Еміль Золя - Пастка

про білявку. Щоправда, йому ніби лестило те, що його бачили з жінкою. Господи Боже! То була його давня подруга, з якою він час від часу зустрічається, — тільки й усього; та дівчина дуже моднява, у неї палісандрові меблі; і він почав перераховувати її колишніх коханців: віконт, відомий фаянсовий фабрикант, синок нотаря. Йому подобалися жінки, які користувалися дорогими парфумами. Коли він підсунув під носа Клеманс свою хустинку, яку напахтила білявка, до кімнати увійшов Етьєн. Тоді Лантьє споважнів, поцілував хлопчика, додавши при цьому, що ці розваги не мають жодного значення і що серце його мертве. Жервеза, схилившись над роботою, схвально кивала головою. Зрештою Клеманс сама потрапила в тенета власної злостивості, бо Лантьє вже кілька разів боляче вщипнув її, не подаючи виду, а ще її гризла заздрість, що вона не може пахтіти мускусом, як бульварна шлюха.

Коли прийшла весна, Лантьє, ставши вже своїм у їхньому будинку, заговорив, що хоче оселитися в цьому ж кварталі, щоб жити поряд зі своїми друзями. Він хотів узяти в оренду мебльовану кімнату в пристойному будинку. Пані Бош та навіть Жервеза зі шкури пнулися, щоб знайти йому щось підходяще. Обшукали всі сусідні вулиці. Але йому було важко догодити: він хотів мати великий двір, просив кімнату на першому поверсі — словом, бажав усіх можливих вигод. І тепер щовечора, буваючи в Купо, він, здавалося, на око прикидав висоту стелі, вивчав розташування кімнат, жадаючи подібного житла. О! Нічого іншого він би й не шукав, звив би собі гніздечко в цьому теплому й затишному куточку. І щоразу закінчував свої оглядини тією самою фразою:

— Хай йому грець, а ви тут пречудово влаштувалися!

Одного вечора, залишившись на вечерю, він за десертом знову промовив цю фразу, і Купо, що був уже з ним запанібрата, раптом вигукнув:

— Тоді зоставайся, старий, якщо тобі тут до вподоби... Якось влаштуємося...

А тоді сказав, що з комірчини, де лежить брудна білизна, вийшла б чудова кімната. А Етьєн може спати в пральні, долі на матраці.

— Ні, ні, — відповів Лантьє, — я не можу погодитися. Не хочу завдавати вам клопоту. Знаю, що ви пропонуєте від щирого серця, але в цій тісноті ми лобами битимемося... До того ж, знаєте, кожному треба свободи. Мені доведеться ходити через вашу кімнату, а це не завжди буде зручно.

— Ач, чортяка! — вигукнув бляхар, задихаючись від сміху й грюкаючи кулаком по столу, переводячи дух. — Завжди він думає про дурниці!.. Але ми, телепню, меткі на вигадки! Правда ж? У кімнаті двоє вікон. Значить, прорубаємо одне до землі й зробимо з нього двері. Отже, ти заходитимеш до себе з двору, а двері, що сполучають кімнати, можна навіть забити, якщо в цьому буде потреба, розумієш? І всі залишаться задоволеними: ти у своїй хаті, ми — у своїй.

Запала мовчанка. Капелюшник пробурмотів:

— Ну, що ж! Якщо так, то я не заперечую... Але ні, не хочу сідати вам на шию.

Він намагався не дивитися на Жервезу. Проте було очевидно, що він чекав на її слова, перш ніж погоджуватися. Їй дуже не подобався задум чоловіка: не те щоб її образила чи надто занепокоїла думка, що Лантьє мешкатиме в них, — вона просто не знала, куди діватиме брудні речі. Тим часом бляхар узявся перелічувати переваги такого рішення. Комірне, що становило п’ятсот франків, було, хай там як, трохи завеликим. От Лантьє і платитиме їм за кімнату з усіма меблями двадцять франків місячно. Для нього це небагато, а їм ці гроші допоможуть розрахуватися за квартал. А ще додав, що береться змайструвати під ліжком величезний ящик, у який зможе вміститися брудна білизна всього їхнього кварталу. Жервеза все ще вагалася й поглядом ніби просила поради у матінки Купо, яку Лантьє завоював уже кілька місяців тому тим, що приносив їй льодяники від кашлю.

— Ви нам, звісно, не заважатимете, — мовила вона нарешті. — Ми придумаємо, як усе влаштувати.

— Ні, ні, дякую, — повторяв капелюшник. — Ви надто ласкаві до мене. Я не можу зловживати вашою люб’язністю.

Цього разу Купо розійшовся не на жарт. Довго він ще збирається корчити дурня? Кажуть же йому, що ця пропозиція від щирого серця! Він зробить їм послугу, хіба ж не ясно?! Потім несамовитим голосом заволав:

— Етьєне! Етьєне!

Хлопець заснув був за столом. Він злякано підвів голову.

— Слухай, скажи йому, що ти цього хочеш... Так, ось цьому панові... Голосно скажи: «Я цього хочу!»

— Я цього хочу! — пробурмотів Етьєн заспаним голосом.

Усі почали сміятися. Але Лантьє одразу став серйозний і зосереджений. Він через стіл потиснув руку Купо і сказав:

— Я погоджуюся... Це ж по щирій дружбі з обох сторін, правда? Так, я погоджуюся заради сина.

Наступного дня, коли власник будинку, пан Мареско, навідався на годинку до комірки Бошів, Жервеза розповіла йому про їхній задум. Спочатку він занепокоївся, відмовив, розсердився, неначе вона просила дозволу зруйнувати ціле крило його будинку. Потім, ретельно оглянувши місце, подивившись угору, щоб переконатися, що горішнім поверхам ніщо не загрожуватиме, він зрештою дав згоду, але за умови, що не покриватиме жодних витрат. Ще Купо мусили підписати документ, що зобов’язував їх привести все до початкового стану, коли спливе термін оренди приміщення. Того ж вечора бляхар привів своїх товаришів: муляра, столяра, маляра, славних хлопців, що обіцяли впоратися з цією абищицею після роботи просто задля дружньої послуги. Хай там як, але встановлення нових дверей та впорядкування кімнати вилилося в суму близько сотні франків, не рахуючи літрів вина, яким поливали працю. Бляхар сказав товаришам, що розрахується з ними пізніше, коли отримає першу плату від свого квартиранта. Далі постало питання про вмеблювання кімнати. Жервеза поставила там шафу матінки Купо, а зі своєї спальні принесла стіл та двоє стільців. Ще треба було придбати туалетний столик і ліжко з матрацом та постіллю — загалом сто тридцять франків, які вона зобов’язалася виплачувати частинами по десять франків щомісяця. Якщо протягом перших десяти місяців двадцять франків Лантьє з’їдатиме погашення набраних боргів, то потім кімната приноситиме непоганий прибуток.

У перших числах червня капелюшник оселився на новому місці. Напередодні Купо запропонував піти з ним по скриню, щоб той не витрачав тридцять су на фіакр. Але Лантьє збентежено сказав, що його скриня дуже важка, ніби до останньої миті хотів приховати місце, де мешкав. Приїхав він після обіду, годині о третій. Купо вдома не було. Жервеза,