Ліка Радош - Знову "ми", Ліка Радош

Аліна

Коли побачила, про який сюрприз говорив Богдан, то дуже зраділа. Та майже весь час нервувала. Хвилюючись за те, як себе може повести Стас. І через те боялася залишати їх на одинці, проте змушувала себе довіряти їм обом. Знаючи запальний характер Стаса, то, можу сказати, що він зробив подвиг, не почавши виясняти стосунки з Комарчевським. В таких ситуаціях він частіше спочатку діє, а вже потім думає.

Та кожного разу, коли заходила до кімнати бачила, що усе в порядку. Звичайно, ситуація трохи напружена, та нічого надзвичайного.

Деякий час не знала куди себе діти. Хотілося і залишитися з Стасом на одинці. Обійняти його, пригорнутися, насолодитись його присутністю. Та я нервувала. Наша попередня розмова та відчуття провини перед ним, за те, що зробила поспішливі висновки, мене стримували. І я почувалась наче не в своїй тарілці.

З мого боку було не красиво залишати чоловіків на одинці. Тільки моя боягузлива душенька вирішила ховатися, і я потурала їй. 

Передзвонила Тані, щоб спитати, коли вона буде. Подруга вже підходила до мого будинку. Тому я в двох словах переповіла, про сьогоднішній сюрприз від Станіслава. Коли відкривала для неї двері, подруга була вже в курсі усіх подій.

Таня вручила мені подарунок, легко проїхалась по моїй щоці поцілунком. І тільки шепнула на вушко: "Не тривожся даремно".

Прихід подруги добряче розслабив усіх. Стас ніби й пом'якшав, коли ми уже усілися за стіл та пролунали перші тости. Попри очікування й загальні кліше, перші привітальні слова за келихом шампанського промовила Таня, Богдан приєднався до неї, намагаючись не привертати до себе багато уваги.

Коли напруга уже зовсім зникла, а Станіслав, здається, нарешті почав сприймати моїх друзів, як своїх. Кількома знайомими рухами посадив мене собі на коліна і уже не дозволяв піднятись.

На початку ніяковіла, та хотіла вирватись з його рук. Не зручно перед друзями так демонструвати свої почуття. Проте Богдан кількома словами змусив мене перестати крутитись.

- Перестань, Аліна. Усі свої. Та й ми з Танею не маленькі.

- Це точно! – посміхається захмеліла Таня. – Тільки, я не проти вже скуштувати тортика. Та сиди уже там, імениннице. А ми з Бодьою самі організуємо чайок з солодощами. – з цими словами подруга піднялась з-за столу та потягла за собою на кухню Комарчевського.

- У-ммм. Як я за тобою скучив. – замуркотів Стас зариваючись носом в моє волосся та легкими поцілунками торкаючись мочки вуха і шиї нижче.

- Я теж. - відказую, не припиняючи це неподобство. - Проте, не міг би ти тримати себе в руках. Ще трішки. Бачиш, Таня і так намагається скоротити час і втекти, щоб залишити нас на одинці.

- Яка розумна в тебе подруга. - видихає мені в вушко коханий. - Та не можу нічого з собою вдіяти. Ти так солодко пахнеш. І коли вже потрапила до моїх рук, то не маю наміру тебе відпускати.

- Не божеволій. Усьому свій час. Нікуди я від тебе не дінусь.

- Це як сказати! Якщо судити з останніх подій. – не договорює, Стас залишає свою спробу звабити мене на очах друзів, враз робиться вдумливим. – Ти дуже налякала мене своєю мовчанкою. Не кажучи про те, що образила недовірою.

- Пробач. Просто, саме в той момент розум дав збій. І мене повністю захопили емоції.

- Я це розумію. І, повір мені, сьогодні, як ніколи, відчув на собі, як важко боротися з ревністю. Та здається, я за швидко почав цю розмову. Давай завтра? Ці теми обговоримо завтра! А сьогодні будемо насолоджуватися цим прекрасним днем, бо в цей же день 28 років тому ти з'явилася на світ.

- Твої слова звучать так наче планета без мене пропала б. – посміхаюся, та радію тому, що Стас не планує сьогодні робити розбірки.

- Не знаю як планета, а я пропав би. – швидко нахиляється та захоплює мої губи полон. Не даючи змоги проникнутись його словами. 

Цілує палко, гаряче. Наче, намагається випити мене всю. Не стримую стогону, що виривається з грудей. Я так скучала, томилася за ним. За його руками, що дарували такі дикі, давно приспані, відчуття, що викликали цілі табуни мурашок, які полонили моє тіло. За його губами, що шепотіли мені різні дурниці на вушко, а потім цілували, так по різному, то твердо зминали губи, аж до болю, то граючись, із ніжністю, ледь торкалися до них. За поглядом, що пробирав до кісток, що бачив мою душу, бачив мене саму.

Час ніби завмер для нас. Зупинився, щоб ми могли відчути цей момент. Мить єднання. Що ми разом. Що ми одне ціле.

Поцілунок закінчується раптово. Я ще не позбулась туману, що він на мене навів. Та коли, за секунду до кімнати зайшли друзі — Таня з тацею, на котрій димівся чай із чашок, а Богдан приніс порізаний тортик, то зрозуміла чому його прийшлось завершити так зненацька. 

Ще деякий час намагаємось підтримувати розмову. Проте, здається і моїм друзям кортить як найшвидше залишити нас удвох.

Богдан ледь не обпік собі язик, так намагався прудко випити гарячий чай. Таня триматися поважніше, і, практично, взяла на себе обов'язки тамади. Тож нам залишалося слухати веселі розповіді подруги, та зрідка вставляти слово.

- Ну що ж, молодята, не будемо вам мішати. – кепкує подруга підіймаючись з свого крісла.

- Ти про що? Нічого не знаю. – підтримую її жартівливий тон, та підводжусь за нею.