Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

— Дякую, — киваю й беру до рук виделку, намагаючись зосередитися на їжі, а не на тому, як його голос звучить трохи нижче, ніж зазвичай.

Роблю перший шматочок і здивовано піднімаю брови.

— Це… справді смачно.

— Кажу ж, я майстер, — самовдоволено кидає він, сідаючи навпроти й відкушуючи шматок тосту.

— Що ж, тепер я винна тобі щонайменше вечерю.

— Ти вже готувала мені бульйон, — нагадує Матвій з лукавою усмішкою. — Але від вечері не відмовлюся.

— Домовилися, — посміхаюся я й повертаюся до сніданку.

Кілька хвилин ми їмо мовчки, але я помічаю, що Матвій не відводить від мене погляду.

Піднімаю очі й запитально дивлюся на нього.

— Що?

Він лише злегка хитає головою, все ще усміхаючись.

— Нічого… Просто мені подобається твоя усмішка.

Я завмираю на мить, відчуваючи, як щось тепле розливається всередині.

Ми завершуємо снідати майже мовчки, кожен занурений у свої думки. Коли тарілки порожні, я збираю посуд і прямую до мийки, але, як і слід було очікувати, Матвій намагається мене зупинити. Ми навіть встигаємо трохи посперечатися, але зрештою я наполягаю на своєму й приводжу кухню до ладу.

Коли все чисто, прямую до вітальні. Матвій сидить на дивані, втупившись у телефон.

— Як щодо прогулянки? — несподівано пропонує він, піднімаючи на мене погляд. — Тут є гарне озеро. Правда, у другій половині дня обіцяють дощ.

Я задумливо хитаю головою, ніби зважуючи пропозицію, хоча насправді відповідь очевидна.

— Ммм… я не проти, — відповідаю нарешті, а всередині вже зароджується передчуття чогось приємного.

Любі, дякую, що ви зі мною! Ваша підтримка надихає і мотивує писати далі.

Бажаю вам чудового тижня – нехай він буде продуктивним, сповненим приємних моментів і теплих емоцій. Не забувайте знаходити час для себе та для того, що приносить вам радість!

До зустрічі в наступному розділі! ✨

Бережіть себе та своїх близьких🤍