Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР
КОРОЛЬ ГЕНРІХ ЧЕТВЕРТИЙ
Переклад Олександра Грязнова
ЧАСТИНА ПЕРША

ДІЙОВІ ОСОБИ

К о р о л ь Г е н р і х Ч е т в е р т и й.
Г е н р і х, принц Уельський,
Д ж о н, принц Ланкастерський, сини короля.
Г р а ф В е с т м о р л е н д.
С е р У о л т е р Б л е н т.
Т о м а с П е р с і, граф Вустер.
Г е н р і х П е р с і, граф Нортумберленд.
Г е н р і х П е р с і, на прізвисько Готспер – Гаряча Шпора, його син.
Е д м у н д М о р т и м е р, граф Марчський.
Р і ч а р д С к р у п, архієпіскоп Йоркський.
А р ч и б а л ь д, граф Дуглас.
О у е н Г л е н д а в р.
С е р Р і ч а р д В е р н о н.
С е р Д ж о н Ф а л ь с т а ф.
С е р М а й к л, друг архієпіскопа Йоркського.
П о й н с.
Г е д с г і л.
П е т о.
Б а р д о л ь ф.
Л е д і П е р с і, дружина Готспера і сестра Мортимера.
Л е д і М о р т и м е р, дружина Мортимера і дочка Глендавра.
М і с т р і с К у і к л і, трактирниця в Істчіпі.
Л о р д и, о ф і ц е р и, ш е р и ф, б у ф е т н и к, т р а к т и р н і с л у г и,
к о р и д о р н і, в і з н и к и, п р о ї ж д ж і та п о ч е т.

Місце дії – Англія початку п'ятнадцятого століття.

Дія перша

СЦЕНА 1

Лондон. Тронна зала в палаці.
К о р о л ь Г е н р і х сидить на троні, його оточують
принц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й, граф В е с т м о р л е н д,
с е р Р і ч а р д В е р н о н, с е р У о л т е р Б л е н т і почет.

К о р о л ь
Стомившись від бунтів і заворушень,
Бажаємо ми спокою і миру
Для готувань майбутньої війни –
Тепер на чужині, в краях далеких.
Нехай вітчизна не кривавить вуст
В крові своїх синів. Хай меч війни
Не борознить поля. Нехай підкови
Не топчуть квітів. Хай бійці її,
Що донедавна сходились у битвах
Громадських чвар і внутрішніх усобиць,
Не дивляться вороже брат на брата,
Немов недобрі зорі в небесах.
Віднині земляки, знайомі, друзі
Нехай в одному напрямі ідуть.
Клинок війни, як ніж в подертих піхвах,
Не ранить хай господаря свого.
Мета у нас одна – Господній гроб.
Єднаймось для хрестового походу!
Ми наберемо рушення з англійців.
Іще в утробах матерів їх руки
Хрестом побожно склались для присяги
Мечем звільнити ту священу землю,
Що береже сліди від ніг Ісуса,
Який аж за чотирнадцять віків
До наших днів пішов на хресну муку.
Хоч ми вже рік говоримо про справу,
Та зрушити не можем ні на крок.
Скажіть мені, що вирішила вчора
З цього питання рада, Вестморленде?

В е с т м о р л е н д
Якраз ми говорили про податки
На ці потреби, як прийшла з Уельсу
Недобра звістка: мужній Мортимер,
Вождь герфордширців, взятий у полон
Розбійницькими бандами Глендавра.
Порубано до тисячі солдат.
І так над їх тілами поглумились
Жінки валлійські, що й казати сором.

К о р о л ь
Невже ця звістка здатна перервати
Турботи про задуманий похід?

В е с т м о р л е н д
На жаль, для нас ця прикрість не єдина.
Зійшлись у свято Здвиження у битві
Під Гольмедоном славний Гаррі Персі,
Відважний Готспер, з доблесним шотландцем,
Уславленим і сильним Арчібальдом.
Напевне, бій був довгий і кривавий,
Про що судити можна зі стрільби.
Чим закінчилась битва, невідомо.
Гінець помчав до нас у розпал бою,
Не дочекавшись наслідків його.

К о р о л ь
Ось перед вами сер Уолтер Блент.
Він тільки-но з коня і весь в пилюці.
Привіз він звістку: Дугласа розбито.
Він бачив на рівнині гольмедонській
Солдат шотландських кілька тисяч трупів.
Є також офіцерські серед них.
Потрапили до Персі у полон
Мордейк, граф Файфський, Дугласа наступник,
Етол і Муррей, Ангус і Ментейс.
Багата здобич, чи не правда, брате?
Прекрасна перемога! Чи не так?

В е с т м о р л е н д
І принц би міг хвалитися такою.

К о р о л ь
Слова твої засмучують мене.
Давно вже заздрю я Нортумберленду,
Тому що має доблесного сина,
Чиє ім'я у слави на вустах.
Улюбленець удачі, гордість віку,
Немов найвище дерево у лісі,
На голову він вищий за усіх.
А в той же час безслав'я і розпуста
Плямують сину нашому чоло.
Якби я вірить міг, що у колисці
Вночі синів нам фея підмінила
І що моє дитя зоветься Персі,
Тоді як син його – Плантагенет!
Та краще не роз'ятрювати рани…
Чи чув ти про зухвалість переможця?
Ти знаєш, він мені не віддає
Захоплених у битві полоненних
І на словах з гінцем переказав,
Що тільки графа Файфського віддасть?

В е с т м о р л е н д
Намовив так зробити дядько Вустер,
Який де зможе, там і шкодить вам.
Ось Готспер і викрикує, мов півень,
І підіймає гребінь догори.

К о р о л ь
За ним послав я, щоб зробить догану.
Та доведеться знову нам відкласти
Похід хрестовий на Єрусалим.
(Піднімається з трону.)
У середу нарада у Віндзорі.
Ти сповісти про це шановних лордів,
А сам негайно повертайсь назад.
У нас багато справ, які у гніві
Не варто обговорювати нам.

В е с т м о р л е н д
Усе зроблю як треба, мій король.

Сурми.
Всі ідуть.

СЦЕНА 2

Лондон. Кімната принца Генріха.
Входять назустріч один одному п р и н ц
Г е н р і х і Ф а л ь с т а ф.

Ф а л ь с т а ф. Котра година, Гаррі?
П р и н ц. У тебе мозок так заплив жиром від старого хересу, розстібання жилета після вечері і хропіння на ослоні, що ти питаєш зовсім не про те, що тебе цікавить. Навіщо тобі знати час? Інша справа, якби години були чарками з вином, хвилини – смаженими каплунами, цокання маятників – балачками служниць, циферблати – вивісками борделів, а сонце на небі – рудою, гарячою дівкою. А то яке тобі діло до часу?
Ф а л ь с т а ф. Ти кажеш чистісіньку правду, Гаррі. Ми, спорожнювачі чужих гаманців, живемо скоріше за місяцем, аніж за сонцем. І я прошу тебе, голубе, коли зробишся королем, — хай береже Господь твою милість, — я хотів сказати твою величність, тому що милості тобі не буде…
П р и н ц. Невже не буде?
Ф а л ь с т а ф. Не буде навіть на молитву перед сніданком.
П р и н ц. Ну, так що ти хотів сказати? Коротше!
Ф а л ь с т а ф. Так от, голубе, коли ти станеш королем, потурбуйся, щоб нас, лицарів ночі, не називали грабіжниками серед білого дня. Хай величають нас лісничими місяця або кавалерами нічного мороку. Хай приписують нам високі спонуки, оскільки ми, як і море, керуємось положенням місяця на небі і грабуємо під його охороною.
П р и н ц. Дуже доречні міркування. В долі награбованого такі ж припливи і відпливи, як на морі. Наприклад, приплив золота в понеділок, після грабунку, змінюється його відпливом у вівторок, після наповнення шлунку. То обміління тебе спускає зі сходів шинку, то повінь тебе підносить на верхівку шибениці.
Ф а л ь с т а ф. Клянусь богом, це правда. А чи не правда, що моя шинкарка – ласий шматочок?
П р и н ц. Солодка, як мед, старий хвалько. А чи не правда, міцна штука – куртка зі шкіри буйвола?
Ф а л ь с т а ф. Цур тобі, божевільний. Що це за жарти та дотепи? На який мені біс буйволяча куртка?
П р и н ц. А на якого диявола мені шинкарка?
Ф а л ь с т а ф. Ти ж не раз її кликав, щоб звести рахунки.
П р и н ц. Хіба я хоч раз вимагав, щоб ти сплатив свою частку?
Ф а л ь с т а ф. Віддаю тобі належне: там ти за все платив сам.
П р и н ц. І там, і всюди, доки в мене були гроші; а коли не вистачало, мені відкривали кредит.
Ф а л ь с т а ф. І ти користувався ним, як спадкоємець престолу. До речі, скажи, невже у Англії не відмінять шибениці, коли ти станеш королем? Невже іржаві ланцюги Закону будуть, як і зараз, стримувати молоду заповзятливість? Будь ласка, коли станеш королем, не вішай жодного злодія.
П р и н ц. Добре. Це будеш робити ти.
Ф а л ь с т а ф. Справді? Чудово. Я буду справедливим суддею.
П р и н ц. Ось ти вже й розсудив неправильно. Ти будеш вішати злодіїв, а не судити, будеш катом, а не суддею.
Ф а л ь с т а ф. І за те дякую, Гаррі. Мені все до душі: чи служити наглядачем у твоїй тюрмі, чи охоронцем твого гардероба.
П р и н ц. Щоб діставати одяг з мого плеча?
Ф а л ь с т а ф. Або з плеч повішених. Та давай про інше. Я сьогодні якийсь кислий, як старий кіт або ведмідь на ланцюгу.
П р и н ц. Або як беззубий лев? Або як лютня закоханого?
Ф а л ь с т а ф. Або як сопіння лінкольнширської волинки.
П р и н ц. Або як протухлий заєць, або як нудота Мурфільдських боліт.
Ф а л ь с т а ф. Ти любиш несподівані порівняння, і все ж ти незрівнянний, найнегідніший і наймиліший із усіх принців на світі. Але не спокушай мене більше, Гаррі. Хотів би я знати, де нам з тобою купити добре ім'я. Днями мене через тебе лаяв на вулиці один королівський радник. Він говорив дуже мудро, та я не слухав його. А він говорив грунтовно. І, що істотно, при свідках.
П р и н ц. Як у Святому письмі. Мудрість підносить свій голос на вулиці, та ніхто не слухає її.
Ф а л ь с т а ф. У тебе дурна звичка перекручувати тексти. Ти можеш спокусити і святого. Ти, Гаррі, загубив мою душу, хай пробачить тобі бог. До знайомства з тобою я був невинним. А тепер, правду кажучи, я не набагато кращий за найбільшого нечестивця. Я повинен змінити своє життя, і я його зміню, клянусь честю; хай мене назовуть мерзотником, якщо не зміню. Жоден принц на світі не примусить мене загубити мою душу.
П р и н ц. Де б нам добути грошей на завтрашній день, Джеку?
Ф а л ь с т а ф. Де хочеш, брате, я буду разом з тобою. Плюнь мені межи очі і назови мерзотником, якщо я тебе зрічусь.
П р и н ц. Добре ж ти каєшся! Від приступу благочестя знову до грабежу.
Ф а л ь с т а ф. Що вдієш, Гаррі? Таке моє призначення. Кожному – своє.

Входить П о й н с.
А ось і Пойнс. Зараз ми дізнаємось, чи не вистежив Гедсгіл щось новеньке. О, якби на світі існувала справедливість, у пеклі не знайшлось би достатньо гарячого місця для нього. Він найбільший негідник з усіх, які будь-коли перестрівали на дорозі чесних людей.
П р и н ц. Вітаю, Неде!
П о й н с. Добридень, Гаррі. Ну, що говорить наш синьйор Каяття? Як поживає сер Джон Солодкий Херес? Як змовився ти, Джеку, з чортом відносно своєї душі, яку ти йому продав Страсної п'ятниці за чарку мадери і шмат холодного каплуна?
П р и н ц. Сер Джон не порушить слова. Чорт одержить своє. Джек вірний заповіді: дияволу – дияволове.
П о й н с. То він загубить свою душу, дотримавши слова.
П р и н ц. А інакше він загубить свою душу, обдуривши чорта.
П о й н с. Слухайте-но, брати мої: завтра вранці, о четвертій, треба бути на Гедських горбах. Там пройдуть богомольці з багатими дарами до Кентербері і купці з грошима й товарами в Лондон.