Шекспір Вільям - Антоній і Клеопатра, Шекспір Вільям

Ти ж
Прийшла, мов та простолюдка, у Рим,
Не давши змоги виявити нам
Свою любов до тебе: десь у схові
Вона всихатиме. А мали б ми
Твій кожен крок на морі і на суші
Вітати з радістю!
Октавія Владарю мій,
Ніхто мене не силував, сама я
Так захотіла. Муж мій, Марк Антоній,
Довідавшись, що ти війну готуєш,
Зі мною поділивсь гіркою вістю,
Тож я і відпросилась в Рим.
Цезар Він згодивсь,
Бо ти його розпусті перешкода.
Октавія Ні, брате, не кажи так.
Цезар Він у мене
На оці; та й вітри доносять дещо.
Де він тепер?
Октавія В Афінах, любий брате.
Цезар Ні, нещаслива сестро! Клеопатра
Його до себе звабила. Повії
Віддав престол; удвох тепер збирають
Усіх царів на світі, до війни
Готуючись. Між них — Бокх, цар лівійський,
Каппадокїйський Архелай, Адал,
Фракійський цар, і аравійський — Малх,
Цар пафлагонців Філадельф, Амінт
Лікаонійський, іудейський Ірод,
Мідійський Полемон і Мітрідат,
Цар комагенців, Понту цар та ще
Чимало берлоносців.
Октавія Як це тяжко —
Роздвоювати серце поміж друзів,
Що ворогують.
Цезар Що ж — прошу до Рима.
Я відкладав розрив, як ти просила
В листах своїх, та бачу — нас обох
Одурено, і мн у небезпе-ці.
Кріпися, сестро. Не журись, що час
Ці грізні неминучості приносить.
Приймім усе, що нам судила доля,
Без смутку і жалю. З приїздом в Рим,
Моя ти найдорожча! Щоб тебе —
Та скривдити отак! Боги небесні
Поможуть нам помститися за тебе —
Мені й усім, кому ти дорога.
Вітаємо!
Агріппа І я тебе вітаю,
Октавіє.
Меценат Привіт, ласкава пані.
Весь Рим тобі глибоко співчуває.
Лише один Антоній, що погруз
У перелюбстві, відвернувсь від тебе
І владу передав до рук блудниці,
А та збиває бучу.
Октавія Все це — правда?
Цезар Так, щира правда. Ще раз — в добрий час.
І запасись терпінням, люба сестро.
Виходять.
СЦЕНА 7
Табір Антонія біля Акціуму.
Входять К л є о п а т р а й Енобарб.
Клеопатра 3 тобою поквитаюсь я, будь певен.
Енобарб Та за що? За що?
Клеопатра Ти казав, не місце
Мені у війську: це, мовляв, не личить.
Енобарб А що ж, хіба це личить?
Клеопатра Чом же ні,
Коли союзники ми в цім поході?
Енобарб
(убік)
Я б відповів: як є кобили в війську,
Пуття не буде з жеребців — вони
Не вершникам, а їм покірні будуть.
Клеопатра Ти що там мурмотиш?
Енобарб Твоя присутність
Антонієві буде заважати.
Він не на тебе витрачать повинен
Увагу, сили й час. Його вже й так
За легковажність лають. А у Римі
Глузують, що, мовляв, оцю війну
Веде твій євнух Фотін та служниці.
Клеопатра Хай згине Рим! Хай всохнуть язики,
Що сміють нас ганьбити. Я несу
Тягар війни і, як глава держави,
З мужами буду тут. Не заперечуй —
Я звідси не піду.
Енобарб Я все сказав.
А ось І володар наш.
Входять Антоній і К а н і д і й.
Антоній Чи не дивно,
Канідію, як швидко він з Тарента
й Брундізія пройшов Йонійським морем
І взяв Торіну? Ти це 4j.,a, люба?
Клеопатра Нікого так моторність не чарує,
Як вайлуватих.
Антоній Краще осміяти
Загайність не потрапив би й мужчина.
Канідію, ми бій йому дамо
На морі.
Клеопатра Так, на морі. Де ж іще?
Канідій Чому на морі?
Антоній В море Цезар кличе.
Енобарб А ти хіба його не викликав?
Канідій Так,— битись під Фареалію, туди,
Де він Помпея переміг. Бач, Цезар
Те, що йому невигідне, відкинув.
І ти зроби так само.
Енобарб Флот у тебе
Абиякий, бо поспіхом, насильно
Туди женців, погоничів набрали.
А в Цезаря ті ж моряки, що з ними
Він переміг Помпея. Та й галери
Бистріші в нього. Сорому не буде
Бій не на морі дати, а на суші.
АнтонІй Ні, лиш на морі.
Енобарб Доблесний владарю!
Дарма ти нехтуєш своїм мистецтвом
Уславленим вести війну на суші.
Збентежиш військо —• це ж бо не твої
Гартовані боями піхотинці,-
Не скористаєш з досвіду свого
1, збочивши із доброї путі,
На шлях непевний ризику потрапиш
І випадку.
АнтонІй Я битимусь на морі.
Клеопатра Є в мене шістдесят галер, не гірших
За Цезареві.
АнтонІй Лишок їх ми спалим,
А решту ще поповнимо людьми
Й від Акціуму вдаримо на нього.
Не вийде в морі — бій дамо на суші.
Входить гонець.
Ти з чим?
Гонець Владарю мій, справдилась чутка,
Що Цезар взяв Торіну.
АнтонІй Як, сам Цезар?
Не може бути! Дивно, як дійшли
його війська. Канідію, візьми
Всі дев'ятнадцять піших легіонів
І вершників дванадцять тисяч, я ж —
На корабель. Ходім, моя Фетідо!
Входить легіонер.
Що там, вояче?
Легіонер Славний володарю,
Не бийся на воді, не довіряй
Дошкам зогнилим. Що, цей меч, ці рани —
Погана запорука? Фінікійці
І єгиптяни хай собі пірнають,
Мов ті качки,— а ми на суші звикли
Перемагать, нога йдучи у ногу.
АнтонІй Гаразд, гаразд. Ходім!
Антоній, Клеопатра й Енобарб виходять.
Легіонер Клянусь Гераклом,
Сказав я правду.
Канідій Звісно. Але що
Він може вдіяти? Наш поводир
На поводі, а всі ми — бабська челядь.
Легіонер Тобі підлеглі піші і кіннота?
Канідій Публікола, Марк Юстій, Марк Октавій
І Целій флот очолюють, а я —
Командую на суші. Ну й швидка
Піхота в Цезаря — не йметься віри.
Легіонер Він був ще в Римі, а війська дрібними
Вже йшли загонами — от саме це
І збило нашу розвідку із плигу.
Канідій Хто на чолі в них?
Легіонер Кажуть, Тавр.
Канідій А, знаю.
Входить гонець.
Гонець Владар Канідія до себе кличе.
Канідій Наш час багатий на нові тривоги,
їх кожна мить народжує на світ.
Виходять.
СЦЕНА 8
Рівнина біля Акціуму.
Входять Цезар і Тавр з воєначальниками.
Цезар Ти чуєш, Тавре?
Тавр Чую.
Цезар Починай
На суші, шойно скінчимо на морі.
Виконуй, що тут пишеться, і тільки.
Для нас усіх ця битва — вирішальна.
Виходять.
СЦЕНА 9
Інша частина рівнини.
Входять Антоні й і Енобарб.
Атоній За пагорбом поставимо когорти
Навпроти Цезаревих. Звідти можна
Довідатися про число галер
І діяти до цього відповідно.
Виходять,
СЦЕНА 10
Ще інша частина рівнини.
Проходять зі своїми загонами, з одного боку К а я і д і й, з другого — Т а в —
Чути відгомін морського бою. Входить Енобарб.
Енобарб Всьому кінець! Дивитися несила,
Як флагманське судно, "Антоніада",
А з ним усі єгипетські галери
Тікають. О, коли б мені осліпнуть!
Входить С к а р.
Скар Боги й богині! Всі небесні сили!
Енобарб Чого це ти?
Скар Ми втратили півсвіту
З дурного розуму, за поцілунок
Краї та царства віддали.
Енобарб Як бнтва?
Скар Як та чума, що з смертю поруч ходить!
Хай хвойду ту єгипетську проказа
Обсипле. Як точився бій і успіх
Двоївся ще, немов близняток пара,
Й хиливсь до нас, корова та, мов ґедзем
В червневу спеку вжалена, втекла,
Вітрила розпустивши.
Енобарб Бачив я.
Та так вже боляче було дивитись,
Що й не дививсь.
Скар Коли вона чкурнула,
Антоній, жертва чарів, залишивши
Бій в розпалі й вітрил піднявши крила,
Мов селезень закоханий, майнув
За нею вслід. Такої ще ганьби
Не бачив зроду. Досвід, честь, відвага —
Усе загинуло.
Енобарб О горе, горе!
Входить Канідій.
Канідій Фортуні нашій духу не стає,
І, бідна, тоне. Хай би наш Антоній
Був тим, ким був, усе б ішло гаразд.
А він і нам подав ганебний приклад
Своєю втечею.
Енобарб Ти он про що!
Тоді усе пропало.
Канідій Подались
Вони в Пелопоннес.
Скар Це недалеко.
Там пережду і я — що далі буде.
Канідій Я краще здамся Цезареві, разом
З кіннотою і пішими.— як це
Вже шість царів зробили.
Енобарб Я ж піду
За зраненим Антонієвим щастям,
Хоч розум тягне в інший бік, за вітром.
Виходять.
СЦЕНА 11
Александрія. Палай Клеопатри.
Входить Антоній з почтом.
Антоній Ви чуєте? Земля мене не хоче
Терпіть — їй соромно мене носити.
Я мов спізнілий подорожній, друзі,
Що марно в двері стука. На судні
€ в мене золото,— ним поділіться
Й тікайте. Цезар прийме вас.
Всі Тікати?
О ні!
Антоній Я сам утік і боягузів
Навчив показувати спину. Йдіть.
Я зважився на шлях, де ви мені
Не будете потрібні. Ну ж, ідіть.
Мій скарб у гавані — візьміть собі.
Тепер я ладен з сорому згоріти,
Як здумаю, за чим я уганяв!
Волосся, й те бунтує: сиві пасма
За необачність чорним дорікають,
А чорні сивим — за сліпе кохання
І боягузтво. Йдіть. Я дам вам згодом
Листи, що скрізь розчистять вам дорогу,
Прошу вас, не журіться й не перечте,-
Робіть усе, як відчай мій вам радить.
Того, що гине, нічого триматись.
Спішіть у гавань. Скарб, судно — все ваше.
Лишіть мене, прошу, лишіть на хвильку —
Прошу вас, бо наказувать не можу.
Ми ще побачимось.
(Сідає)
Входить Клеопатра, яку ведуть Харміана й Ірада, за ними йде
Ерос.
Ерос Ні, йди і заспокой його, царице.
Ірада Так, найясніша пані.
Харміана Так, звичайно.
Клеопатра Я сяду. О Юноно!
Антоній Ні, о ні!
Ерос Поглянь, владарю мій.
Антоній О, сором, сором.
Харміана Царице!
Ірада Ну, цариценько моя!
Ерос Мій владарю!
Антоній Так, так, шановний пане...
Він при Філиіпах ледь меча тримав,
Немов статист,— лиш завдяки мені
Пішов зі світу Кассій сухоребрий
1 божевільний Брут сконав. А він...
Та що він тямив у військовій справі?
Усе воєначальники робили.
1 от тепер... та чи не все одно.
Клеопатра Допоможіть.
Ерос Державче мій, цариця...
Ірада Владарко, підійди, промов до нього —•
То ж від ганьби він сам себе не тямить.
Клеопатра Гаразд... Підтримайте мене... О-о...
Ерос Устань, державче,— он іде цариця,
З чолом пониклим, ледь жива,— лиш ти
Утіхи словом їй життя врятуєш.
Антоній Щоб так себе знеславити! Втекти,
Як страхопуд.
Ерос Владарю, ось цариця.
Антоній До чого призвела ти, єгиптянко!
Бач — сором від очей твоїх ховаю,
Як озирнусь на все моє минуле,
Безчестям знищене.
Клеопатра О мій владарю!
Пробач моїм вітрилам полохливим.
Не ждала я, що кинешся ти вслід.
Антоній Ти знала, єгиптянко,— серцем міцно
Я до твого прив'язаний стерна
І потягнуся слідом. Знала й те,
Що у твоїх руках моя душа:
Тобі кивнути досить — і забуду
Богів веління.
Клеопатра О, прости!
Антоній Тепер
Я мушу кланятися хлопчакові,
Лукавити, запобігати — я,
Котрий півсвітом грався, творячи
І занапащуючи судьби! Знала,
Що я твій раб, полонений любов'ю,
І меч мій скориться лиш їй самій.
Клеопатра Прости, прости мені!
Антоній Не плач, не треба.
Одна сльоза твоя уже окупить,
Що мав я й втратив. Поцілуй мене —
Мені вже й досить. Я послав до нього
Шкільного вчителя — він не вернувсь?
Я весь, кохана, мов свинцем налитий.
Вина, вечерять, гей! Хай доля знає:
Антоній вже сміється,— не ридає.
Виходять.
СЦЕНА 12
Єгипет. Цезаріа табір.
Входять Цезар, Агріппа, Долабелла, Тірей та інші.
Цезар Хай увійде Антоніїв гонець.
Хто він такий?
Долабелла Дітей його учитель.
Він, видно, вкрай обскубаний, коли
З крила свого таку послав пір'їну.
А ще не так давно він і царів
Гінцями посилав.
Входить Є в ф р о н і й.
Цезар Ну, говори.
Євфроній Хто б я не був, сьогодні я посол
Антоніїв, дарма що вчора важив
В його очах не більше, ніж росинка
На миртовім листку супроти моря.
Цезар Хай так.