Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

Він поклав його на стіл й у суцільній тиші прислухався, чи часом ніхто з сусідів не чув його розмови з Жаном.

5

Він відчував його вздовж свого стегна, ніби важкого й холодного мертвого звіра. Його вага відтягувала кишеню й пояс, а сорочка настовбурчилася з правого боку над штанами. Завдяки дощовику цього не було видно, проте під час кожного руху стегна він вимальовувався на тканині великою складкою, яку будь-хто міг помітити. Завбачливіше було б піти іншим шляхом. Тож, вийшовши з дверей будинку, Клод навмисне повернув ліворуч. Він крокував у напрямку вокзалу, не ризикуючи йти людними вулицями. Був похмурий день, холодний, як і напередодні. Він погано знав цей квартал. Спершу повернув праворуч, потім, завагавшись, що так він надто рано повернеться на свій звичний маршрут, відійшов на десять кроків далі і повернув ліворуч. Нова вулиця стікала пагорбом і перетиналася з попередньою майже під прямим кутом. Обабіч тулилися різноманітні крамниці, зовсім не схожі на ті, повз які звик проходити Клод, — нейтральні, без жодних особливостей.

Він ішов швидко, прихована річ тисла на його стегно. Здалося, що чоловік, якого він щойно проминув, опустив погляд у напрямку його кишені. Клод завмер. Пройшовши ще два метри, він обернувся — перехожий теж дивився на нього. Опустивши голову, він рушив далі й на першому ж перехресті повернув ліворуч. Тут він так різко наштовхнувся на дівча, що малеча посковзнулася й сіла в купу брудного снігу, відгорнутого до узбіччя тротуару. Не насмілившись її підняти, Клод прискорив крок: руки тримав глибоко в кишенях і повсякчас крадькома озирався. Він прошмигнув повз озброєну шваброю матрону, що саме виходила з сусідньої будівлі. Та привітала його гучною лайкою. Він обернувся. Матрона не зводила з нього погляду. Клод прискорив крок і ледь не влетів у квадратну загорожу, яку дорожні працівники поставили над відчиненим каналізаційним люком. Зробивши різкий рух, аби уникнути зіткнення, він зачепився за ґрати загорожі, порвавши кишеню свого дощовика. Робітники обізвали його телепнем і вилупком. Розпашілий від сорому, він, не сповільнюючись, ковзав по замерзлих калюжах, починаючи пітніти у своїй вовняній жилетці. Переходячи дорогу, він раптом зіштовхнувся з велосипедистом, що повертав без попередження. Педаль відірвала йому низ штанини й порізала щиколотку. Скрикнувши від переляку, він витягнув поперед себе руки, аби не впасти, але звалився на брудну бруківку разом з велосипедистом. Поруч саме був поліцейський. Клод Леон вивільнився з-під велосипеда. Щиколотка страшенно боліла. У велосипедиста було вивихнуте зап’ястя й роз’юшений ніс. Він вилаяв Клода. Того переповнював гнів: його серце дуже билося, жар спускався вздовж його рук, кров швидко пульсувала, зокрема в щиколотці й у стегні, здіймаючи при кожному ударі еґалізатор. Раптом велосипедист запустив лівий кулак Кло-дові в обличчя, від цього в голові останнього все прояснилося. Рука пірнула в кишеню й витягнула еґалізатор. Клод розсміявся, тому що велосипедист щось пробелькотів, задкуючи. Наступної миті він відчув потужний удар по руці — поліцейська дубинка опустилася. Підібравши еґалізатор, схопив Клода за комір. Відчувши, що в правій руці більше нічого немає, він різко обернувся. Його права нога раптом розпрямилася, влучивши поліцейському в пах. Той склався навпіл і випустив еґалізатор. З переможним риком Клод кинувся за еґалізатором і розрядив його у велосипедиста, що двома руками схопився за пояс, м’яко осів, видавши тихе горлове «А-а-а-ах»... Дим від відстріляних гільз приємно пахнув. Клод подув в дуло револьвера, як це роблять у фільмах, засунув зброю назад до кишені й звалився на поліцая. Йому хотілося спати.

6

— Ну то що? — запитав адвокат, устаючи й збираючись іти. — Чому насправді у вас був револьвер?

— Я вам уже розповідав. — сказав Клод і вкотре переказав свою історію. — Я придбав його для мого директора пана Сакнуссема, Арна Сакнуссема.

— Він стверджує, що ні, — відповів адвокат, — вам це прекрасно відомо.

— Але це правда, — сказав Клод Леон.

— Знаю, але придумайте щось інше. У вас було на це достатньо часу, — відказав роздратовано адвокат, прямуючи до дверей. — Відкланююся, — сказав він. — Нам лишається хіба чекати. Я намагатимуся зробити все від мене залежне, але ви мені геть не допомагаєте!..

— Це не моя професія, — відповів Клод Леон.

Він ненавидів адвоката майже так само, як велосипедиста й поліцейського, що зламав йому палець у комісаріаті. Жар знову наповнив його руки й ноги.

— До побачення, — сказав адвокат і вийшов.

Нічого не відповівши, Клод сів на ліжко. Вартовий зачинив двері.

Охоронець поклав на ліжко листа. Клод дрімав. Упізнавши кашкет, він підвівся.

— Я б хотів... — сказав він.

— Чого? — запитав охоронець.

— Мотузку. Клубок.

Клод почухав голову.

— Це заборонено, — відповів охоронець.

— Я не збираюся зводити рахунки з життям, — пояснив Клод. — Для цього вистачило б і моїх підтяжок.

Охоронець зважив цей арґумент.

— За двісті франків я можу вам дістати десять або дванадцять метрів. Не більше! Я і так ризикую!..

— Домовилися, — відповів Клод. — Гроші візьмете в мого адвоката. Несіть мотузку.

Охоронець покопирсався в кишені.

— Вона в мене з собою, — сказав він.

І передав маленький моточок доволі міцної мотузки.

— Дякую, — сказав Клод.

— Що ви з нею робитимете? — запитав охоронець. — Без дурощів, я сподіваюся?

— Збираюся повіситися, — відповів Клод і розреготався.

— Овва! Отакої!.. — роззявив рота охоронець. — Це безглуздо, у вас же були ваші підтяжки.

— Вони надто нові. Шкода псувати, — пояснив Клод.

Охоронець поглянув на нього з захопленням.

— Маєте міцні нерви, — завважив. — Ви, певно, журналіст.

— Ні, але дякую, — сказав Клод.

Охоронець пішов до дверей.

— А за грошима зверніться-таки до адвоката, — додав Клод.

— Звісно, — відповів вартовий. — А він в курсі?

Клод ствердно кивнув, і замок тихо ляснув.

7

Складена навпіл і перекручена, вона майже сягала двох метрів. Цього достатньо. Якщо вилізти на ліжко, вийде зав’язати її навколо перекладини ґрат на вікні. Найскладніше буде відреґулювати довжину, адже потрібно, щоб ноги не торкалися підлоги. Клод перевірив мотузку на розтяжку. Тримає. Він піднявся на ліжко, схопився за стіну й дотягнувся до ґрат. Не без труднощів, але він таки прив’язав мотузку. Після цього він просунув голову в петлю й кинувся в порожнечу. Щось вдарило його в потилицю. Мотузка порвалася. Він приземлився на ноги, розлючений.

— Цей охоронець ще