Шекспір Вільям - Цимбелін, Шекспір Вільям

Переклад Олександра Жомніра

ДІЙОВІ
ОСОБИ
Цимбелін, король Британії.
Клотен, син королеви від першого шлюбу.
Постум Леонат, чоловік Імогени.
Беларій, вигнаний британський вельможа, що
переховується під іменем Моргана.
Гвідерій Цимбелінові сини; вони ж Полідор і Кадваль,
Арвіраг нібито сини Беларія
Філаріо
> італійці, знайомі Постума.
Якімо
Француз, приятель Філаріо.
Кай Луцій, римський полководець.
Римський воєначальник.
Двоє британських старшин.
Пізаніо, Постумів слуга.
Корнелій, лікар.
Двоє британських дворян.
Двоє тюремників.
Королева, Цимбелінова дружина.
Імогена, Цимбелінова дочка від першого шлюбу.
Гелена, покоївка Імогени.
Вельможі, придворні дами,
римські сенатори й трибуни, привиди,
ворожбит, музиканти, офіцери, воїни,
гінці та слуги.
Місце дії — Британія і Рим.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Британія. Сад за Цимбеліновим палацом.
Входять двоє дворян.
1-й дворянин Кого ие стрінеш, зиркає спідлоба,
І це, на гріх, передається всім,
Коли придворні вслід за королем
Насупились.
2-й двврянин Що ж трапилось?
1-й дворянин Король
Віддати хоче доньку й щедрий посаг
Синкові королеви — удови,
З якою сам торік побравсь,— а донька
Взяла та й одружилась з іншим хлопцем,
Достойним, та, на лихо, не вельможним.
Король розгнівався на молодят,
Тримає доньку взаперті, а зятя
Жене світ за очі. Всі при дворі
Вдають засмучених, лише король
Уражений до глибини душі.
2-й дворянин Чи то один король?
1-й дворянин Ба не один:
Не менше — той, хто втратив королівну,
Ще більше — королева, що синка
Висватувала ревно. А придворні
Сумні про людське око, справді — раді.
2-й дворянин А то чому?
1-й дворянин Бо той синок — ледащо,
Нікчема із нікчем. Зате юнак,
Що взяв принцесу (себто одружився,
За те й прогнали),— славний молодик,
До рідкісних отих істот належить,
Що обійди весь світ, але не'знайдеш
Нікого впорівень йому — всі інші
Померкнуть проти нього, Далебі,
Ні в кому так щасливо не єдналась
У зовнішності й суті — досконалість.
2-й дворянин Негоже й перехвалювать надмірно,
1-й дворянин В живому безмірі немає меж:
Зібгаєш, а не втиснеш в куцу міру.
2-й дворянин Хто він такий і звідки?
1-й дворянин Кажуть, батько
Його, Сіцілій, у полках служив
Тенанцієвих в час війни, що вів
Старий Касібелан наш проти Риму.
Тоді того Сіцілія прозвали
За мужність Леонатом. Двох синів
Він мав, і ті у битвах полягли
З мечем в руках. За ними й сивий батько,
Від горя занедужавши, не встав.
Була їх ніжна мати саме в тяжі —
Померла від пологів. А дитя
(Про нього ми оце й ведемо мову)
Взяв під свою опіку сам король:
В честь батька ймення Постум Леонат
Дає хлопчині, потім у пажі
Бере собі; про виховання дбає
Та про освіту, як на ті часи,
Найкращу. Хлопець так її вдихав,
Як ми повітря чисте по грозі,
Тому й розцвів ще змалку. А придворні —
Повірите? — його всі хвалять, люблять,
Бо став для молоді зразком; старіші
У ньому бачать дзеркало чеснот,
А кволих і похилих він, мов посох,
Підтримує в путі. А вже найкраще,
Найпереконливіше свідчать, хто він,
Становище, цнотливість, честь і вибір
Принцеси, за яку в вигнання йде він,
2-й дворянин Вже й з ваших слів його я поважаю.
Скажіть, вона у батька одиначка?
1-й дворянин Тепер — одна. Спитали, то й скажу.
Мав ще ж і двох синів король;
їх викрали маленькими із двору.
Як старшому ішов четвертий рік,
А менший був іще у сповитку,
Обидва щезли. Як? Куди? Не знаєм.
2-й дворянин Давно?
1-й дворянин Тому літ двадцять,
2-й дворянин Диво дивне!
Щоб королевичів не вберегли?
Не поспішили з розшуком — і слід
Пропав?
1-й дворянин Хоча безглуздо й неймовірно,
А сталось так.
2-й дворянин Я вірю.
1-й дворянин Відійдім
Набік. Он наближається сам Постум
З принцесою, і з ними — королева.
Виходять.
Входять королева, Постум та Імогена.
Королева Ні, донечко, будь певна: я не з тих
Злих мачух, що про них недобра слава.
Коли моя ти бранка — я даю
Тобі ключі до волі. А за вас,
Мій Постуме, я буду клопотатись
Перед сердитим королем, як тільки
Він охолоне. Ну, а ви, мій любий,
Скоріться волі короля, явивши
Обачну стриманість.
Постум Я так роблю,
Як радить ваша світлість. Вже сьогодні
Я від'їжджаю.
Королева Невимовно жаль,
Що ніжних голуб'яток розлучають!
Хоч небезпечно це, побудьте вдвох,
А я піду собі.
(Виходить)
Імогена Ти ба, яка
Добресенька? Гадюка! Перед тим
Як вжалити, ще й пестить. О мій любий!
Хоча упав на мене батьків гнів,
Проте (не вадить це належній шані)
Мене він не дійма. Ти — у вигнання,
А я годину кожну йду під обстріл
Лихих очей. Лиш мріями про тебе
Я житиму, о мій єдиний скарбе.
Чи стрінемось коли?
(Плаче)
Постум Моя владарко! Люба! Ох, не треба
Так плакати, щоб не взяло й мене
Розчулення, що мужеві не личить.
Знай, де б не був — тобі я найвірніший
З усіх, кого єднає шлюб святий.
Подайсь у Рим, живе там батьків друв
Філаріо, мені з листів знайомий.
У нього зупинюсь. А ти, кохана,
Туди передаватимеш послання,
Щоб їх я пив жагучими очима,
Хоч би вмочала ти перо у жовч.
Знову входить королева.
Королева Благаю вас — розходьтесь: он іде
Король! Хай лють його минає нас.
(Убік)
Його сюди покликать, хай лютує.
Він потім кається, а я прощаю —
За це він щедро платить.
(Виходить)
Постум Час розлуки
Хоч би тягнувсь усе життя, а думка
Про нього все нестерпніша. Прощай!
Імогена Ні! Ні! Побудь іще!
Невже ж так легко кидаєш "прощай",
Немовби вирушав на погулянки?
Ось діамант моєї мами. Серце!
Коханий! Бережи його, аж поки,
Як я помру, ти іншу покохаєш.
Постум Я — іншу? Ні, ніколи!
Кохатиму лише тебе, єдину!
Коли в моїх обіймах буде інша.
Хай ті обійми зціпить смерть! А ти
(надіває собі на палець перстень)
Будь тут, допоки я живу! Кохана!
Коли себе я поміняв на тебе,
Ти втратила багато, А тепер,
Оздобами обмінюючись, знову
Я виграю. Прийми ось цю на згадку!
Хай на замок кохання візьме наше,
(Застібає їй на зап'ястку браслет)
Ось так, моя ти ніжна бранко!
Імогена Боже!
Коли ми стрінемось?
Постум Пожди — король!
Входить Цимбелін з вельможами.
Цимбелін То ти ще тут, нікчемо?! Геть відсіль!
Ще будеш мій обтяжувати двір,
Непотребе, скараю смертю. Геть!
Ти кров мою отруюєш!
Постум Боги
Хай вас благословлять та бережуть
Усіх достойних при дворі, Я йду.
(Виходить)
Імогена І смерть косою так не підтинає!
Цимбелін То, замість молодість вертать, кладеш
Іще тягар років мені на плечі?
Ослушнице!
Імогена Я вас благаю, тату,
Не зводьтеся у гніві, що мені
Байдужий: те, чого зазнала я,
Перебороло геть мій біль і страх.
Цимбелін Не поспитавши? Без благословення?
Імогена У відчаї та безнадії — так!
Цимбелін Одинака моєї королеви
На кого проміняла?
Імогена Слава богу,
Обрала я орла! А то — посмітюх.
Цимбелін Ні,— жебрака, щоб забруднив мій трон!
Імогена Щоб трон сіяв ясніш!
Цимбелін Облудо!
Імогена Пане,
То через вас я Постума кохаю,
По вашій волі ми зростали разом,
Це ви його виховували гідно,
Він і найкращій дівчині до пари.
Побрались ми як рівні.
Цимбелін Божевільна!
Імогена Хай так, в тім божа воля. Ох, чому
Я не пастушка проста? Чом мій Постум —
Не син сусіда-чабана!
Знову входить королева.
Цимбелін Дурненька!
(До королеви)
Я їх застав удвох. Чому веління
Моє порушуєш? Замкни її
И не випускай!
Королева Ох, угамуйтесь! Мир вам.
Ну, годі, годі, доню. Ви, наш пане,
Залиште нас. Примирливіші будьте,
Я вас прошу.
Цимбелін Нізащо! Хай вона
Зів'ялить вік свій день за днем по краплі
І здуру вмре!
(Виходить разом з вельможами)
Королева
(до Імогени)
І нащо сперечатись?!
Входить П і з а н і о.
Ось, доню, ваш слуга. Які новини?
Пізаніо їх світлість Клотен, син ваш, із мечем
Накинувсь на мойого пана.
Королева Ой!
Не покалічились?
Пізаніо Ні, слава богу,
Бо мій хазяїн грався, а не бився,
Та й не сердитий був. їх розняли.
Королева Це добре.
Імогена Син ваш, друг мойого батька,
Ще й на вигнанця цькованого меч
Здіймає! Ну ж і доблесть! От якби
Я там була, то шпилькою штрикала б
Того, хто задкував.
(До Пізаніо)
Тобі хазяїн
Переказати щось велів?
Пізаніо Мене він
Лишає тут. Іди, мовляв, до неї —
До вас би то — і вірно їй слугуй,
Коли вона захоче.
Імогена Ти мені
Упам'ятку як відданий слуга,
Я впевнена — не підведеш.
Пізаніо Спасибі,
Величносте, на добрім слові.
Королева Доню,
Ходімо прогуляємось!
Імогена
(до Пізаніо)
Біжи
Та проведи хазяїна на пристань.
Коли він відпливе, спіши до мене —
Про все розповіси. Гляди ж, не гайся.
Виходять.
СЦЕНА 2
Майдан.
Входять Клотен і двоє вельмож.
1-й вельможа Раджу вам, пане, поміняти сорочку: в запалі бій-
ки ви так упріли, що ваше тіло парує, наче жертвоприношення,
і дух із вас — ого який! От що то здоров'я!
Клотен Коли на сорочці кров, то поміняю. Ну, як? Я його
покалічив?
2-й вельможа
(вбік)
Де там! Ти йому надокучив.
1-й вельможа Покалічив? Коли ні, то мечі для його тіла — все
одно, що перехожі для вулиці: гасають туди-сюди, а їй хоч би що.
2-й вельможа
(вбік)
Його меч — наче боржник: знай задкував по за-
двірках.
Клотен От негідник! Не встояв переді мною!
2-й вельможа
(вбік)
Устоїш! Забігав, щоб побачити тебе спереду.
1-й вельможа Устоїш! У вас землі не міряно, а він відступав
вам ще й ті п'яді, де сам стояв.
2-й вельможа
(вбік)
Там стільки п'ядей, як у тебе океанів. Цуцики!
Клотен Шкода, що нас розняли!
2-й вельможа
(вбік)
Шкода! А то було б із тебе, дурню, мокре місце,
Клотен І вона ото його любить, а мене не хотіла!
2-й вельможа
(вбік)
Коли обирати достойного — гріх, то її місце в
пеклі.
1-й вельможа Я завжди казав вам, пане, що в неї розум не па*
суе до краси: вивіска сяє, та не висвічує дотепу.
2-й вельможа
(вбік)
Сяйне на тебе — висвітить йолопа.
Клотен Ну, я пішов у свої покої. Ех, жаль, не було гір-
шого побою,
2-й вельможа
(вбік)
Не побили ще одного осла. Таки справді жаль.
Клотен То ходім?
1-й вельможа Я зараз, ваша світлосте.
Клотен Е, ні! Всі разом.
2-й вельможа Слухаюсь, пане.
Виходять
СЦЕНА З
Кімната в Цимбеліновім палаці.
Входять Імогена й Пізаніо.
Імогена Якби-то ти до берега приріс
І міряв море поглядом благальним:
Чи не пливуть до нас листи-вітрила,
Чи, може, десь блукають у дорозі,
Мов смертнику прощення запізніле.
То що тобі він мовив на прощання?
Пізаніо Усе зітхав: кохана та кохана.
Імогена Й виймав хустину?
Пізаніо Цілував її.
Імогена Бач, полотно щасливіше від мене!
І то — усе?
Пізаніо Ні, пані, доки я
Його здаля хоч трохи чув та бачив,
Щораз мені він голос подавав
І знаки: простягав прощально шапку,
То хустку у розпачливім пориві,
Мов неприкаяна його душа
З них рвалася на берег.