Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Я дістав для вас маски, а коні у вас свої. Чекаючи нас, Гедсгіл заночує в Рочестері. Завтра ми вечеряємо в Істчіпі – вся ця витівка безпечна, як сон після обіду. Учасникам я забезпечу повні кишені грошей, тим, хто ухилиться, бажаю гойдатись на шибениці.
Ф а л ь с т а ф. Запам'ятай, Едуарде: якщо я затримаюсь вдома і не піду з вами, я вас повішу за те, що ви пішли.
П о й н с. Невже, свиняча тушо?
Ф а л ь с т а ф. Гаррі, а ти з нами?
П р и н ц. Щоб я став злодієм? Щоб я грабував? Та ні за що на світі!
Ф а л ь с т а ф. Де ж твоя чесність, твоя мужність і почуття дружби? Не знаю, чи є в тобі королівська кров, якщо ти не можеш здобути десяти шилінгів королівського карбування.
П р и н ц. Ну добре, хоч раз у житті зроблю дурницю.
Ф а л ь с т а ф. Оце ти вірно вирішив.
П р и н ц. Ні, будь що буде, а я лишаюсь вдома.
Ф а л ь с т а ф. Ну то я, клянусь честю, зроблюсь державним зрадником, коли ти станеш королем.
П р и н ц. Як хочеш.
П о й н с. Сер Джоне, залиш мене з принцем наодинці. У мене для нього є такі докази, що він поїде.
Ф а л ь с т а ф. Добре. Хай надасть тобі бог переконливості, а йому розуміння того, що справжній принц може для забави зробитись підробним злодієм: треба ж у наш печальний час чимось підняти дух. Прощавайте. Ви знайдете мене в Істчіпі.
П р и н ц. Прощай, запізніла весно! Прощай, бабине літо!

Фальстаф іде геть.
П о й н с. Послухай, милий Гаррі, поїдьмо з нами завтра: я задумав жарт, але один з ним не впораюсь. Фальстаф, Бардольф, Пето і Гедсгіл пограбують тих людей, яких вистежили, але нас із тобою при цьому не буде. А коли вони захоплять здобич, ми нападемо на них і віднімемо її. Це буде чудово, даю голову на відріз.
П р и н ц. Але як нам відокремитись від них?
П о й н с. Ми виїдемо раніше або пізніше і призначимо їм місце зустрічі. Але не з'явимось туди, і тоді вони самі візьмуться до справи. Як тільки вони доведуть її до кінця, ми нападемо на них.
П р и н ц. Але ж вони впізнають нас по конях, одягу і зброї.
П о й н с. Коней вони не побачать, бо я прив'яжу їх у лісі. Маски ми змінимо, а одяг прикриємо плащами: я вже їх приготував.
П р и н ц. Я боюсь, що нам їх не подолати. Їх четверо.
П о й н с. Двоє з них боягузи, яких світ не бачив. Вони втечуть відразу. А третій захищається, поки це безпечно. Вся забава не в цьому. Головне, що буде нам брехати за вечерею цей шахрай і ненажера? Ми почуємо, як зо три десятка супротивників навалилось на нього і як хоробро він відбивався. Яка насолода – викрити його брехню!
П р и н ц. Добре, я згоден. Приготуй усе необхідне і приходь за мною завтра в Істчіп. Я там буду вечеряти. Прощавай.
П о й н с. До побачення, принце. (Іде геть.)

П р и н ц
Хоч знаю вам ціну, та до пори
Я потураю вашим неподобствам.
Із сонця в цьому приклад я беру:
Воно нерідко дозволяє хмарам
Ховати від усіх свою красу,
Щоб потім ще сильніше засліпити
Раптовою появою з-за хмар.
Коли б ми святкували кожен день,
То відпочинок був би, як робота.
Та свято – рідкість, а неждана радість –
То свято, що миліше за усе.
Отож, коли я виправлюсь раптово
І припиню розпусту і гульню,
Чого ніхто від мене не чекає,
Я мимоволі спантеличу всіх.
І, дякуючи нинішнім порокам,
Іще ясніше буде, чим я став.
Так темний фон подушки відтіняє
Блиск золота, яке лежить на ній.
Порядності майбутній завдяки
Спокутую колишні помилки.
(Іде геть.)

СЦЕНА 3

Лондон. Зала нарад у палаці.
К о р о л ь Г е н р і х на троні, навкруги –
п р и н ц Д ж о н, Н о р т у м б е р л е н д, В у с т е р, Г о т с п е р,
с е р У о л т е р Б л е н т, л и ц а р і, в а р т а і п о ч е т.

К о р о л ь
Я з вами був сумирним і терплячим,
Тому і міг здаватись нерішучим,
А ви забули сором і тепер
Моє терпіння топчете ногами.
Та стережіться, я змінюсь до вас!
М'який, як пух, і, мов єлей, ласкавий
Я з вами був і право загубив
На вашу безвідмовність і повагу,
Що сила лиш за сильним визнає.

В у с т е р
Володаре, наш дім не заслужив,
Щоб силою загрожувала сила,
Якій він був опорою завжди
Для величі й піднесення.

Н о р т у м б е р л е н д
Мілорде!..
К о р о л ь
Наказую негайно вийти геть
Вам, Вустере! Недобрий блиск і виклик
В очах у вас. Занадто ви зухвалі!
Я поглядів похмурих не терплю.
Ви чуєте? Ми викличемо вас,
Коли у цьому буде необхідність.

Вустер іде геть.
(до Нортумберленда)
Хотіли ви сказати щось мені?

Н о р т у м б е р л е н д
Так, мій король. З відмовою віддати
Шляхетних гольмедонських полоненних
Усе не так, як вам доповіли.
Відмовив син, але не остаточно.
І те, що вам гінець переказав,
Прошу вважати непорозумінням.

Г о т с п е р
Я їх не відмовлявся віддавати,
А ось як це було. На меч схилившись
І дихаючи тяжко, я сидів,
Спітнілий, спраглий, стомлений від бою,
Коли до мене раптом підійшов
Якийсь ошатний лорд, немов жених.
Виблискувало брите підборіддя,
Мов поле після жнив. Тримав у пальцях
Коробочку з пахучим порошком,
Яку щоразу нюхав і чихав.
Він белькотів про щось і посміхався.
Коли ж солдати зносити взялись
Убитих, він почав на них кричати,
Щоб з трупами обходили подалі,
За вітром, бо від них, мовляв, смердить.
І тут же він, немов би мимохідь,
Розмову розпочав про полоненних,
Щоб я віддав негайно їх для вас.
Що я сказав бундючному папузі,
Не пам'ятаю. Я страждав від ран
І, втративши терпіння від шаленства,
Зневажливо і грубо відповів.
Прилизаний він був і запашний,
Як панночка. Балакав про гармати,
Про рани й барабани. Спермацет
Він вихваляв, немов найкращі ліки.
І дуже жалкував, що із землі
Бридку селітру люди добувають,
Яка, зробившись порохом, усім
Приносить смерть або здоров'ю шкодить.
І запевняв, якби не стрілянина,
То він і сам пішов би у солдати.
На цю балаканину, мій король,
Не міг відповідати я серйозно.
Тому не звинувачуйте мене,
Щоб неприємність з цим пихатим лордом
Мою любов і трон не посварила.

Б л е н т
О мій король! Обставини такі
Пом'якшують провину безумовно.
Яких би Гаррі Персі не сказав
Комусь колись в роздратуванні слів,
Та ми на них зважати не повинні,
Оскільки він відмовився від них.

К о р о л ь
Та згоден він віддати полоненних
Лише за попередньої умови,
Щоб з наших коштів виплатили викуп
За Мортимера, шурина його.
Відомо нам, що Мортимер навмисне
Солдат своїх у битві загубив,
А сам в полон потрапив до Глендавра,
Де за дружину взяв його дочку.
Навіщо нам цей підлий перебіжчик?
Навіщо витрачати нам казну
На боягуза й зрадника? Нехай
Він помирає з голоду у горах.
Клянусь, що буду ворогом вважати
Я кожного, хто зважиться мене
Просити хоч би гріш для Мортимера,
Який в бою порушив підло вірність.

Г о т с п е р
Порушив підло вірність! Та кого
Він зрадив? Чи вважається за зраду,
Що відвернулось щастя у бою?
Щоб наклепи безчесні спростувати,
Достатньо нагадати, скільки ран
Дістав він у смертельному двобою
З Глендавром! Аж годину він тривав!
Бійці, стомившись, тричі зупинялись
І воду тричі жадібно пили
Із Северна, що їхню кров гарячу
Відносив повз тремтячий очерет.
Та хто б її навмисне проливав
І жертвував собою для облуди?
Не зраджував нікого Мортимер,
Пораненим в бою не прикидався.
Нехай на нього наклепи не зводять
І зрадником підступним не зовуть.

К о р о л ь
Неправда все з початку до кінця.
Ти вигадав, що бився він з Глендавром.
(Підіймаючись.)
Тоді з таким же успіхом він міг
З дияволом зустрітись у двобою.
Тобі брехать не соромно мені?
Щоб більше я не чув про Мортимера!
Пришли мені скоріше полоненних,
А то інакше я заговорю.
Нортумберленде! Вам я дозволяю
Від'їхати із сином.
(Виходячи.)
Полоненних
Пришліть, щоб жалкувати не прийшлось!

Всі виходять, крім Готспера і Нортумберленда.
Г о т с п е р
Ні, не пришлю ані за які гроші!
За королем піду я навздогін
І все скажу йому, що накипіло,
Хоч би життя позбутись довелось.

Н о р т у м б е р л е н д
Ти збожеволів? Жовч пішла у мозок?
Не поспішай. Он дядько твій іде.

Повертається В у с т е р.
Г о т с п е р
"Щоб більше я не чув про Мортимера!"
Ні, чорт візьми, я буду говорить!
Хай згину я, коли його покину.
Готовий я свою пролити кров,
Щоб Мортимера, втоптаного в бруд,
Звести на висоту, де посідає
Англійський трон безпам'ятний король,
Проклятий і невдячний Болінброк.

Н о р т у м б е р л е н д
(до Вустера)
Ти бачиш, брате? Він як навіжений.

В у с т е р
Про що без мене говорили ви?

Г о т с п е р
Він вимагав віддати полоненних,
А я умову висунув йому,
Щоб викуп він сплатив за Мортимера.
Та тільки він почув оце ім'я,
Як затремтів увесь і зблід від злості.

В у с т е р
Не дивно, бо призначив Мортимера
Наступником іще покійний Річард.

Н о р т у м б е р л е н д
Я чув своїми вухами указ.
Було то в дні, коли король нещасний, –
Хай вибачить провини перед ним, –
Війною на Ірландію пішов.
Його назад примусили вернутись,
Щоб скинути з престолу і убить.

В у с т е р
І в смерті цій, вкриваючи безчестям,
Нас досі звинувачують чутки.

Г о т с п е р
Чекайте. Так Едмунда Мортимера
Наступником призначив справді Річард?
І ви були при цьому?

Н о р т у м б е р л е н д
Так, я був.
Г о т с п е р
Тоді я не дивуюся нічому.
Я зрозумів, чому голодну смерть
Король бажав у горах Мортимеру.
Та ви куди дивилися? Навіщо
Ви одягли корону на людину,
Яка забула вашу доброту?
Невже для того, щоб народна думка
Назвала вас поплічниками зла,
Негідними знаряддями для страти,
Немов сокира, плаха чи петля?
Ви бачите, як низько ви упали,
Що вас картає хитрий ваш король?
Невже терпіти й далі цю ганьбу?
В майбутньому нащадки не повірять,
Що люди сану вашого і крові
Могли зробити непристойну справу
(А свідок бог, що це зробили ви),
Що Річарда зірвали, мов троянду,
Щоб розвивався терен – Болінброк.
Але іще ганебніше, що зараз
Вас зневажає й проганяє геть
Той, задля кого вкрились ви ганьбою.
Та честь іще не пізно врятувати
І знов піднятись у загальній думці.
Помстіться, як належить, королю
За те, що з вами він зарозумілий.
Він спить і бачить, як би знищить вас,
Щоб з вами назавжди звести рахунки.
Іще скажу…
В у с т е р
Небоже, припини.
Пора тобі поглянути, як в книгу,
На дно душі моєї, де давно
Приховую я задум небезпечний.
Цей крок страшний, неначе перехід
По ратищу покладеного списа
Через провалля, де шумить потік.

Г о т с п е р
Та я пройду! Якщо зірвусь униз,
То можна ще із хвилями боротись.
Коли біда мчить з заходу на схід,
Дорога честі – з півночі на південь.
Хай зчепляться! Сильніш хвилює кров
На лева полювання, ніж на зайця.

Н о р т у м б е р л е н д
Про небезпечні подвиги думки
Його ураз позбавили терпіння.

Г о т с п е р
Чи вірите, я міг би задля слави
Залізти аж на місяць без страху,
Чи без вагання кинутись у прірву,
В якої дна ніхто не досягав?
Лиш бути б всюди першим і єдиним,
Ні з ким ділити славу я б не міг.

В у с т е р
Він бозна-де витає і не хоче
На землю все ж спуститися до нас.
Послухай хоч хвилиночку, небоже.

Г о т с п е р
Дозвольте, дядьку…

В у с т е р
Ось що я скажу:
Шотландських полоненних…

Г о т с п е р
…не віддам я.
Не дам, хоч би залежало від цього
Його душі спасіння.

В у с т е р
Почекай.
Ти слова не даєш мені сказати.
Йому шотландців, справді, не давай.

Г о т с п е р
І не віддам, не сумнівайтесь в цьому.
Він Мортимера викупить не хоче
І згадувать його заборонив.
Та я прийду до нього серед ночі
І прокричу ненависне ім'я
Йому над вухом.