Лариса Підгірна - Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3

1933 рік. В Україні збирає гіркі жнива Голодомор. Зелений Клин може стати головною опорою українців у боротьбі проти радянської окупації, «аби тримати Москву у шаху». А тим часом Стара Європа у передчутті нового неминучого лиха, бо у надрах Веймарської республіки поволі спинається на ноги гітлеризм…
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.

Лора Підгірна

Під чужим прапором

Пригоди Марка Шведа

Частина третя

Український історичний вестерн

Присвячую патріотам — працівникам Таємного Легіону українських спецслужб.

Висловлюю щиру подяку усім причетним до створення і появи цього роману.

Деякі історичні події та участь у них реальних історичних осіб у романі змінені для більшої художньої виразності.

Слова та музика композиції «Шведіана», використаної у творі, люб'язно надані авторці їхнім творцем, Олегом Вітвіцьким.

* * *

1933 рік, березень.

Лондон, Блумсбері. Британський музей

Коли Елізабет Сеймур прибула на місце, сонце над Великим Лондоном тільки підіймалося. Сама собі дивувалася, навіщо було так рано залишати тепле подружнє ліжко і Маркові обійми. Але сьогодні для неї був особливий день — її перший робочий день як молодшої наукової співробітниці Британського музею, тож вона мусила пожертвувати тим, чим жертвувати не звикла.

Поцілувавши на прощання Маргариту, торкнулася вустами сонного Марка.

— Ти куди? — прошепотів він, знову вкладаючи її поряд із собою на ліжко — просто у елегантному картатому костюмі, новеньких панчохах і черевичках.

— Ти зіпсуєш мою зачіску, Маркусю. Мушу йти.

— На роботу? — тихо проказав він із ледь відчутною іронією у голосі. — Господи, оце дожився! Моя жінка працює!

Ліза розсміялася.

— Ти ж знаєш — повноцінною роботою це не назовеш. І по обіді я вже буду вдома. Ти ж справді нічого не маєш проти, Марку?

— Ні, — коротко відповів він, обіймаючи її ще міцніше. — Не маю. А може, — додав він за мить із посмішкою, — ну його, той твій музей? Залишайся вдома, біля мене тут так добре, тепленько… потім підемо гуляти усі разом… Я, ти, Марго…

— Hi-ні-ні! Не сьогодні! — вибираючись зі Шведових обіймів, заперечила Елізабет. — Не сьогодні, любий. Не у мій перший робочий день! І зустріч із куратором бібліотеки музею… Мені довірили сформулювати концепцію нового щоквартального випуску «Брітіш Мюзіум Квортерл», уявляєш? Це велика честь!

— Так, — проказав Марко, не розтуляючи очей. — Але я усе ж мав потаємну надію, що тобі той «квортерл»…

— Маркусю…

Швед нарешті розплющив очі, торкнувся Лізиної щоки поцілунком.

— Лізо… Я жартую. Звісно, іди. Нехай сьогодні буде твій перший чудовий робочий день.

— Обіцяєш, що ви із Маргаритою дасте собі раду? — із посмішкою поцікавилася Елізабет.

— Радше Марго дасть раду зі мною. — відповів Швед, смачно потягуючись у ліжку. — Але не турбуйся, ми з усім впораємося. Переодягнути я зумію, пляшечку з молоком дам… Іди, кохана, попрацюй досхочу! Тебе чекає Брітіш Мюзіум… як там його… Квортерл.

— Марку!

— Та жартую я, жартую. Іди, Лізо. Усе буде добре.

— Я страшенно хвилююся, — проказала вона знову Аж тіпає.

Швед сів у ліжку, поглядаючи на схвильоване обличчя дружини. Вона була прекрасна. Уся така до ладу — і зачіска, і одяг, і злегка підфарбовані вуста, які Ліза знову поправила після Маркового поцілунку.

— Знайшла чого хвилюватися! — гмикнув він. — У Тарноруді, під носом у більшовиків не хвилювалася, а тут — на тобі, через якийсь «квортерл» нервуєш!

— Точно усе буде добре? — перепитала вона, кидаючи оком за шовкову завісу, де у сусідній кімнаті спала маленька Марго.

Швед кивнув:

— Точно!

— А якщо раптом тобі знову заболить плече?

— Лізо, усе буде гаразд… — повторив він. — Не хвилюйся. Хоча у тебе ще є можливість махнути на усе рукою, зняти оцей елегантний костюм і залізти до мене під ковдру.

Елізабет заперечно похитала головою.

— Ні, ні, Маркусю. То я поїхала?

— Їдь з Богом. Гріфітс тебе відвезе і я пришлю його, тільки-но ти зателефонуєш і скажеш, що готова вирушати додому.

Тамуючи докори сумління і сумніви, Елізабет чоломкнула Марка на прощання, ще раз поглянула за шовкову завісу на ліжечко доньки і, махнувши рукою, зникла за дверима спальні.

Дорогою до Блумсбері раптом зрозуміла, що давно не бачила, як на світанні прокидається Лондон. Як тьмяніють над ним зорі, як пронизують перші сонячні промені повноводу і темну глибину Темзи, і біла вежа Тауера видається уже не такою похмурою, і навіть чорне вороння на нею кружляє по-весняному, жваво…

Тауерський міст, перетворюючись на живу істоту, гуде, чмихає, пульсує, салютує клаксонами лискучих нових автомобілів новому дню.

Він обіцяв бути погожим і як для звичної лондонської погоди на початку березня — аж занадто сонячним. То добрий знак!

І ось вона, представившись і продемонструвавши охоронцю новеньку посвідку, ступила під величні зводи творіння архітектора Роберта Смерка — читальної зали бібліотеки.

Зупинилася посередині, просто під куполом, у самому центрі. Над головою золотими стрілами з численних вікон падало і перетиналося сонячне проміння.

Вдихнула на повні груди — і наче наповнилася ізсередини усім тим невимовним всесвітом, що споглядала навколо.

— Дуже похвально, що ви прийшли так рано! — почула Елізабет за плечима і стрепенулася від несподіванки.

— Доброго ранку, професоре Гастінґс! — привіталася вона.

— Сподіваюся, я не дуже налякав вас своєю появою…

Гастінґс прошкутильгав ближче і подав Лізі руку для привітання.

— Трохи. Не очікувала, що тут о такій ранній порі буде ще хтось, окрім мене.

— Я теж люблю приходити сюди до того, як усі посходяться, — Гастінґс вказав Лізі рукою на крісло, сам всівся напроти — Знаєте… тільки тут відчуваєш усю вагу історії та науки.

— Це правда, — погодилася Елізабет. — Тому і приїхала раніше. Аби відчути. Наповнитися, так би мовити.

— Дуже похвально! — Гастінґс хитнув головою. — До того ж я чув, з огляду на ваші попередні успіхи вам доручено сформулювати концепцію нового щоквартального випуску нашого музейного видання.

— Так, — усміхнулася вона. — І це мене страшенно хвилює. Самі розумієте…

— Дозвольте, Елізабет, дати вам пораду… — Гастінґс нахилився ближче. — Усе, що вважаєте гідним для концепції нового випуску, перевіряйте самі. Особисто. Не лінуйтеся піти у експозиційні зали, поспілкуватися із науковими співробітниками і переконатися, що усе так і є, як ви вважаєте. Не лінуйтеся поцікавитися останніми археологічними знахідками, більше спілкуйтеся з усіма і завжди тримайте напоготові записник! Фотографічний апарат у нас є, музейний. Скажіть, щоб вам його видавали за потреби. І не повторюйте моїх давніх помилок — усім цікаві свіжі новини, а не старе і перетерте мливо… А у нас у Британському музеї взяли собі за моду щоквартально ліпити одне і те ж… На відчіпного. Насправді ж у нас тут відкриття робити можна хоч щодня! Вимагайте, аби вам показували фонди, вивчайте їх… І тоді, за вашого кураторства, «Брітіш Мюзіум Квортерл» стане по-справжньому змістовним, наповненим і цікавим!

— Дякую… звичайно, так я і робитиму.

— І ще… — професор Гастінґс підвівся і, важко