Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Одинадцятий місяць, одинадцятий день — надто пізно для сонця і рано для свята,
Але люди чомусь ще співають пісень, Хоча лиця бліді, як пергамент зім'яті.
Я дивлюсь у їх очі та бачу життя, моє місто від радості знов оживає, 
Хоча й знає, що досі кипить війна, та немає цьому ні початку, ні краю.
Але в серці так тепло, так мирно, й хто зна? Відчуття, що бої в мить скінчилися, правда. 
Мені хочеться свята, обійм, кавуна, і здається, що з містом вернули карту.
Я стою десь у центрі Європи, дивлюсь, як звільнили Херсон, що на Сході країни. 
Мені дійсно здається, що це просто сон, і він досі палає, як вся Україна.
Але ні, це не сон, і він знову на волі. Тисячі кавунів та ще більше подяк. 
Було б добре, усім нам жити на волі, й повернути кордони до зимніх свят.