Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

- Борг не сплачено, - вимовила їхньою мовою змія зло, а потім пішла, ще до того, як він відпустив мене.

Ну як сказати, відпустив, за талію притримує ще, але рот звільнив. Айгуль кашлянула, лише після цього я зрозуміла, що витріщаюся на нього.

- Іди, - наказав монстр, дивлячись на мене, але звертаючись до неї.

Ми залишилися самі, стоїмо дуже близько один до одного, так що дихання збилося. Мені нічого на думку не спадає, окрім як всадити йому ніж у шию, коли він знову мене поцілує.

- Нічого тебе життя не вчить, - кажу і собі, і йому в один і той самий час.

Руки тремтять, як і все всередині мене, наче мене роздирає від суперечності та відчаю. Я маю вбити його, але при цьому абсолютно точно загину і сама. Через той зв'язок, чи від меча якогось охоронця, це вже не буде важливо. При цьому немає жодних гарантій, що у Настасії вийде вбити їхнього короля. Адже я навіть не знаю, який він має вигляд, цей король, напевно, один із тих, що прибули сюди зі змією. Це не його легка крива посмішка змушує моє серце битися так голосно у вухах, а відчай... Я сказала відчай!

- Ти визнала наш шлюб, - з легкою іронією, але чомусь дуже задоволеним виглядом вимовляє він, відпускаючи мене тільки для того, щоб зняти рукавичку.

- Чого? - виривається в мене від здивування.

Ось це ось зовсім невчасно. Невже не можна мене налякати як зазвичай? Рявкнути так, щоб я сама зі страху ніж йому в шию і всадила? Навіщо бути таким... дивним?

- Ти сама вперше назвала мене своїм чоловіком, - зауважує монстр із лукавою усмішкою, відкидаючи кудись рукавичку.

Не знаю, що й відповісти на це, судомно стискаю руків'я ножа і боюся дивитися на нього, але дивлюся. Його злегка прохолодна рука ніжно прибирає волосся, що вибилося з коси, а потім торкається моєї щоки. Великий палець стирає залишки сліз із неї, і він завмирає, немов прислухаючись до чогось.

- Му Ре, - вимовляє раптом із такою тривогою, що серце зраджує мене і завмирає.

"Я не зможу!" - каже воно неслухняній мені.

"Я повинна"! - переважує серце аргумент розуму.

- Му Ре? - повторює він уже з натиском, тримаючи мене за обличчя обома руками та витираючи мої не прошені сльози. - Що відбувається?

"Му Ре" перекладається як Моя Слабкість. Весь цей час я була його слабкістю...

Можливо, в інший час і в іншому місці, я б посміялася над таким жартом пустунки - долі, якби мені не належало зробити останнє, що призначено в цьому до біса несправедливому житті.

Гримнув вибух за спиною, вибухова хвиля змусила звалитися на монстра. Мені не потрібно обертатися, щоб здогадатися, що Настасія, на відміну від мене, не злякалася. З боку сцени чути крики безлічі людей. Монстр відпустив мене, хоче піти туди, перешкодити Настасії, але я не можу цього дозволити. Я занадто багато чого не можу собі дозволити. Кидаюся йому на шию і міцно обіймаю, доки ніж входить у спину трохи нижче плеча, і відчуваю, як моторошний біль тієї самої миті пронизує і мою спину.

"Жили вони довго і щасливо і померли в один день", - так я закінчувала улюблені казки Софії. Ніколи не думала, що "і померли в один день" це про мене. Він смикається, намагаючись відірвати мене від себе, і все повторює: "Му Ре"... А я захлинаюся риданнями від внутрішніх суперечностей і фізичного болю, що буквально розривають мене на частини. Він втрачає рівновагу, і ми падаємо на бортик кола з чорною водою.

- Брат? Брат?! - чую крик заступника головнокомандувача, що розноситься над площею.

Марат тут? Не можна, щоб він знайшов... нас, він знову проведе той ритуал і зцілить головнокомандувача. З останніх сил, відчуваючи, що ще трохи, і все скінчиться, відштовхуюся від бортика і падаю просто в чорне коло води. Усе зникає і розчиняється, а остання моя думка про те, що в цій історії для всіх монстром серед монстрів була я.

=====================================================

Якщо Вам сподобалася книга,  жміть на серденько й залишайте коментар! Дякую, що прочитали, до зустрічі в новій книзі! 

Кінець