Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 0-1, Вальдемар Лисяк

які плутають атомні електростанції з атомною бомбою, я — радіоактивна частинка збагаченого урану, а серед голодних хотів би бути манною. Але я виходжу з цієї письменницької пригоди сумнішим і ще глибше занурений у самотності.

Навіть зараз, незважаючи на те, що я маю все це за собою, ще хворію на деякі з тем. Вночі, лежачи між краєм сну і прірвою, в яку занурюється свідомість, раптом прокидаюся, напівпритомно торкаюся жінки, яка спить поруч зі мною, потім встаю, запалюю цигарку і крадькома виходжу до кабінету, щоб подивитися на один із розділів - той, який зараз мене переслідує. Весь будинок мовчить навколо, тільки годинник маятником відміряє сумнів, наскільки добре чи погано ви зрозумієте, що я мав на увазі. Хрипким відлунням у темряві повертається цей фрагмент листа лікарки: "... Немає віри, що нас зрозуміють...". І той вірш Адама:

Самотність - що вона по людях, що для людей співак?

Де та людина, яка вислухає всю ідею з моєї пісні,

Чи охопить вона оком, всі промені її духа?

Нещасний той, хто трудить голос і язик свій для людей:

Язик бреше голосові, а голос бреше думкам;

Думка швидко вилітає з душі, перш ніж зламатися в словах,

А слова вберуть думку і так тремтять над думкою,

Як земля над поглиненою, невидимою рікою.

Чи відкриють люди глибини течій з землі тремтіння?

Куди вони ідуть, чи здогадуються? — ".

(початок Імпровізації, "Дзяди", частина III)

ПОСТСКРИПТУМ ДО ВСТУПУ:

Тривога в радіо. В ефірі розпалена спікерка, так званий репортаж-втручання. Допитують чиновників адміністрації мікрорайону. Чиновники скаржаться:

- Проше пані, з тими циганами витримати ніяк не можливо! Знаєте, що вони роблять? Увечері розпалюють багаття на підлозі, сідають навколо і співають!

- Багаття, на підлозі?!

- Так, пані редактор. В новій квартирі, в новому блочному будинкові! На підлозі! Таке безкультур'я!

Це кому бракує культури? Рибі, яка гине без води, чи в тих, хто замкнув рибу в клітку? Вони забрали в циган їхню кров, без якої цигани не можуть жити: дорогу, рух і вогонь, що підживлюється плачем скрипок, а тепер робиться великий галас, що циган робить собі ерзац, як ліки. на серйозну, смертельну хворобу. А що він має робити в бетонних ящиках, таких ворожих його традиціям, його "я", його геному, всій його біології та психіці — всій суті його життя? Нехай горить! Пали, циган, багаття, розпалюйте, розпалюйте вогнища щовечора, заздрячи зорям, які є вільними і недосяжними. Спаліть всі підлоги!

Варшава 1987

ОСТРІВ І

МАС-А-ТЬЄРРА (ХУАН ФЕРНАНДЕС)

ОЛЕКСАНДР СЕЛКІРК

КОЗЯЧИЙ ОСТРІВ

"Люди — лише тварини, тому що доля людини і доля тварин однакові, стан їхній і кінець у них однакові. І той самий дух живе в них. Чим людина може стати вище за тварину? Нічим. І хто може довести, що дух синів Адамових подорожує вгору, а

дух звірів спускається вниз?".

("Старий Завіт", книга Еклезіаста, III, 18, 19, 21)

"2 лютого 1709 року, стоячи на якорі біля острова Хуан-Фернандес, ми побачили вогонь всередині суші. Наступного ранку я вислав човен. Яке ж було наше здивування, коли він привіз чоловіка, який був одягнений у шкури диких кіз і сам був схожий на дикуна. Його звали Селкірк, і він пробув на острові чотири роки та чотири місяці. Його висадив туди капітан Стредлінг, з яким Селкірк посперечався (...) Коли його висадили на берег, окрім одягу, у нього було ліжко, мушкет, порох і кулі, трохи тютюну, сокира, ніж, казан, гамак, кілька книжок і особистих речей, і Біблія (...) Він утримувався тим, що їв кіз, яких був повний острів, і одягався в їхні шкури. Він полював на них, але коли в нього закінчився порох, йому доводилося ловити їх голими руками, і він став настільки вправним у ловлі, що міг обігнати найшвидшого цапа під час бігу. Сам стрибав через гори, як козиця. Під час бігу він навіть переганяв нашого бульдога, якого ми взяли на острів. Він хапав кіз і приносив їх до нас на власній спині...".

Про це згадував Вудс Роджерс, капітан корабля "Дюк", який врятував Селкірка, він же Робінзон Крузо, з безлюдного острова у своєму творі про навколосвітню подорож ("A Cruising Voyage round the World", 1712 р.). Я не зроблю помилки, цитуючи Роджерса на початку, хоча речі, які можна цитувати, не матимуть значення для подальшого розвитку цієї історії. Можливо, рішення розкрити їх є помилкою, можливо, варто було обмежитися лише цитатами чи інтерпретаціями відомих і описаних фактів, не заглиблюючись у темну безодню подій, прихованих Селкірком. Думаючи про це, я намагався відволіктися від цієї теми, кажучи собі:

- Заспокойся, Лисяк, або я тебе заспокою!.. - Нарешті азартний гравець переміг, і я почув, як кажу: - Робінзон, до дошки!

У цьому рішенні очевидним є лише порядок. Представляючи будь-який архіпелаг безлюдних островів, реальних чи омріяних, неможливо почати ні з кого іншого, крім Робінзона Крузо, тобто з символу. Чеслав Мілош писав у книзі "Приватні обов’язки":

"Безлюдний острів! Отримавши особливий вигляд у "Робінзоні Крузо" і таким чином переходячи з рук у руки як різдвяний подарунок, як перша книжка про світ, він був одним із тих символів, набутих ще в дитинстві, якими мова дорослих називала свій складний досвід. Безлюдний острів — це легенда, і, як і кожна легенда, він містить зміст, багатший за події, що його породили, які утворюють зовнішній скелет його розвитку. Окремі предмети завдяки своїм "підпільним" зв’язкам з особливостями людської природи набувають майже магічної влади над людьми...".

На острові Робінзона Крузо під час його перебування насправді відбулися події, багатші за змістом, аніж ті, з яких виникла казка Даніеля Дефо. Їх не описав ні Мілош, ні останні автори, захоплені легендою про цей острів. Дефо — перший у ряду письменників-фантастів — не міг цього зробити, тому що надто сумлінно використовував спогади Селкірка, а той приховував магічну сторону своїх переживань, боячись, що його вважатимуть божевільним або спалять на вогнищі як людину, яка має контакти з нечистим. Хіба коза чоловічої статі (козел) стільки століть не була символом гріха і втілення диявола? Такою її зображували в антисатанинській, антиєретичній і антивідьомській іконографії, а раніше євреї приносили своєму богу козла, обтяженого їхніми гріхами...

Сьогодні навіть діти знають, що справжнім Робінзоном Крузо був шотландський моряк, п'яниця і католик Олександр Селкірк, якого, після сварки з ним, капітан Стредлінг залишив у 1704 році на острові Мас-а-Тьерра в архіпелазі з трьох