Жоель Дікер - Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер

— Ось поглянь на мене, Джессе, — саркастично сказала Дарля. — Я хотіла відкрити ресторан, а натомість щонеділі замовляю піцу.

Я відчув, що вона в кепському гуморі, й вирішив її підбадьорити.

— Піца — це традиція.

— Ні, Джессе. І ти знаєш це. Я втомилася. Втомилася від життя, від цієї роботи, яку я ненавиджу. Щоразу, йдучи повз ресторан, думаю собі: «Він міг би бути моїм». Натомість працюю помічником лікаря. Дерек теж ненавидить свою роботу. Вже двадцять років ненавидить. І ось уже тиждень минув, відколи він приєднався до тебе, повернувся до оперативної роботи, і помітно звеселів.

— Бо його покликання — оперативна робота, Дарлю. Дерек дуже талановитий слідчий.

— Він більше не може бути поліціянтом, Джессе. Після того, що сталося.

— То нехай подасть у відставку! Нехай візьметься до іншого діла. Він має право на пенсію.

— Ми ще не сплатили за дім.

— То продайте його! Через два роки ваші діти все одно поїдуть навчатися в університет. Знайдіть якийсь затишний куточок, подалі від цих міських джунглів.

— І що там робити? — з відчаєм запитала Дарля.

— Жити! — відказав я.

Вона дивилася вдалину. Я бачив її лице тільки у відблисках, що їх відбивала поверхня води в басейні.

— Гайда, — урешті сказав я їй. — Покажу тобі дещо.

— Що саме?

— Проект, над яким я працюю.

— Який проект?

— Той, задля якого покину роботу в поліції, той, що про нього не хотів тобі казати. Просто ще не готовий був. Гайда.

Ми сіли в автомобіль і поїхали, покинувши Дерека з Анною. Вона вийшла з автівки й озирнула будинок.

— Ти його винайняв? — запитала вона.

— Ага. Тут була галантерейна крамниця, але прогоріла. Я перекупив її за хорошу ціну. І зараз облаштовую.

Вона дивилася на вивіску, затулену укривалом.

— І ти скажеш мені, що це?

— Ні, — відказав я. — Зачекай хвилю.

Я увійшов досередини, засвітив вивіску, знайшов драбину, потім вийшов і, залізши на драбину, зняв укривало. У нічній темряві сліпуче засяяли літери.

«МАЛЕНЬКА РОСІЯ».

Дарлі аж заціпило. Я почувався ніяково.

— Ось глянь, у мене є ще й червона книга з усіма вашими рецептами, — сказав я їй, показуючи ту книгу, яку прихопив разом із драбиною.

Дарля знай мовчала. Я знову озвався, щоб почути, що вона про це думає.

— Кухар із мене ніякий, це правда. Я робитиму гамбургери. Це все, що я вмію. Гамбургери з підливою «Наташа». А ти допоможеш мені, Дарлю. Поставиш на ноги цей проект. Розумію, я трохи схибнутий, але...

— Трохи схибнутий! — нарешті вигукнула вона. — Та ти з глузду зсунувся, Джессе! Ти геть здурів! Нащо ти це утнув?

— Щоб виправити все, — м’яко відказав я.

— Джессе, таж нічого вже не виправиш! Чуєш, нічого! Минулого вже ніколи не виправити!

Вона вибухнула плачем і втекла.

- 3

Проби

Понеділок 14 липня — середа, 16 липня 2014 року

Джесс Розенберґ

Понеділок, 14 липня 2014 року

За дванадцять днів до прем’єри

Того ранку ми з Дереком посідали в куточку в ресторані готелю «Озерний» і крадькома спостерігали за Кірком Гарві, що прийшов туди поснідати.

Прийшов і Островскі й, помітивши Кірка, сів за його столом.

— Ох, цього ранку буде чимало розчарованих, бо я ж нікого не оберу, — сказав Гарві.

— Прошу? — не второпав Островскі.

— Я не з тобою розмовляю, Островскі! Я звертаюся до оладок, яких не оберу. До вівсянки, яку не оберу. І до картоплі, її я теж не оберу.

— Кірку, та це ж сніданок.

— Ні, йолопе ти природжений! Це більше, ніж сніданок! Я готуюся обрати найліпших акторів у всій Орфеї.

До столу підійшов офіціант, щоб узяти замовлення. Островскі замовив каву і яйце в мішечок. Офіціант обернувся до Кірка, але той тільки дивився на нього й нічого не казав. Тоді офіціант запитав:

— А ви що замовляєте, шановний пане?

— За кого він мене тримає? — вигукнув Кірк. — Забороняю вам звертатися безпосередньо до мене! Зрештою, я великий театральний постановник! За яким це правом до мене звертається молодший персонал?

— Мені дуже шкода, пане, — ніяково промимрив офіціант.

— Ану погукайте мені директора! — заревів Гарві. — Тільки директор цього готелю має право звертатися до мене.

Усі відвідувачі ресторану затихли, приголомшено спостерігаючи ту сцену. Тут прибіг і директор, якого терміново покликали.

— Великий Кірк Гарві хоче яєць по-королівському і кав’яру, — пояснив Гарві.

— Великий Кірк Гарві хоче яєць по-королівському і кав’яру, — повторив директор офіціантові.

Той записав замовлення, й у залі запанував спокій.

Задзеленчав мій телефон.

То була Анна. Вона чекала нас у комісаріаті. Коли я сказав, де ми перебуваємо, вона порадила нам хутчій ушиватися відтіля.

— Ви не повинні там бути, — сказала вона. — Якщо дізнається міський голова, у всіх нас будуть проблеми.

— Цей Гарві справжнісінький блазень, — сказав я роздратовано, — а всі його сприймають поважно.

— Тим паче нам треба зосередитися на слідстві, — відповіла Анна.

Вона мала рацію. Ми покинули той ресторан і подалися до неї в комісаріат. Навели довідки про Джеремі Фолта і дізналися, що він загинув 16 липня 1994 року в дорожній пригоді, тобто за два тижні до голови Ґордона.

На превеликий наш подив, за тим Джеремі не числилося якихось особливих правопорушень. Федеральна комісія з контролю за обігом алкоголю, тютюну і вогнепальної зброї відкрила було проти нього провадження, та вочевидь воно скінчилося нічим. Ми зв’язалися з поліцією Ріджспорта, щоб дізнатися більше, але поліціянт, з яким розмовляли, нічим не зміг нам допомогти. «У нас на того Фолта нічого нема», — сказав він. Це означало, що смерть Джеремі Фолта ні в кого не викликала підозр.

— Якщо він загинув до тих чотирьох убивств у домі Ґордонів, — сказав Дерек, — то це означає, що він до них непричетний.

— З мого боку, — докинув я, — після консультацій із комп’ютерним банком ФБР я з’ясував, що ніякої злочинної організації під назвою «Темна ніч» нема. Тобто все це не пов’язане з організованою злочинністю чи здирством. Принаймні Джеремі Фолта ми можемо відкинути. Залишається отой невідомий замовник, що загадав Стефані написати книжку.

Дерек приніс теку з газетами.

— Оголошення, що дозволило