Владислав Дніпровський - Воля героя, Владислав Дніпровський

— А тут ти не правий, — урочисто вигукнув Мігель. — Мені все той же самий Торговець розповів, що якість карти можна підвищувати за рахунок непотрібних. Для цього потрібен якийсь системний артефакт, але у торговця такий є, і він надає подібну послугу за невелику плату. Тому багато хто носить із собою в Книзі досить велику кількість непотрібних Карт. Накопичують, щоб щось прокачати. І не обов'язково там буде зовсім вже мотлох.
— І як це підвищення якості робиться? Що потрібно для нього? — зацікавився я новою інформацією.
— Вибираєш Карту, яка тобі потрібна, а до неї певну кількість тієї ж самої якості непотрібних Карт у жертву. Для звичайних жертвуєш десять і отримуєш Бронзову. Щоб отримати Срібну, потрібно пожертвувати сто Бронзових, для отримання Золотої потрібна тисяча Срібних, ну а для Унікальної — шалена кількість із десяти тисяч Золотих Карт. Це взагалі реально? Та навіть Золоту отримати таким способом, мені здається неможливим.
Він сумно зітхнув і замовк, занурившись у якісь свої думки. Мабуть, обмірковував черговий спосіб максимально ефективно «прокачатися». Через хвилину він знову зітхнув, очевидно, що підрахунки зайшли в глухий кут, і продовжив:
- Але і тут є один нюанс. Покращуючи Карту, ти не отримуєш посилену аналогічну. Ти отримуєш найбільш наближену за ефектом Карту серед тих, що існують, але вищої якості. І це зрозуміло. Наприклад, Унікальна Картка є такою саме через те, що подібного ефекту немає навіть серед Золотих. І найцікавіше, що Карти можуть використовувати тільки Адепти Системи, але інші мешканці Астралу їх бачать і можуть зберігати у себе. А мешканці Реальності взагалі не бачать у тебе ні Книгу, ні Рюкзак, ні тим більше Карти. Тож у світах Реальності таке майно може зберігатися вічно. А у розумних мешканців Астралу є сенс дізнаватися, чи є у них карти, можливо знайдені десь. Їм вони, по суті, не потрібні, тож думаю, у таких істот можна скупитися за безцінь.
Він підвівся, голосно поставив порожню склянку на стіл і хитро усміхнувся, сказавши:
- Піду спати. Завтра вилазка. Постарайся теж поспати, бо, як на мене, відкривши Книгу, стає взагалі не до цього. Твоя кімната там. Через твоє запізнення ти навіть не удостоївся нормально отримати місце для сну. Було б неприємно, якби вранці Марі застала тебе у своєму ліжку. Хоча, хто знає.
Він зник у своїй кімнаті, а я, посидівши ще кілька хвилин у тиші, пішов до своєї. Всередині не було вікон, і лише палаюча олійна лампа ледве виривала з пітьми масивне двоспальне ліжко, невелику тумбочку і крісло. Хоча зовні продовжувало світити ранкове сонце, тут панувала вечірня напівтемрява. Хтось дуже грамотно подбав про комфорт Героїв і врахував навіть таку дрібницю, як постійно світяче у вікно світило. Приємно, чорт забирай.
Я запалив свічки у важкому мідному підсвічнику на тумбочці та зручно влаштувався в кріслі. Що ж, час і книжку почитати.