Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

Цієї миті охоронець відчинив двері.

— Ваша мотузка — непотріб, — сказав Клод Леон.

— Мені до того байдуже, — відповів охоронець. — Ваш адвокат мені за неї заплатив. Сьогодні в мене є цукор по десять франків за шматочок. Хочете?

— Ні, — відказав Клод, — я у вас більше нічого не попрошу.

— Попросите ще, — сказав сторож. — Місяців два-три почекаєте, а тоді... Та ні, то я перебільшую: ви і восьми днів не протримаєтеся.

— Можливо, — відповів Клод. — Це не змінює того, що ваша мотузка — непотріб.

Він зачекав, поки охоронець піде, й вирішив використати підтяжки. Вони були зовсім нові, зв’язані зі шкіри й ґуми й коштували йому двотижневої економії. Десь метр шістдесят з них буде. Клод Леон знову виліз на ліжко й міцно закріпив один кінець до ґрат. Потім зробив петлю на другому кінці й просунув у неї голову. Він кинувся вниз удруге: підтяжки розтягнулися до краю, і Клод м’яко приземлився під вікном. При цьому ґрати відокремилися від стіни й лавиною посипалися йому на голову. В очах забігали зірочки, і він вимовив:

— О, як в «Мартелі»[10]!

Його спина спустилася вздовж стіни. Він опинився на підлозі. Його череп повнився огидною музикою, а підтяжкам нічого не зробилося.

8

Абат Малжан[11] гарцював по коридорах в’язниці, а охоронець бігав за ним. Вони гралися у придиралки. Підбігши до камери Клода Леона, абат послизнувся на посліді дев’ятихвостого[12] кота й описав повне сальто в повітрі. Ґраційно розлетівшись навколо міцних ніг, його сутана так нагадувала Лої Фуллер[13], що охоронець, пробігаючи повз, сповнився до нього поваги й теж оголився — із ввічливості. Абат дзвінко впав на землю, а охоронець осідлав його спину. Той підняв палець угору: «во!».

— Я виграв, — сказав охоронець. — Ви платите за пригощання.

Абат Малжан неохоче погодився.

— Тільки без фокусів, — завважив охоронець. — Підпишіть папери.

— Я не можу підписувати лежачи, — сказав абат.

— Гаразд, я вас відпускаю... — відповів охоронець.

Щойно звівшись на ноги, абат розреготався й кинувся вперед. Піймати його не становило труднощів завдяки досить міцній стіні на шляху в абата.

— Та ви шахрай! Підписуйте розписку! — наказав охоронець.

— Може, домовимося? — запропонував абат. — Я вам видам ін-дульґенцію на п’ятнадцять діб.

— Ще чого! — відповів охоронець.

— Ну гаразд. Я підпишу, — здався абат.

Охоронець вирвав уже заповнений формуляр зі свого блокнота з відривними сторінками й дав олівця Малжанові. Той поставив підпис і наблизився до камери Клода Леона. Ключ заглибився в замок, що зробив свою частину роботи й відчинився. Сидячи на ліжку, Клод Леон медитував. Промінь сонця проникав у камеру через отвір, що лишився у вікні замість ґрат, пробігав кімнатою й губився в сортирі.

— Добрий день, отче, — сказав Клод Леон, помітивши прихід абата.

— Добрий день, мій маленький Клоде.

— Як ся має моя мати? — запитав Клод Леон.

— У неї все гаразд, — відповів Малжан.

— На мене зійшла милість Божа, — сказав Клод, проводячи рукою по потилиці. — От помацайте, — додав він.

Абат помацав.

— Чорт забирай. — сказав він. — Оце так рука Божа.

— Слава Тобі, Господи! — сказав Клод Леон. — Я хотів би висповідатися. Хочу постати перед Творцем з чистою душею.

— ...так ніби її випрали в «Персилі»! — закінчили вони в унісон згідно з католицьким каноном і перехрестилися найкласичнішим з можливих жестом.

— Але поки мова не йде про те, щоб смикнути вас на дибу, — завважив абат.

— Я вбив людину, — сказав Клод, — до всього ще й велосипедиста.

— У мене є новини, — сказав абат. — Я бачився з вашим адвокатом. Велосипедист був конформістом.

— Це не змінює того, що я вбив людину, — промовив Клод.

— Проте Сакнуссем погодився свідчити на вашу користь.

— Мені все одно, — сказав Клод.

— Сину мій, — сказав абат, — ви не можете не усвідомлювати, що велосипедист був ворогом нашої Святої Матері Церкви рогатої й апостослинної.

— Коли я його вбивав, на мене ще не зійшла благодать Божа, — сказав Клод.

— Дурниця, — запевнив абат. — Ми вас звідси витягнемо.

— Я не хочу, — відказав Клод. — Я хочу стати затворником. Хіба є для цього краще за в’язницю місце?

— Чудово, — сказав абат. — Якщо ви хочете стати відлюдником, вас завтра випустять. Єпископ на короткій нозі з директором в’язниці.

— Але мені нема де ховатися від світу, — заперечив Клод. — А тут мені подобається.

— Не турбуйтеся, — завірив абат. — Ми підшукаємо для вас ще огиднішу місцинку.

— То це інша річ, — сказав Клод. — Ходімо звідси?

— Не так швидко, безбожнику, — мовив абат. — Треба владнати певні формальності. Я заїду за вами завтра на катафалку.

— Куди ви мене відвезете? — схвильовано запитав Клод.

— Є вакантне місце відлюдника в Екзопотамії, — відповів абат. — Ми вас туди й призначимо. Вам там буде дуже погано.

— Прекрасно! — сказав Клод. — Я за вас молитимуся.

— Амінь, — сказав абат.

— Шлак і шах, і тарарах! — закінчили вони хором згідно з католицьким ритуалом, що, як відомо, звільняє від хресного знамення.

Попестивши Клода по щоці й міцно вщипнувши його за носа, абат вийшов з камери, а охоронець зачинив за ним двері. Клод лишився стояти перед крихітним віконцем: прихиливши коліна, він став молитися з глибини свого астрального серця.

В

...Ви перебільшуєте незручності змішаних шлюбів.

Мемуари Луї Рюсселя, видавництво «Сток», 1908, с. 60

1

Анжель чекав на Анну й Рошель. Сидячи на стертій балюстраді, він спостерігав, як техпрацівники здійснювали щорічне общипування голубів у сквері. Це був захопливий спектакль. Техпрацівники були одягнені в чисті білі блузи й червоні сап’янові фартухи з гербом міста. Вони були озброєні машинками-стригалями спеціальної моделі й засобом для знежирення для крил водоплавних голубів, яких у цьому кварталі була сила-силенна.

Анжель ловив мить, коли підпушок почне літати й майже відразу зникне в дулах циліндричних хромованих пуховловлювачів, якими техніки маніпулювали за допомогою маленьких пневматичних візків. Зібраним пухом наповнювали перину Президента Радників[14].Видовище нагадувало