Денніс Ліхейн - Після падіння, Денніс Ліхейн

часу, відшукала приладдя для підводного плавання: маску, ласти, кисневий балон. Попорпалася ще трохи і знайшла ще один ліхтарик та костюм для плавання — жіночий, середнього розміру, як вона припускала, власність покійної Ніколь Алден. Вона перевдягнулася в костюм, надягнула кисневий балон, ласти й маску, а тоді повернулася з ліхтариком на корму. Сіла на планшир і поглянула на небо. Гряда хмар, що висіла раніше, вже посунула далі, і засвітилися зорі — купками, наче шукаючи безпеки у стаді; Рейчел вони здавалися не небесними істотами, богами чи слугами богів, а ізгоями, вигнанцями, що загубилися в безмежному чорнильному небі. Те, що тут здавалося купками, вгорі являло собою поля завширшки в мільйон миль. Зірки розділяло щонайменше по кілька світлових років; вони були не ближчі одна до одної, ніж Рейчел — до представниці якогось племені з сахарського степу у п’ятнадцятому столітті.

«Якщо ми аж такі самотні, — замислилася вона, — то який у цьому сенс?»

А тоді Рейчел похилилася назад і впала в океан.

Вона ввімкнула ліхтарик і невдовзі розгледіла той, який зронила. Він підморгував їй із дна затоки. Спустившись, вона побачила, що він упав у пісок ярдів за двадцять від брили, біля якої лежав Браян. Рейчел перевела світло свого ліхтарика на вершину брили та опустила промінь ще трохи, доки не дійшла до піску.

Тіла там не було.

Значить, переплутала брили. Вона спрямувала промінь ліворуч і побачила ще одну брилу ярдів за двадцять. Попливла до неї, та на півдорозі вирішила, що у брили не ті форма й колір. Вона ж покинула Браяна під високим конічним каменем. Достоту таким, як той, біля якого опустилася. Рейчел попливла назад, невпинно рухаючи ліхтариком то ліворуч, то праворуч. Тоді далі ліворуч. Тоді далі праворуч. Жодної брили, хоч трохи схожої на ту, де вона його покинула. Ту, перед якою вона тепер зависла.

Ось та брила, де вона його покинула. Вона в цьому не сумнівалася. Здогадувалася про це із глибини її кратерів і її конічної форми.

Невже його забрала течія? Чи ще гірше — акула? Рейчел забила ногами й наблизилася до того самого місця, де бачила його востаннє. Пошукала в піску ознак вм’ятин, слідів його ніг чи сідниць, але його вже розгладила вода.

Рейчел угледіла щось чорне — чорніше за брилу. Це було щось майже непомітне, схоже на відлущену шкіру з лівого краю каменюки. Рейчел кинулася ліворуч, посвітила ліхтариком за поворот і спершу не побачила нічого.

А тоді побачила все.

Це був мундштук.

Вона попливла до задньої частини каменя. Мундштук був прикріплений до трубки, а та — до кисневого балона.

Рейчел поглянула крізь темну воду вгору, на корпус човна.

«Ти живий».

Хвицнула ногами, гайнувши до поверхні.

«Доки я тебе не знайду».

27

Це

Рейчел дісталася човном острова Томпсона і менш ніж за чотириста ярдів від місця падіння Браяна знайшла пристань. Човна там, звісно, не було. Якщо якийсь човен і був, то вже давно зник.

А в ньому був Браян.

На таксі їй довелося чекати довго. Надворі була четверта ранку, а диспетчер не знав, де розташована Порт-Норфолкська пристань. Вона чула, як він десь із пів хвилини цокав по клавіатурі свого комп’ютера, а тоді пробурчав у телефон: «Двадцять хвилин» — і повісив слухавку.

Вона стояла на темній автостоянці й уявляла всі негаразди, які тепер могли статися. Трейвон Кесслер міг роздобути свій ордер. («Ні, Рейчел, йому довелося б повернутися до Провіденса, знайти суддю, розв’язати проблеми з юрисдикцією. Може, до сходу сонця, та й тоді це малоймовірно. Дихай, дихай».)

Дихати? Браян живий. Нед вистрілив Калебові в обличчя. Тоді вона бачила обличчя старшого із чоловіків; воно стало якимось вовчим, його цілком влаштовувала хижа зверхність. Нед дивився на таку саму людину, як він, що сиділа за чотири фути від нього, і вбив цю людину з такою легкістю, із якою яструб настромлює на пазурі бурундука. Нед не насолоджувався цим убивством, але й не шкодував про нього.

Браян десь на волі, тікає від неї. Живий. (Може, вона завжди знала десь у глибині душі, що він так і не загинув?) Але наразі, поки вона стояла на порожній автостоянці у відьомську годину, помста Браянові була для неї розкішшю.

На неї десь полюють Нед і Ларс.

Смартфони можна хакати. Доволі просто обертати їх на пристрої стеження та прослуховування для супротивників чи державних сищиків. Якщо Нед і Ларс знають, як хакнути її телефон, то дізнаються, де вона.

За двісті ярдів, на початку розбитої вулиці, що вела від краю пляжу Тенеан-Біч сюди, з’явилися фари. Ці дві фари підскакували, хилилися на різні боки і з наближенням ставали дедалі яскравішими. Може, то таксі. А може, Нед. Рейчел обхопила рукою пістолет у сумочці — пістолет, яким її намагався вбити чоловік. Чи вдав, ніби намагається вбити. Вона обкрутила палець довкола спускового гачка та зняла пістолет із запобіжника, хоча їй і подумалося, що це не матиме значення. Якщо машина належить Недові й Ларсові, вони можуть просто набрати швидкість в останню мить і переїхати її. Із цим вона нічого не вдіє.

Світло фар майнуло по стоянці, і машина описала дугу, а тоді зупинилася перед Рейчел. Вона була брунатно-біла, з написом «Бостонське таксі» на дверях. За кермом сиділа біла жінка середнього віку з бежевою зачіскою «афро». Рейчел сіла в автівку, і вони поїхали з пристані.

Рейчел попросила таксистку висадити її за два квартали на південь від квартири та пройшла завулком, поки нижчі краї неба сіріли від фальшивого світанку. Рейчел перейшла Фейрфілд-стріт і спустилася пандусом до решітки гаража. Набрала на клавіатурі праворуч від решітки свій код і ввійшла досередини. Поїхала ліфтом на одинадцятий поверх, вийшла й дісталася сходами п’ятнадцятого. Невдовзі Рейчел опинилася в себе під дверима.

Ось він, той крок, яким вона так переймалася. Якщо Нед чи Ларс залишився тут, вона загине, щойно ввійде до квартири. Та якщо ні, коли повернеться Трейвон Кесслер із тим ордером і виламає ці двері, їй потрібно буде знати, що він знайде по той бік. Усю поїздку від затоки до пристані вона роздумувала, чи варте це такого ризику, і вирішила, що Нед і Ларс гадатимуть, ніби вона так і не повернеться. Це ж безглуздо. Втім, подумала вона, стоячи під дверима з ключем у руці, може, вони якраз розраховують на те, що вона скоїть дурість. Вона не мала досвіду спілкування з такими людьми, як вони, зате