Барнс С. А. - Мертва тиша, Барнс С. А.

група безпеки. І це за умови, що ми зможемо зробити це до того, як вони знайдуть пристрій, який шукають, або Макс вирішить припинити роботу та перейти до наступної фази, тобто підірвати нас.

Якби тільки був спосіб відволікти їх, сповільнити…

Я перестаю крокувати. Або звести їх з розуму.

Макс сказав, що ця штука викликає параною, страх, галюцинації. Видіння. Але я живу з більшістю з цих речей усе своє життя. Я бачила свою маму на цьому кораблі ще до того, як запустили двигуни. Це не була галюцинація, викликана зброєю.

Можливо, щось із того, що я відчувала на борту, пов’язане з пристроєм Верукса — як та жінка під ліжком, привид чи галюцинація, я не знаю, — але дещо це просто… я.

Думки мчать попереду, майже поза межами моєї досяжності.

Коли я вперше відчула Аврору, я могла краще з цим впоратися. Я намагалася навчити Кейна та інших. Я звикла бачити речі, які ніхто інший не бачив, звикла до того, що моє сприйняття реальності незручно змінюється. Можливо, мій пошкоджений слух — часткова глухота зліва — також зробив мене менш вразливою до вібрацій. Я не знаю точно.

У будь-якому випадку це перевага. Свого роду.

Що, якщо ми можемо використати її? Якщо Нісус знайшов спосіб активувати шумозаглушувачі, щоб зменшити ефект, що станеться, якби я могла зрозуміти, як вимкнути шумозаглушувачі? Можливо, навіть збільшити вібрацію, включивши двигуни, що працюють на холостому ході.

Думка повертається миттєво, крадучи моє дихання.

«Це має бути щось механічне. Коли двигуни працюють швидше, ефект зростає. Це не прибульці чи привиди». Крізь темряву майже затемненого мостика до мене долітають слова Нісуса. Я лежу на підлозі, мій зір сяє тим маленьким світлом, а моя голова пульсує з кожним ударом серця. Хвилі агонії проливаються по всьому тілу. Поруч я відчуваю присутність, рух, але не можу змусити себе повернути голову, щоб подивитися. Не лише від болю, а й від страху перед тим, що я можу побачити.

«Щось пов’язане зі звуком або вібрацією. Ось чому амортизатори намагаються не відставати від цього».

Відновлений спогад раптово обривається, змушуючи мене задихнутися.

Вони були на межі з’ясування причини… і я втекла. З причин, які я досі не розумію.

Не те, щоб зараз це мало значення. І взагалі ніщо не матиме значення, включно з моїм розпливчастим планом, якщо ми не знайдемо вихід із цієї кімнати.

Я повертаюся до Кейна й стаю біля нього на коліна. «Я все ще тут», — кажу я. Хоча мені цікаво, чи його галюцинована версія мене скаже щось інше.

Він киває, але виглядає так, ніби не вірить власним очам. Я відпускаю його руку і йду геть; що стосується його заплутаного мозку, я можу бути тією самою сутністю, що була кілька хвилин тому, а може й ні. Я розумію це.

«У тебе тут щось є? Припаси? Інструменти?» запитую я.

Його погляд відривається від мене, його увага зосереджена на порожньому кутку. «Вона б цього не зробила», — каже він нікому, уривчасто дихаючи. «Просто тому, що ти це зробив!»

«Кейн», намагаюся я ще раз.

«Це було інакше!» — міркує він.

Кинувши останній погляд на тих, кого він там бачить, Кейн встає й переміщається через кімнату. Він копається під купою одягу, а потім лізе під два складені матраци, витягаючи темний предмет. Якась тверда річ, предмет.

Він секунду вагається, перш ніж принести його мені. Лише коли він показує мені коробку, я її впізнаю. Це один із наших наборів інструментів від ЛІНИ, її позначення та ім’я Верукс, надруковані яскраво-червоними літерами.

Я беру його, і наперед знаю, що знайду. Колекція дрібних інструментів — викруток, гайкових ключів, канцелярських ножів, пластикових стяжок, навіть пилки з мікролезами — усе це акуратно впорядковане за розміром і кольором.

Звичайно, одна з кишень порожня. Найбільшої викрутки — з синьою ручкою — нема. Тому що вона в голові Нісуса, зовні. Ввігнана в його вухо, коли він намагався покінчити з своїми стражданнями або принаймні з тими голосами, які шепотіли йому.

Я здригаюся, але встигаю кивнути Кейну. “Дякую тобі.” Тепер я знаю, з ким Кейн, мабуть, розмовляв хвилину тому: галюцинацією Нісуса, яка попереджала його про те, що я можу щось планувати.

Це неважливо. До біса, я спробую використати ці інструменти, щоб втекти, але цього разу ми пройдемо через довбані двері.

29

Друга за величиною викрутка нічого не може зробити проти затверділої субстанції, яку Діас вилила у дверний механізм. Я навіть не можу отримати окремого шматочка, щоб відколоти. Все, що він робить, це притупляє край інструмента.

Мікролезо роз’єднується на дві частини, не роблячи вм’ятини на будь-якому місці. Що б я зараз не віддала за плазмовий дриль.

«Ти надто сильно натискаєш», — наполягає Рід, наглядаючи через моє плече. «Це QuikLok. Ми робимо це для поселень у колоніях, щоб вони охороняли кімнати чи злочинців. Не можна сильн тиснути. Я контролював перевірку його якості».

Я стискаю зуби і встаю. Ляскаю уламками леза в його руку, я вказую на двері. “Спробуй сам.”

На мій подив, він незграбно кидається вперед, все ще в костюмі та шоломі, щоб стати навколішки перед дверима. Він прикладає найбільший шматок леза, що залишився, до речовини, делікатно зішкрібаючи край, мікроскопічні стружки згортаються вздовж леза.

Я закочую очі, міцно стискаючи кулаки з боків. Ми помремо від старості раніше, ніж це виведе нас звідси.

Але, звичайно, ні. Тому що ми розірвемося на шматочки задовго до цього.

Прокляття. Я відчуваю, як кожна дорогоцінна секунда вислизає від нас. Будь-якої миті ми почуємо й відчуємо гуркіт далекого вибуху — наше єдине попередження за кілька секунд до того, як він прорве нас. Липкий панічний піт змушує мою футболку прилипати до кожного дюйма моєї шкіри, і це ще гірше внизу, де мій костюм все ще чіпляється за мою талію та ноги.

Не допомагає, що їдке хихикання Бекки лунає по всій кімнаті, на межі мого слуху. Ледве помітне і досить тихе, щоб його можна було помилково прийняти за навколишній шум — легке тріпотіння в системі фільтрації повітря або легкий вереск у двигунах, що працюють на холостому ході.

І я краєм ока продовжую ловити проблиски моєї мами. Спалах її білого халата, розвівання її темного волосся, широко розкритий рот у тихому крику попередження.

Якщо вона з’являється лише тоді, коли у мене справжня біда, то здається цілком правильним, що вона зараз тут, з огляду на нашу поточну ситуацію.

Я розумію, що Лурдес і Веллер не з’являлися, відколи я повернулася на борт. Що означає, що? Я поняття не маю.

Поруч зі мною Кейн врізається в моє плече, лякаючи мене. Він простягає руку, і на мить мені здається, що він просить моєї