихо)
Не знаєш сам, що робиш: не потрібно,
Щоб говорив над Цезарем Антоній,
Бо може він підбурити народ
Супроти нас.
Б р у т
(тихо)
Боятись не потрібно;
Я на трибуну перший підіймусь
І поясню, за що убитий Цезар.
Скажу, що буде говорить Антоній
З отриманого дозволу і згоди,
Що Цезарю ми шану віддамо,
Здійснивши всі обряди, як належить.
Це не зашкодить нам, а допоможе.

К а с с і й
Не знаю, це мені не до душі.

Б р у т
Антонію, узяти можеш тіло,
Але в промові не засуджуй нас.
А Цезаря ти можеш вихваляти;
І поясни, що дозвіл ми дали
На цю промову, бо інакше будеш
Від участі усунений цілком.
Ти на трибуну зійдеш вслід за мною,
Коли свою промову я скінчу.

А н т о н і й
Хай буде так, я більшого не хочу.

Б р у т
Тож тіло забери і обряди.
Як зробиш все, винось його на площу.

Усі, крім Антонія, ідуть геть.
А н т о н і й
Кривавий праху, ти пробач мені,
Що лагідний з убивцями твоїми.
Останки найшляхетнішого мужа,
Якого тільки бачили віки!
О, горе тим, хто вашу кров пролив!
Над ранами кривавими пророчу –
Червоними вустами, що від мене
В німому крику молять допомоги, –
Прокляття вразить нерозумний люд.
На частки роздеруть державу нашу
Жахіття громадянської війни.
Кров і розгром ввійдуть у повсякденність.
Таким звичайним стане страхітливе,
Що матері із посмішками будуть
Дивитись на скалічених дітей.
Дикунство остаточно знищить жалість.
Дух Цезаря, жадаючи відплати,
З гнівливою Гекатою із пекла
Підніметься і грізно закричить:
"Усім вам смерть!" – і спустить псів війни,
Щоб про злодійство говорили трупи
І сморід тіл, що похорону ждуть.
Входить с л у г а.
Ти посланий Октавієм, напевне?

С л у г а
Так, пане мій.
А н т о н і й
Його листом у Рим
Покликав Юлій Цезар, чи не так?

С л у г а
Одержав він листа і скоро буде,
А на словах сказати він звелів…
(Помічає труп Цезаря.)
О Цезарю!..
А н т о н і й
Душа болить? То відійди і плач.
Заразний сум.