Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

- Хан наказав привести вас до ладу, я дуже старалася, Хатун, - явно напрошується на похвалу ледвіжка під моїм здивованим поглядом.

Схоже, Маратик отримав амністію, навіть незручно якось. Може перед ним перепрошувати? Хоча стоп, він - не моя подружка, а чоловік, заступник монстра! Часом я немов забуваю, де перебуваю і з ким. Хоча, знаючи смаки монстра... Окинула незнайомку оцінювальним поглядом замість подяки.

- А ти часом не чоловік? - поцікавилася в неї.

Монстр повільно опустив виделку та завалив на мене свій важкий погляд. Він мене зараз задушити готовий, хоча начебто ще нічого образливого не сказав. Знає хід мого мислення наперед? Чи я вгадала? На кілька кроків відійшла від столу, нервово косячись на монстра. На столі ж ніж досі лежить, а я й не подумала його стягнути! Так їсти хотіла, що про зброю не задумалася. Зовсім збожеволіла!

Незнайомка мелодійно засміялася, прикривши рот рукою, так що стало майже соромно за мої прогули уроків етикету.

- У Вас прекрасне почуття гумору, пані Хатун, - знову злегка вклонилася мені.

Цікаво, це вона так відповіла на запитання, чи банально викрутилася? Коли люди так чемно поводяться, чекай біди.

- Ти хто така і чому називаєш мене так? - насторожено запитую в неї, не перестаючи коситися на зовні безпристрасного монстра.

- Пані не знає? - зобразила вона здивування, ніби я все на світі маю знати. - Хатун - перша дружина, а я Айгуль, друга дружина Хана. Рада, що ви нарешті одужали, пані.

Друга дружина? ДРУГА?! Я, звісно, знала, що у місцевого короля, хана по-їхньому, може бути до п'яти дружин, але до чого тут монстр? Що ще за Хан? Його так називають, тому що він завоював Ледвігу? Але він же просто головнокомандувач, чому він Хан?

Усі ці, начебто нагальні запитання залишилися без відповіді, і тим більше не могли дати розумного пояснення моїм діям. Схаменулася тільки, коли застигла над монстром зі срібним блюдом, повним морських делікатесів. Здається, я збиралася висипати це йому на голову, але вчасно схаменулася. Ще і як вчасно, він дивиться на мене, ледве приховуючи усмішку. Ну, звісно, йому весело, а мені... А мені якось дивно, я чомусь хочу прибити і його, і цю незнайомку. Чому? Зі співчуття, чи що? Та ще якось не радості бути офіційно дружиною монстра, скоріше, це погано сумісно з життям.

Розумію, що виглядаю зараз комічно, тож відходжу до іншої частини столу і сідаю за нього, мовчки запихаючи в себе морські делікатеси з таці. Хоч спробую перед смертю, я їх ніколи не їла. Світозара розташована далеко від моря, максимум, що потрапляло нам на стіл - річкова риба. Не дуже комфортно жувати під його поглядом. Обличчя аж свербить, але ляпнути щось у такий момент все одно, що визнати, що я вірю в маячню з одруженням. Монстр торкається рукою келиха, і його ДРУГА дружина наливає йому вина, немов прислуга. Ще й посміхається так огидно, ніби їй начхати на його потворність. У вухах шалено б'ється серце, вдавати, що мені байдуже, виявилося куди складніше, ніж я думала. Та й узагалі: кому може бути начхати? Він же страшний і сірий... фу! Та й цілується так собі, мені, звісно, нема з ким особливо порівнювати, але щось сумніваюся, що після звичайних поцілунків бачиш до остраху реальні жахи.

Монстр щось сказав по-ледвіжськи, і Айгуль розкланялася перед мною, підхопила з комода келих і налила мені їхнього дивного вина. Він точно не плутає поняття другої дружини та служниці? Дякую, звісно, за вино, але остання дегустація іноземного алкоголю закінчилася надто несподівано. Напрошується запитання, що власне я тут роблю, і чому ще жива, зрештою? Є всього лише один варіант відповіді на це запитання, і то варіант монстра. Мене він не дуже влаштовує: надто ганебно бути хоч якось пов'язаною з сіреньким.

- Слухай, - підкликаю до себе Айгуль із задоволеною посмішкою, - а хочеш стати першою дружиною?

Навіть підморгую очманілій від такої перспективи дівчині. У неї погано виходить приховувати страх, схаменулася не відразу і поспішно опустила очі. Мелодійно засміялася, видаючи моє запитання за жарт, але монстр - не дурний хлопчик, усе помітив і зрозумів.

- У вас чудове почуття гумору, пані, - так само ввічливо заявила дівчина, - але я не смію й думати про таке.

- А ти подумай, подумай, - з усмішкою киваю, намагаючись не дивитися на самого "чоловіка", - поки що ліжко-місце в сусідній камері вакантне, але хто його знає, може монстр гарем собі набере? В'язниця ж не гумова, усіх баб монстра може й не вмістити!

От даремно я це сказала, сам монстр, замість того щоб розлютитися, засміявся в голос, прикривши рукою обличчя. Я чомусь теж усміхаюся, найімовірніше, через свою дурість, а Айгуль застигла з прочиненим ротом, не знаючи, як поводитися в такій ситуації.

- Айгуль? - намагаюся стримати посмішку, але виходить із натяжкою.

- Так? - так само злякано відповідає друга дружина монстра.

- А ти як його дружиною стала? Як усі, чи він цього разу щось новеньке придумав? - останню фразу вимовила з іронією, склавши руки під грудьми.

- У сенсі? - оторопіло перепитала дівчина.

- Ну, в сенсі, ти теж намагалася його вбити, відволікаючи поцілунком? Ні? Шкода, перевірена схема, не одна я використовувала. Раптом у тебе б вийшло?!

Злегка похитую головою, підібгавши губи, немов дуже засмучена. Цього разу монстр над мною не посміявся, навпаки, щось галасував по-ледвіжськи, і друга дружина швидко змилася. Гей, ми так не домовлялися! Не хочу залишатися з ним наодинці! Коли так виходить, зазвичай усе закінчується для мене плачевно.