Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Та що я мала помітити?

- Він із тою Ганькою аж три танці підряд танцював! Вдома відро води принести - скаржиться, що немічний. А тут - три танці! І маслав її за обидва боки, а мене хоч би раз обійняв! Ні, дорогенька, я тобі зізнаюся: ми тому стільки років разом прожили, що я завжди пильнувала і ніяких Ганьок до Андрія на піонерську відстань не підпускала. Але ця ж - як та клізма, без мила лізе.

- Ну, а що ж вам Олексій допоможе?

- А хто ж іще допоможе? Парткому вже немає, до сільради йти - то там тільки посміються і розголосять на все село. А твій Олексій - як ото батюшка в церкві - по закону мусить мовчати. І ти теж нікому не кажи, дуже прошу.

- А до батюшки чом не підете?

- Та ти що! Невдобно! Я ж у нього в церковній десятці, а тут така ганьба. То краще твій братик допоможе. Я тебе прошу, щоб ти його попросила…

- Ну, що я йому маю сказати? Про дідові зальоти? Так це ж, як колись казали, чистісінька аморалка. Де тут кримінал? До чого тут мій родич?

- А ти подумай: як він мене кине і на Ганьці жениться, все ж шкереберть піде! Зять із ним вітатися перестане, а ще, чого доброго, помститься, як у них у горах заведено. А це тобі вже не аморалка, а чистісінький кримінал.

Ну й ну! Ще тільки вендети у нас у Великих Колодах не вистачало! Хоча, мушу визнати, в історії нашого села, а разом із ним і не знищених ще тоді Малих Колод та хуторів Великі і Малі Пеньки подібні випадки навіть на моїй ще дитячій пам’яті траплялися.

Пригадую - це я у класі п’ятому була - сіли ми вечеряти, аж тут знадвору крики, вереск. Ми всі ложки покидали, повискакували, дивимось: а по вулиці тітка… не скажу, хто саме, свого чоловіка, царство йому небесне, сапкою жене. А дядько чомусь босий і без штанів. Я ще не розібрала, що до чого, як тато заткнув мені долонями вуха, затяг до хати, закрив у коморі, де вікон не було, і знову побіг дивитися.

В Англії кажуть: у кожній старій шафі захований свій кістяк. Та у нас мало не в кожній сільській скрині можна знайти стільки кістяків, що ніякої на них міс Марпл не вистачить. Тільки зачепи!

Тому вранці я Олексієві прохання баби Софи передала. Він хмикнув, але поставився до ситуації серйозно:

- Я знаю, що робити. Мені ще треба кілька вчорашніх сигналів перевірити, то я діда Андрія на весь день за понятого запряжу. А між ділом і його, як то кажуть, промацаю.

Поговорили - і розбіглися. Братик людей розпитувати і діда Андрія “мацати”, а я до хліва - Коханого з сімейством порати.

А ввечері брат знову вмостився за столом, знову прийняв “внутрішнє від застуди”, сьорбнув гарячого борщу і раптом розсміявся:

- Ну й діла! Ну й ошелешив мене дід Андрій!

- А що таке? Ганька від нього вагітна?

- Слава Богу, ні, до ОТОГО у них не дійшло. Але цілком може дійти, якщо баба Софа заходів не вживе.

- Яких заходів?

- Ну ти б почула, про що мені дід зізнався! Хоча ні - не почула б, бо розмова у нас була суто чоловіча.

- Ну кажи вже, не тягни жили! Бо я зараз теж заходів вживу - суто по-жіночому. Борщ заберу, а замість нього у Коханого з корита зачерпну - те, що він не доїв…

- Тільки - нікому ні слова. Навіть бабі Софі! Хоча, з іншого боку, щось же їй пояснити треба, а справа така делікатна, що я навіть як посадова особа не знаю, яким боком їй це пояснити… О! От ти й поясниш!

- Якби ще хтось мені пояснив, чому мій брат як посадова особа мені досі ніяким боком не пояснив, що я маю пояснювати бабі Софі?

- Коротше - дід Андрій мені сказав так… тільки не смійся… ну, одне слово, він сказав: “Якби мені моя Софа хоч раз на тиждень давала, то я б ні на кого і не позирав”!

- Так і сказав?

- Слово в слово!

- Добре. Вважай, що це питання ми вирішили. Завтра зранку зазирну до Софи.

- Ну тільки ж…

- І тільки так.

Вранці я справді пішла до баби Софи.

- Ну що ж - я ваше прохання виконала. І Олексій розслідування провів. Мушу вас, шановна Софіє Демидівно, засмутити: ви самі винні!

- Як то?

- Ви і тільки ви. Чули про таку чоловічу хворобу - простатит? Капосна, до речі, штука, гірша за радикуліт. І у вашого Андрія Петровича може бути.

- Та до чого ж тут я?

- У літніх чоловіків вона виникає, якщо вони відмовляються від… одне слово, ОТОГО. Скажіть мені, отак от по секрету, між нами жінками: коли ВОНО у вас востаннє було?

- Ой, та про що ти говориш! Ми ж не молодята юні.

- Вас послухати, то ви така