Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

— Мама пішла, — Ігор обережно відгорнув убік розпущене волосся дівчини і лагідно торкнувся губами її шиї. — Тепер ми самі.

Тілу були приємні ці дотики, але душа на них не відгукнулася і Лера тихо зітхнула. Ігор розвернув її до себе обличчям. Його чорні очі палали неприхованим бажанням, а дихання стало помітно швидшим. Ігор нахилився до дівчини і накрив її губи поцілунком. Гарячим, жадібним, пристрасним. Здавалося, що вино додало йому сміливості. Лера відчула, як вправні чоловічі пальці ковзнули на її груди, почали поспіхом розстібати ґудзики на блузці. Захисна реакція спрацювала автоматично і дівчина підняла руку, накриваючи долоню Ігоря. Він одразу зупинився і став похмурим.

— Не хочеш? — голос Ігоря був дуже хриплим, а його дихання здавалося гарячішим за пекуче сонце пустелі. — Я поспішаю?

Лера мовчки закусила губу. Її не торкався ніхто крім Влада. Якими будуть відчуття від дотиків іншого чоловіка? Мабуть, Ігор не поспішає. Це вона гальмує природний розвиток подій. Лера ще кілька секунд вдивлялася в очі Ігоря, які стали зовсім темними від бажання. А потім сама потягнулася до нього за поцілунком, починаючи розстібати ґудзики сорочки на чоловічих грудях. Настав час відпустити минуле.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно