Хелена Хайд - Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд

Розділ 22. 3

Голова йшла обертом, наче на екстремальній каруселі. Губи Аркадія, спочатку трохи розгублені, тепер вже на повну відповідали моїм губам. Вишукано, жарко, п'янко. Маленька чорна борідка злегка поколювала ніжну шкіру обличчя, а верткий язик некроманта, щоразу проникаючи в мій ротик, ковзав моїм язиком — швидко, але настільки збуджуюче, що мені просто нічого не залишалося, крім як на голих інстинктах слідувати за ним, своїм язиком у його рот.

А потім я зробила те, чого сама від себе не чекала! Що раніше, у далекому минулому житті, робити ніколи бажанням не горіла… але цього разу справді хотіла це зробити. Для нього.

— Маргарито... — збуджено охнув Арк, запускаючи пальці в моє волосся. І, протяжно стогнавши, закотив очі.

Жадібно ловлячи кожен звук, відчуваючи напругу всього його міцного тіла, я з щирим, неприхованим задоволенням продовжувала, поки не досягла такого бажаного результату! Після чого, задоволено витерши губи витонченим жестом, підвелася, щоб прийняти повільний, спокусливий поцілунок.

— Це було несподівано, — видихнув Аркадій, обіймаючи мене за талію.

— Сама від себе не чекала, — зізналася я, злегка примружившись, наче кішка.

— Це що ж, тобі подруга на моркві кілька уроків дала, чи як? — розслаблено посміхнувся чоловік, ще раз грайливо ловлячи мої губи.

— Якось так, — хихикнула я, помітивши, що треба б бути обачнішою, хоч би як нервувала. А то такі сюрпризи справді виглядали трохи дивно і навіть підозріло з боку молоденької дружини, яка аж донедавна спала з чоловіком лише кілька разів «чисто задля діла», щоб спадкоємця склепати.

— Ти мене так зовсім з ґлузду зведеш, — підморгнув Арк, пестячи долонями мою спину. А потім, гаряче шепочучи мені на вушко, додав: — І знаєш, ти навіть не уявляєш, як я зараз хочу плюнути на роботу і потягти тебе до спальні… Але мені справді треба бігти, відпросився всього на кілька хвилин, просто щоб попередити тебе. То що, може, продовжимо сьогодні вночі?

— Обов'язково, — спокусливо усміхнулася я, провівши кінчиком пальця по вилиці некроманта. Після чого, не втримавшись, знову поцілувала його.

Схоже, Арку справді коштувало неймовірних зусиль випустити мене з обіймів і покинути квартиру, повертаючись на роботу до кінця дня. Я ж на кілька хвилин впала в стан повітряної кульки з посмішкою до вух... поки раптово не згадала про листа!

Заскреготавши зубами так голосно, що у вікнах шибки затремтіли, я знову запалила конфорку, дістала клаптики паперу з кишені, і цього разу таки підпалила їх. Переконавшись, що вони згоріли, обернувшись на чорний попіл, який змила в раковину.

Отже, принаймні однієї маленької проблеми я позбулася. Біда в іншому: що робити з джерелом цієї проблеми, яке таких листів ще кілька десятків без проблем накатає?

Задаючись цим неприємним питанням, я підійшла до Клавіка, що прокинувся, аби погодувати його і покласти на облаштоване в кутку спальні ігрове місце, де малюк почав практикуватися в перевертанні на живіт і спробах почати повзати. Що після набивання черева, звичайно ж, несло наслідки у вигляді молока, що час від часу зригувалося на постелену поверх килимка пелюшку.

Так тривало близько години, перш ніж синочок втомився, і я взяла його на руки, прямуючи до сповивального столика, щоб поміняти підгузок. Коли з-за вхідних дверей долетіла метушня, гучний стукіт у сусідні двері та суворі крики:

— Відчиніть, варта!

Причаївшись, я прислухалася і чітко почула гидкий голос гоблінки, з яким вона старанно косила під бідно-нещасну невинну бабусю-овечку.

— Що таке?

— У нас наказ про обшук вашої квартири, — одразу ж відповів вартовий суворим басом.

— Обшук? — охнула стара, зображаючи святість.

— Вас підозрюють у практиці темних мистецтв, — не зменшував натиску вартовий, судячи з голосу, проходячи всередину квартири. — Тому ми збираємось…

Подальших слів я не почула, бо двері квартири зачинилися. Проте вже через кілька хвилин до моїх вух долетіли обурені крики Алевтини Георгіївни, яку варта, судячи з її ж реплік, тягла до відділення, ще й у наручниках!

Звісно, за «блошині» прокляття цій ненормальній більше адміністративки не впаяють. І все ж таки я щиро сподівалася, що таке ось «миле попередження» допоможе трохи охолодити запал гоблінки… а не навпаки — тільки більше роздратує її.

 

Любі читачі! Будь ласка, не забудьте підписатися на мою сторіночку і додати книгу до бібліотеки, якщо вонавас зацікавила! Також буду дуже рада вашим враженням в коментарях, зірочкам! І друзів сюди кличте - разом веселіше! :)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно