Козел Валерія - Заспокійливе для химери , Козел Валерія

Сонце яскраво освітлювало центральну площу. Всі будинки були прикрашені квітами та стрічками. Встановлювали лавки зі смаколиками, ярмарочкі розваги. Людей і химер було повно. Шатер з алхімічними зіллями стояв поодаль від всіх інших.

- Ед, ну чого ти там так довго? – гукнула кремезна дівчина, - на що задивився?!

- Та я… вибач, Вай, просто… наче вічність на фестивалях не був, - відповів чоловік.

- Аааа, точно, ти ж наша темна конячка із загадковим минулим, знаю-знаю, - відмахнулась дівчина, - давай швидше впораємось і підемо прогуляємось по ярмарку! Хочу купити сувенірів нашим.

- Так-так, - кивнув Ед.

Ед продовжив встановлювати декорації на шатрі, коли щось вхопило його за ногу. Різко обернувшись, він побачив дівчинку, що міцно тримала його за штанину. Малій на вигляд було не більше п’яти років. Вона дивилась на нього вологими очима і хлюпала носом.

- Ох… - спантеличено зітхнув він, - хто тут у нас?

Він присів біля дівчинки.

- Загубилась? Де твої батьки, маленька? – запитав він привітно.

- Я хотіла подивитися на пляшечки! – схлипнула мала, показуючи пальцем на алхімічний стенд із зіллями.

- Он воно як, - Ед оглядівся.

Народу було повно, але нікого схожого на батьків, загубивших дитину, він не побачив.

- Давай, я покажу тобі пляшечки, а потім пошукаємо твою маму? – посміхнувся він дівчинці, - як тебе звати?  

- Лілейн.

- Ну, що ж, Лілейн, - він підняв її на руки, - ласкаво прошу у світ алхімії! Вай! Мені допомога потрібна! Покажи пару реакцій!

Поки мала із захопленням дивилась на яскраві кольорові пляшечки, він дивився на неї. Одягнена як аристократка, багряне хвилясте волосся, блакитні, як небо очі. Було в них щось знайоме…

 - Ваша світлосте! Ваша!!! Світлосте!!!

Едмунд обернувся, до палатки мчались дві няні. А за ними слідом…

- Мама!!! – радісно скрикнула дівчинка і Ед мусив поставити її на землю.

Вона побігла на зустріч няням.

- Мама, а цей дядечко показував фокуси!!! – радісно репетувала мала.

- Лілейн, скільки разів я тобі казав, не тікати коли навколо так багато людей, ми з твоєю мамою мало не збожеволіли!

- Вибач, тату… - надула губки дівчинка, - але подивіться, що я знайшла! Цей дядечко!..

Ед зробив крок вперед і вклонився.

- Я перепрошую, Ваша світлосте, вона просто хотіла подивитися на алхімічні зілля, я просто…

- Не схиляй голову, - лагідно промовила жінка, - Едмунд. Я рада тебе бачити.

- Я також… також дуже радий цій зустрічі, сестро… - на посмішці видихнув Ед.

Кінець