Козел Валерія - Заспокійливе для химери , Козел Валерія

Лукас провів по щоці дружини, на які запеклась кров від порізу рапіри Клер.

- Хто?!

- Не важливо, - похитала головою герцогиня, - вона вже спить.

- Ти впоралась, - зітхнув Лукас, - пишаюся тобою. Але до цієї рани ми ще повернемося. Тревор, що там сокіл?

- У Його високості все вийшло! – радісно вигукнув лицар, коли сокіл опустився йому на руку, - палац взятий! Прислуга евакуйована, частина лицарів дезертирувала, частина здалась! Повстання крон-принца… їм вдалося!

***

- Пеееерсіяяяя!!! Ну будь ласка! Досить! – нив Тревор, - сил моїх більше немає! Я зараз з глузду з’їду! Давай продовжимо завтра!

- Ні, командире, - безжально відмовила Елетта, - ви присягалися мені під зірковим небом і Світове древо тому свідок! Виконуйте обіцянки!

- Але ж тут роботи на місяці…

- А що ти думав?! Робота капітана – це не тільки залізякою махати! Звіти за тебе хто робитиме?! Я?!

- Нуууу…

- Ні.

- Але ж, Персія!..

- Ні!!!

- Ти жорстока… - Тревор відкинувся на спинку крісла і поглянув у вікно, - у таку погоду сидіти в кабінет – богохульство.

У саду розквітала магнолія. Повітря наповнювалось ароматом квітів, сонячні промені розтікались по землі наче мед. Весна в Елібрії видалась напрочуд теплою. Королівство прокинулося від довгого зимового сну. В містах готувалися до фестивалів, у селищах розпочинали посівні роботи. Елібрія оживала.

- Треворе! – в кабінет зазирнув Лукас, - о, і ти тут, Персія.

- Ви вже повернулись, Ваша світлосте? – посміхнувся Тревор, - спішите на допомогу своєму смиренному слузі?

- Тревор! – шикнула на нього Персія.

- Ви не бачили Айшес? Ніде не можу її знайти, - проігнорував його жарт Сіаль.

- Міледі ще зранку казала, що хоче навідатись до Теріса, - відповіла Персія, - вона все ще не повернулась?

- Виходить, що ні, - похитав головою герцог, - напевно, знову захопилась тренуваннями…

- Теріс погодився навчати Її світлість? – з подивом поглянув на Лукаса Мирель, - а раніше казав, що краще жабу ковтне, ніж візьме учня. Все ж таки, наша герцогиня особлива…

- Думаю, він зробив це для неї, аби вона могла відволіктись від… всього, що сталось… - трохи задумавшись, сказала Персія, - хмм… все таки, наш Теріс добрий.

- Так, добрий, - задумливо промовив Лукас і пішов, зачинивши за собою двері.

- Персія.

- Ммм?

- Як вона? Загалом… майже три місці минуло.

- Важко сказати, - Елетта схилила голову на бік, - тримається вона гідно. Я ні разу не бачила, щоб вона заплакала… Але, погляд змінився. Думаю, їй дійсно важко примиритись з цим… важко одразу таке прийняти…

Повстання принца Аймера було успішним. Король був скинутий і разом з родиною перевезений у загородній маєток, який став його в’язницею до кінця життя. Усіх причетних до підготовки воєнного вторгнення було викрито і покарано. Здебільшого, глави родин, що приймали участь у плануванні вторгнення були страчені. А їхні родини позбавлені привілей, статусу і майже всього свого майна та земель. Не виключенням стала і родина Вієрте.

Регулус Вієрте до останнього кричав про свою ненависть до химер. Ні на секунду не замовкаючи, він звинувачував елібрійців у проблемах Лімерії, у всіх бідах свого життя і навіть у тому, що вони зачарували його доньку. Під час розслідування виявилось, що саме Вієрте організував групи работорговців, які під час нападу Адептів чорної крові викрали близько сотні елібрійських дітей. Саме він заплатив чаклуну за магію переміщення і потім керував розподілом «товару» по ринкам рабів. І єдине, про що він шкодував, так це про те, що не одразу розпізнав, хто такий Лукас насправді.

Стосовно родини Вієрте, Айшес особисто виносила вирок кожному. Після коронації Аймера, кожен вирок був приведений в дію. Регулус Вієрте був страчений, на нього чекала гільйотина. Елеонор Вієрте втратила статус і була вислана на батьківщину своєї матері. Клопотанням Айшес, їй було виділено маленький будиночок і покоївку, платню якій вираховували з щомісячного утримання колишньої графині. Злочин Елеонор – байдужість. І тепер, до кінця життя, вона проживатиме самітницею, до якої нікому немає діла. Єдине, що дозволено – візити сина раз на три місяці. Про це Уільям прохав особисто.

Стосовно Едмунда. Молодший Вієрте також втратив право на спадок Вієрте. Але, як і передбачали раніше, виявилось, що Ед взагалі не був в курсі того, що відбувається. Захоплений лише навчанням та алхімічними формулами, він був абсолютно не зацікавлений у тому, що відбувалось в його родині. Одразу після того, як Уільям отримав титул графа Вієрте і успадкував всі його землі, Ед був висланий у елібрійську Вежу, де мав навчатися алхімії і втратив будь-які права аристократа раз і назавжди.

А Клер… коли її знайшли у кімнаті чаклуна, вона вже прийшла до тями. Її крики було чутно навіть за межами маєтку. Ненависть і заздрість, що переповнювали її всі ці роки, вирвалась назовні і цей потік темряви вже було не зупинити. Тому, Клер позбавили статусу нареченої крон-принца, родового імені та права спадку. І вислали в монастир на околицях сусіднього графства. І всі ці рішення приймала Айшес.