Чарльз Діккенс - Пригоди Олівера Твіста

«Пригоди Олівера Твіста» – роман видатного англійського письменника, класика світової літератури Чарлза Діккенса (1812–1870). Це хвилююча історія сироти, що опинився у нетрях Лондона. Хлопчик зазнав злиднів і безправ’я, знущання і самотності, та жодного разу не поступився почуттям власної гідності. І жорстока доля відступила перед його щирим прагненням чесного життя. Олівер, завдяки спадщині, що від нього приховували, стає заможним юним джентльменом і знаходить щастя, «яке тільки можливе у цьому повному мінливості світі».

Чарлз Діккенс

Пригоди Олівера Твіста

© Н. Д. Білик, передмова та примітки, 2012

© В. М. Карасик, художнє оформлення, 2016

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2001

Роман про дитину та інші проблеми дорослого світу

Чарлз Діккенс є не тільки найвідомішим письменником англійської літератури ХIХ століття, але й найхарактернішим для неї. Його романістика вийшла з художньої традиції, яка сформувалась у попередньому ХVIII ст., з її типово національним колоритом. Цей колорит був породжений особливостями суспільного устрою й культурних традицій Англії і не меншою мірою англійським національним характером. Цими соціокультурними чинниками зумовлена надзвичайно розвинута побутоописовість та звичаєописовість його романів, уміння створювати рельєфні характери на побутових деталях і подробицях поведінки персонажів. Виразно виявляється у нього також схильність англійців усе оцінювати переважно з морально-етичної точки зору. А ось здатність у всьому знаходити комічний чи гумористичний зміст й подавати життя у відповідному освітленні відбиває специфіку національного характеру з його специфічним «англійським гумором». «Діккенс комфортно розмістився в англійській традиції, по-домашньому влаштувався в її чотирьох стінах… У його душі митець добре ладнав з англійцем…» – писав про Діккенса Стефан Цвейґ. Тут треба уточнити, що австрійський письменник ХХ ст. мав на увазі не тільки й не стільки англійську художню традицію взагалі, скільки художню і соціоморальну традицію певної епохи – епохи вікторіанства (названої так за ім’ям королеви Вікторії, яка правила з 1837-го по 1901 р.). Саме Діккенс став тим письменником, який найбільш повно відбив ранньовікторіанську епоху, її моральні цінності та устої, побут та звичаї, ментальність і суспільну психологію.

Слід зазначити, що, попри свою відому стриманість, у романістиці англійці емоційніші за своїх європейських сусідів, вони не схильні до чіткого аналітизму й до «наукового» підходу до людей і життя у цілому, притаманного французькому реалістичному роману. Не в останню чергу саме завдяки цьому романи англійців виглядають «людянішими», «теплішими», емоційно ближчими читачеві, що дозволяє їм не втрачати популярності й досі. Про майже безмежну владу Діккенса над читачами образно й проникливо сказала Вірджинія Вулф, знаменита англійська романістка, в словах якої неприйняття Діккенса, характерне для модерністів, поєднується з щирим захватом: «…Допоки ми перебуваємо під його чаром, цей великий геній примушує нас бачити світ, як він того воліє. Ми… забуваємо, що могли захоплюватися самотністю, з інтересом спостерігати за складним життям душі наших друзів, насолоджуватись красою природи. А залишаються у пам’яті лише дивацтва, схвильованість, гумор і причуди людських характерів; запахи, присмак і кіптява Лондона; неймовірні збіги, які стикають страшенно віддалені один від одного життя…»

Ми звикли пов’язувати творчість Діккенса з реалізмом, і її реалістичний складник справді не можна ігнорувати. Але Діккенсів реалізм не є реалізмом, який передає життя, за відомим визначенням, «у формах самого життя». В індивідуальному стилі Діккенса органічно поєднуються реалістичні й романтичні, побутові й фольклорно-міфологічні елементи. Діккенс сам підшукував ілюстраторів, їх було двоє, Фіз (Геблот Найт Браун) і Джордж Крукшенк, із них другий ілюстрував «Олівера Твіста»; з їхніми ілюстраціями виходило зібрання творів Діккенса російською мовою у 50—60-ті рр. минулого століття. Їхні ілюстрації бентежать, сприймаються не одразу – і відкривають те, що не одразу видно при читанні роману: акцентуйованість персонажів і гротескність художнього світу Діккенса.

Та є ще одна обставина, яка зумовила винятковість місця і ролі Діккенса в англійській і європейській літературі: він був першим «дорослим» письменником, який перетворив тему дитини і дитинства на одну з основних тем своєї творчості. У «дорослій» літературі діти до Діккенса майже не з’являлись, а з’явившись, надовго «не затримувались» – бо виростали. Передусім це стосується популярних у ХVIIІ ст. романів-життєписів (таких як «Том Джонс» Філдінґа чи «Родерік Рендом» і «Переґрін Пікль» Смоллетта), де відтворювалося життя протагоніста від народження до певного етапу зрілості. Виняток становить хіба що «Сповідь» Ж. Ж. Руссо з докладним відтворенням власного дитинства письменника, і не тільки подій, а й почуттів, емоційних і ментальних станів, фактів, які впливали на процес формування особистості. Проте твір Руссо не є романом у повному значенні цього слова, до того ж Діккенс, загалом, йшов іншим шляхом, тим, що торували вже згадувані англійські письменники. Та з Руссо його зближує те, що тією чи іншою мірою будівельним матеріалом для його творів про дітей були спогади про власне дитинство.

На шляху розробки дитячої теми у Діккенса є свої віхи. Першим етапним твором був «Олівер Твіст», ним відкривається ціла серія романів, написаних за його моделлю: «Життя і пригоди Ніколаса Ніклбі», «Крамниця старожитностей», «Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта». Діти у цих творах зображені переважно іззовні. Діккенс не стільки розкриває специфічний дитячий світ, скільки соціум через його ставлення до дитини. Вразливість дитини робить її «зручним» персонажем для Діккенса, таким, що здатний пробудити потужний емоційний відгук читачів. Центральні герої названих творів загалом багато в чому ще залишаються «маленькими дорослими», причому ідеалізованими. Вони вступають у життя з готовими моральними приписами й завжди опиняються на висоті їхніх вимог.

До геніальних прозрінь щодо сутності дитинства Діккенс ішов поступово, а твором, в якому вони втілились повною мірою, став «Девід Копперфілд». Він і є наступною важливою віхою у розробці теми дитинства. Це перший твір, який зображав дитину в усій своєрідності її внутрішнього світу. На відміну від юних героїв попередніх романів, Девід пізнає світ, а не вступає у нього з готовими знаннями, по-дитячому реагує на нього. «Це справжнє чудо психологічної прози, у літературі і до сьогоднішнього дня немає кращого зображення дитинства… Якоюсь гранню душі Діккенс залишився у своєму дитинстві. І в цьому криється секрет його життєдайної сили», – писав Дж. Б. Прістлі про цей твір. Знахідки і відкриття «Копперфілда» Діккенс розвиватиме у романі «Великі сподівання», недарма А. Свінберн, молодший сучасник Діккенса, поет, драматург і критик, назвав ці два твори «великими шедеврами-близнюками», віддаючи перевагу останньому. І це не дивно: їх розділяє десять років, за які, безсумнівно, зросли і життєвий досвід, і художня майстерність Діккенса. В обох романах наявний автобіографічний елемент, але «Великі сподівання» вільні від наміру розповісти про власне життя письменника, мають більш узагальнюючий зміст.

Діккенс майже ніколи не зображав щасливе дитинство. Виняток становить раннє дитинство Девіда Копперфілда, треба думати, через надзвичайну особистісну близькість цього персонажа до автора. Але ідилічна пора Девідового дитинства рано закінчується, і їй на зміну приходить пора тяжких випробувань. У своїй більшості Діккенсові історії про дітей – це ланцюг поневірянь маленьких страждальців у жорстокому, байдужому, а то й ворожому їм світі. Герої-діти Діккенса практично завжди сироти