Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

- Що це?

- Зброя, яка може їх поранити.

Настасія розвертається і йде в бік натовпу, мені нічого не залишається, як сховати ніж у кишеню і слідувати за нею. Здалося, що крізь натовп ми пробиралися  вічність, коли, нарешті, зупинились біля самої сцени. Що це, театральна постановка? На сцені немає акторів, лише тіні, які малюють історію на білому полотні. Ті, кого ми шукаємо, перебувають трохи осторонь: у засніженій критій альтанці, прикрашеній ялиновими гілками, сидять на майстерних дерев'яних кріслах і дивляться виставу. Сидять, але аж ніяк не самі, поруч із ними купа охорони, якісь розкішно вбрані ледвізькі родини, такий натовп, що загубитися не буде проблем. Ми рушили в той бік, але одразу зупинилися: перед альтанкою купа варти, вони тут, щоб захистити свого повелителя і так просто не пропустять.

- Нам не потрапити туди, - шепочу розгублено Настасії на вухо.

- Тобі потрібно потрапити туди, - з натиском на перше слово поправляє чаклунка і відходить від мене вбік.

Вона показує долоню одному з охоронців, щось шепнувши перед цим, і той її пропускає. Мені здається, чи на її долоні був свіжий поріз? Це що, перепустка така? Ну, так у мене теж є... Де він? Розмотала пов'язку і дивлюся на абсолютно нормальну долоню. Жодного порізу, взагалі жодного! Це що за містика? Чи це Айгуль якоюсь водичкою зачарованою змочила руку? Чорт, мені ж тепер не пробратися, як Настасії! Якщо руку зараз пораню, вони відразу зрозуміють, що це обманка. Ну, і що мені робити?

А де взагалі монстр? Щось його в альтанці не видно, і тієї змії теж. Вони, що знову за старе? Зараз, напевно, десь валяється кров'ю залитий і здихає, тварюка нахабна! А мені тут його, між іншим, убити треба терміново! Пробираюся крізь натовп, обходячи охоронців по колу. Вони навіть це моторошне коло чорної води не прибрали, все там же стоїть, місячне світло відбиває. І це за кілька метрів від альтанки! Не бояться впасти туди? Велика тінь промайнула на тлі замку, і чисто за довгою шиєю впізнала в ній Наяну. Може вона відчула, що її господар здихає, і помчала його виручати? Дивно це якось, я ж вбити його повинна, а не ця змія підколодна.

Прослизаю повз варту, користуючись тим, що якраз вносили за сцену частину реквізиту. Коліна трусяться, поки крадуся повз акторів-чоловіків у бік кущів, де зовсім недавно бачила хвіст шкідливої тварини. Кущі густі, не розгледіти, але монстра знайти треба, тож продираюся крізь них і ледь не врізаюся в саму Наяну. Крім неї в кущах нікого не виявилося, ну й облом. Оса розміром зі слона зашипіла і, загрозливо виставивши язик, змусила позадкувати назад. Розвертаюся, щоб утекти, і бачу біля кола чорної води три силуети. Поруч із монстром, який про щось голосно сперечається їх мовою з нічною гостею, стоїть Айгуль із виглядом переляканої овечки, опустивши очі в землю. Так, половину справи зроблено, я знайшла монстра, залишилося вбити його раніше за цю руду, що буде, судячи з усього, важче. Мене калатає від нервів, ноги взагалі стають ватяні, поки йду до них, так судомно стискаючи руків'я ножа в кишені, що кісточки пальців болять. Серце шалено калатає в грудях, а я натягую усмішку, але вона більше схожа на вискал. Він перший помічає мене. Без поняття, як помітила це, все ж таки він у броні, і має бути незрозуміло, куди він дивиться. До речі, як мені його вбити, коли він у всій цій амуніції? Що мені робити?

- Якого біса вона все ще жива? - запитую в монстра, обмінюючись зі змією поглядом.

Нічна гостя щось прошипіла, явно з вимогливим контекстом. Монстр на неї накричав, імовірно, щоб відв'язалася.

- Що ти тут робиш? - рявкнув він на мене. - Ти маєш бути...

- І де має бути твоя перша дружина, як не поруч із тобою і другою дружиною? Айгуль же така лапочка, страшно її залишати зі змією підколодною і монстром стурбованим.

Сіренькі чомусь одразу перевели погляд на мовчазну Айгуль, та ще більше впилася в землю поглядом, тож довелося затулити її від них. Змія щось голосно й владно прошипіла, але монстр її проігнорував. Шкіра на обличчі свербить, відчуваю, що він дивиться виключно на мене.

- А що по-нашому вона не розмовляє? Язик заважає? - злегка посміхаюся, а за спиною махаю Айгуль, щоб ішла.

Усала, або як там її, зробила крок до мене, якось загрозливо торкнувшись свого пояса, монстр зупинив її, всього лише повернувши свою голову в шоломі в її бік. Нічна гостя продовжила голосити, показуючи то на мене, то на Айгуль за моєю спиною. Схоже, незадоволена, що місце першої та другої дружини вже зайнято. Цікаво, що вона там шипить-то?

- Може, руку мені даси, а то мені теж цікаво, що вона там говорить? - шморгаю носом, зробивши до монстра крок.

Змія замовкає на півслові, і здивовано витріщає очі, немов я про яку непристойність попросила. Хоч би рукавичку зняв, і то вбивати його стало б легше. Здається, монстр якось приречено зітхнув і вимовив тільки одну фразу, дивлячись на мене.

- Нарі Ре.

Ну, цей вираз я вже знаю, означає "моя дружина". А якби ти знав, навіщо я тут, то нотки приреченості у твоєму голосі мали б під собою вагому основу.

Це він нас один одному представляє, чи що? Ось знайшов, коли це робити! Краще б її позбувся свого часу. Презирливо закочую очі й тут же шкодую про це. Металева клешня хапає мене за руку і притягує до себе, так що ледве ніж із кишені не вивалився. Відчуваю, що зараз отримаю сповна, але замість цього монстр знімає шолом і краде з моїх губ ще один поцілунок. Я тут його вбити намагаюся, а він мене цілує! Що з ним не так, Спасителю?! Чи це з усіма сіренькими? Хоч руки не розпустив, і на тому спасибі.