Чарльз Діккенс - Пригоди Олівера Твіста

рекомендацію, шпиги зміряли пильним поглядом містера Джайлза, а той, збитий з пантелику й украй переляканий, безпорадно позирав то на Олівера, то на лікаря й зніяковіло топтався на місці, являючи собою дуже кумедну постать.

– Ви цього, сподіваюся, заперечувати не будете? – суворо спитав його лікар і обережно поклав Оліверову голову назад на подушки.

– Але ж я… але ж… я… робив це з добрим наміром, сер, – пробелькотав містер Джайлз. – Я був певен, що це той самий хлопець, а то б не заводився з ним… Я не який-небудь людожер, добродії…

– Були певні, що це – який хлопець? – спитав старший шпиг.

– Той самий, що був з грабіжниками, – відповів містер Джайлз, – з ними… з ними був хлопчик, я цього певен…

– Ну а тепер ви теж цього певні? – провадив Бледерз.

– Певен… чого? – пролопотів Джайлз, дивлячись на шпига, мов теля на нові ворота.

– Того, що це той самий хлопець, блазню! – нетерпляче скрикнув той.

– Не знаю… бігме, не знаю, заприсягтись не зможу, – з відчаєм одказав маршалок.

– Ну а все-таки, як ви думаєте? – домагався Бледерз.

– Сам не знаю, що й думати, – вирвалося в бідолахи. – Я думаю, що це не той самий хлопчик, так, я, майже, певен, що це не він. Це, бачите, зовсім неможливо…

– Що з ним, чи він часом не п’яний, сер? – звернувся до лікаря Бледерз.

– У вас, знаєте, не всі дома, чоловіче, – мовив з убивчим презирством Деф.

Під час цієї короткої розмови містер Лосберн тримав Олівера за пульс, але тепер він став у головах його й категорично попрохав джентльменів, якщо особа хворого викликає в них ще якісь сумніви, перейти до сусідньої кімнати й там допитати другого слугу.

Шпиги вийшли і взялися до Брітлза, але той почав плести таку нісенітницю й так безладно заперечувати все попереднє свідкування свого шановного начальника та й своє власне, що кінець кінцем довів лише, що він сам – жертва фатальної облуди. Потім він, звичайно, запевнив, що вмент упізнає того злодійчука – хай йому його тільки покажуть, і признався, що показав на Олівера тільки тому, що такої думки був містер Джайлз; нарешті заявив, що лише п’ять хвилин тому сам містер Джайлз признавався на кухні, що він, може, дійсно зопалу звів на хлопця наклеп.

Після цього виник ще один дуже дотепний здогад: чи містер Джайлз таки поранив дійсно кого, чи це йому просто привиділося? Негайно оглянули другий пістоль з тієї пари, що він мав у своїй кімнаті, і виявилося, що його набито лише порохом і клейтухом; це відкриття справило величезне враження на всіх присутніх, окрім містера Лосберна, що лише десять хвилин тому вийняв кулю з цього самого пістоля. Але найдужче вразило воно самого містера Джайлза: протягом кількох останніх годин його сумління гриз нестерпучий докір, що він поранив на смерть свого ближнього, а тепер він вчепився ногами й руками за цю відрадну ідею й гаряче обстоював її.

Кінець кінцем шпиги, не турбуючись більше Олівером, залишили місцевого констебля на ніч охороняти господу, а самі подалися до Чертсі на спочин і пообіцяли завітати ще завтра.

Другого ранку рознеслася чутка, що в Кенсінгтоні заарештовано серед дуже підозрілих обставин двох чоловіків і одного хлопчика. Бледерз і Деф, звичайно, виїхали туди негайно на слідство. Проте виявилося, що підозрілі обставини полягали лише в тому, що цих злочинців злапано під копицею сіна, де вони спокійнісінько спали; хоча це само по собі великий злочин, але його карають лише ув’язненням і з погляду милосердних англійських законів, що ставляться з такою запопадливою любов’ю до королівських підданих, він не є (за браком інших даних) задовольняючим доказом того, що злапаний під стогом у стані сну злочинець брав участь в озброєному грабунку і тому підлягає карі на горло.

Отже пани добродії Бледерз і Деф спіймали на цей раз облизня і повернулися до Чертсі з порожніми руками.

Вони оглянули ще кілька разів місце, де було вчинено злочин, а ще більше погомоніли, і кінець кінцем місцева судова влада погодилася на те, щоб Олівер залишився в місіс Мейлі, але взяла попереду з неї і з містера Лосберна поруку, що в разі потреби хлопець з’явиться негайно на слідство перед суд. Бледерз і Деф одержали за свої труди кілька гіней і повернулися додому з різними думками щодо всієї цієї події: Деф – обміркувавши як слід всі обставини злочину, дійшов висновку, що тут не обійшлося без Кота-Воркота, а його товариш стояв рішуче за незрівнянного Носача Чіквіда.

А тим часом Олівер одужав і розцвітав під спільним доглядом місіс Мейлі, Рози й добросердого містера Лосберна.

Розділ XXXII

Яке щасливе життя почалося для Олівера у його нових добрих друзів

Олівер слабував довго й тяжко. Окрім рани в руці, що, звичайно, завдала йому чимало болю й довгий час не дозволяла йому вставати з ліжка, він до того ще тяжко застудився після довгого перебування на холоді й сльоті. Кільки тижнів жорстокої гарячки виснажили й знесилили його вкрай. Але нарешті дуже помалу й потроху він почав очунювати й міг тепер висловлювати теплими, зворушливими словами своїм добрим заступницям, як глибоко відчуває він їхню ласку і як палко сподівається довести їм, коли видужає, хоч чим-небудь на ділі свою глибоку вдячність, щоб вони побачили, як він їх любить, щоб вони побачили, що їхня добрість не згинула марно і що безпорадне хлоп’я, якого вони врятували від горя, злиднів і, може, смерті, всім серцем, усією душею прагне бути їм хоч чим-небудь корисним.

– Біднесеньке моє, ти зможеш нам бути дуже і дуже корисним, якщо схочеш, – відповіла якось Роза на ці слова гарячої подяки, що через силу рвалися з блідих, кволих уст Олівера. – Ми виїздимо на село, і тітуся хочуть узяти тебе з собою. Сільська тиша, чисте повітря, природа і всі весняні втіхи вилікують тебе за кілька днів, а коли ти почуєшся на силах (і якщо це тобі, звичайно, не завадить), ми з радістю користуватимемося з твоїх послуг на всі лади!

– Завадить! – скрикнув Олівер. – О, моя люба, хороша панночко, щоб я тільки міг працювати на вас!.. Щоб я тільки міг догодити вам!.. Поливати ваші квіти, глядіти ваших пташок і з ранку до смерку виконувати всі ваші накази й бажання… Я віддав би за це все на світі!

– Тобі не доведеться нічого за це віддавати, – мовила, всміхаючись, Роза, – я ж тобі вже сказала, що ми будемо тебе використовувати на всі лади, і якщо ти виконаєш хоч половину того,