Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

тим більше чийогось розпачу

доводиться бачити,

життя як життя, виїжджаєш із країни,

більше не чути паровозів на сортувальній станції,

зарослій травою і молочаєм, майже в центрі,

і не переходити нічними мостами, на яких

залягають бузкові сутінки, любов як любов, вже

не перебирати в руках номери телефонів і назви

ліків, що витягують крізь ще одну ніч, вогні сортувальної,

тиша як тиша, і не чути гіркого паровозного м’яса.

Потрібно всього лише повернутись.

Але ввімкнені лампочки,

ніби відкриті рани, —

немає кому вимкнути,

немає кому закрити,

немає куди повертатись.

Пушери

Ісус думає про тебе, коли ти думаєш про наркотики.

Веселий і вічно переляканий чимось пушер, який

купує собі молоко, живе в нашому кварталі, вибігаючи

зранку з брами переговорити з кимось по телефону

і довго обнюхуючи слухавку, в якій так багато

речей заховано чиїмись дбайливими руками,

щоби ми з тобою нічого не знали про ці порцелянові

маски смерті, про грубі рибацькі куртки, про золоті

наперстки в кишенях вуличних святих,

щоби ми лише зрідка, вві сні, коли спимо разом,

чули шепоти бандитських душ, з якими розмовляє

по вуличному телефону наш із тобою

знайомий пушер.

Я знаю, як йому це вдається, —

у нього тепле дихання,

гарячий-гарячий подих, він у нього пахне

подорожником і кавовим апаратом, він трішки

гірчить і віддає паленим листям,

він дихає на морожену рибу в холодильниках,

коли заходить в бари біля дощової траси,

і від його теплого дихання морожена риба знову

починає боротись і вистрибує в мокру траву,

закладаючи в рани розмокле листя подорожника.

Хтось думає про тебе,

коли ти думаєш про своє виживання,

спочатку ти працюєш на цю країну,

потім країна починає працювати на тебе;

якби ти тільки знав, які незбагненні

речі діються навколо тебе,

якби ти тільки міг забути бодай

половину

із того, що знаєш.

Клерки

Десь обов’язково має бути це місце,

в якому сходяться час від часу

всі твої сонця, якісь такі речі,

про які ти весь час пам’ятаєш,

ти їх десь уже бачив — і ці будинки,

і цих арабок в лікарняних коридорах — на гральних

картах або в порнографічних журналах,

десь все це обов’язково є і чекає

лише на хвилини твоєї слабкості.

В околицях, навколо парку, в старих

дворах і шкільних тренувальних залах

щось час від часу повторюється,

тут головне відчути —

минулого немає, просто є найбільш

віддалені ділянки теперішнього,

повертатись на які важко й небезпечно.

Глибоко в цих приміщеннях,

в старих конторах і офісах,

десь вони мають бути — кімнати,

завішані амулетами, курячими

лапами, бляшаними іконками,

де ручки на дверях і мідні

кріплення на віконних рамах

вимазані блакитною глиною й

чорною пташиною кров’ю,

десь тут підлога списана застереженнями

з біблії та конституції,

і страх запаковано в

коробки з-під ксероксного паперу.

Хто про це знає? Можливо, про

це знають клерки, які-небудь слухняні

клерки з порядних родин, розгублені

чоловіки з продавленою психікою, котрі

носять під чорними костюмами жіночу

білизну і глиняні пентаграми, і сплять

лише при ввімкнутому світлі, і бачать

демонів у порожніх спортзалах.

Прийди як-небудь і подивись на всі

ці зіпсовані фонтани й на замкнені

двері кімнати страху;

сни цих чоловіків схожі на волокна

кукурудзи, солодка тяглість

їхньої пам’яті —

сильної і чіпкої, завдяки якій

вони навіть голяться без дзеркала,

кожного ранку відтворюючи рухами

пальців контури своїх облич, так ніби

самі янголи водять їхніми

бритвами, легко й відсторонено,

кожного ранку,

кожного ранку,

поступово наближаючись

до теплих артерій.

Збирачі конопель

Тоді, коли вони кінцево розійшлись,

від неї почали приходити дивні листівки;

дивись, писала вона, це — збирачі конопель,

це вони повертаються в міста, несучи

на плечах гарячі рослини,

заходять в свої будинки, обережно

переступаючи через черепах і старих,

вже сліпих від старості тритонів;

крізь земляні долівки в їхніх будинках щоранку

виростає очерет, з якого пастухи роблять

дивні духові інструменти, що звучать залежно

від напрямку вітру;

і, виганяючи зранку череди, вони

випускають вперед