Барнс С. А. - Мертва тиша, Барнс С. А.

Кейн мовчить, але я відчуваю як запитання, так і занепокоєння, що випромінюють його. А це не так. Я не одержима.

«Ти бачив той довбаний меморіал?» Я спалахую, шалений жар у грудях від одного лише спогаду про це. «Просто порожній шматок скелі з висіченими на ньому іменами». Так само, як і всі інші помилки Верукса. Поставте меморіал і скажіть, що це зроблено. Ні, до біса, ні.

Цивільний позов — той, який ми подамо проти Верукс разом із родинами пасажирів «Аврори» — може допомогти, якщо ми виграємо до того, і тоді Верукс збанкрутує. Але я не хочу ризикувати.

«Принаймні так ім’я Нісуса пам’ятатимуть», — кажу я тихіше. Сім’я Нісуса відмовилася зустрітися або поговорити зі мною навіть після того, як я надіслала їм його частку. Вони ніколи публічно не визнавали смерть сина. «Усі їхні імена пам’ятатимуть».

“Що ти зробила?” — запитує Кейн, дивлячись на мене з легкою підозрою.

«Я переконалася, що Веллер, Лурдес і Нісус були офіційно визнані в ланцюжку пошуку Аврори разом з нами». Останнім часом засоби масової інформації були надто зосереджені на мені і Кейні, забуваючи, що колись ми були командою з п’яти чоловік.

«І?» — підказує Кейн, показуючи мені, щоб я виплюнула решту.

Я зітхаю. «Можливо, я зроблю виплату цьому Форуму за остаточне перейменування розділу. Тепер це Меморіальний архів «Аврора» та дошка оголошень». Це була моя єдина велика покупка.

Посмішка повільно розпливається по обличчю Кейна. «Це добре», — каже він через мить.

«Так, але його ім’я тепер на кожній сторінці, у верхній частині», — зауважую я.

Кейн сміється. «Йому б це сподобалося».

«Так».

Настає незручна тиша, і мої пальці нервово тріпають металевий сувій, що висить на моїй шиї на тонкому ланцюжку. Сувій теплий від моєї шкіри. Це не намисто Лурдес, але схоже. Її мати втиснула його мені в руку, коли я пішла після того, як віддала частину гонорару Лурдес. Цього було недостатньо, ні грошей, ні слів, які я мала для них, щоб сказати їм, як мені шкода.

Але мати Лурдес наполягала, щоб я взяла намисто, бо Лурдес хотіла, щоб воно в мене було. Я сподіваюся, що це правда.

Я не знаю, що сказано в Біблії. Мені ніби подобається не знати, ходити з цим, благословення від Лурдес б’ється біля мого серця. Це так само легко може бути прокляттям за те, що я їй зробила, але чомусь я впевнена, що це не так. І це здається таким же керівництвом, як і будь-що інше, для шляху вперед.

Давай, ТЛ, сказала би мені зараз Лурдес, якби вона була тут. Просто запитай його.

Я хитаю головою, заперечуючи. Ще ні.

«Ти, мабуть, хочеш побачити машинне відділення», — швидко кажу я, знову прямуючи до коридору. «Гей, я тобі не казала, що нарешті зустріла матір Веллера? Коли я передала їй його частку. Вона така висока, чудова і…”

— Клер, — каже Кейн.

…руда.” Я зупиняюся і повільно повертаюся до нього обличчям. Моє серце надто сильно, як у тварини, б’ється в моїх грудях.

«Чому ти показуєш мені корабель, який я вже бачив?» — ніжно запитує Кейн. «Я перевірив тут усе ще до того, як ви зробили пропозицію?»

«Я…» я вагаюся.

Він склав руки й відкинувся на край комунікаційної консолі, терпляче чекаючи. Він знає. Я знаю, що він знає. Але він хоче змусити мене сказати це, змусити мене запитати.

Частина мене, розлючена через те, що мене загнали в кут, хоче просто піти. Так, це теж йому покаже. Але більше я відчуваю полегшення від допомоги, підштовху, який мені все ще потрібен, у правильному напрямку, коли справа доходить до того, наскільки я вразлива.

«Ви намагаєтесь найняти мене?» — підказує він.

“Ні! Я знаю, що у вас є пропозиція від «Зеніту», — кажу я. У мене була подібна від них, найбільшого конкурента Верукс. Але це було б те саме лайно, просто інша компанія. Ні, дякую.

«Ти намагаєшся мене спокусити?» - кепкує він, але його обличчя червоніє від цієї думки.

Я зиркаю на нього. «Ні», — хриплю я.

Кейн піднімає руки на знак капітуляції. “Просто питаю.”

Я закочую очі.

«Чого ти хочеш, Клер?» м’яко питає він.

Це так прямо, з достатнім тиском за ним, що я відчуваю себе змушеним відповісти.

«Я хочу, щоб ти був зі мною партнером. У LSC». Слова злітають, звучать нахабно, голосно, і їх неможливо забрати назад. «Ви не повинні, очевидно. І вам не доведеться вносити половину частки. Я залишаюся мажоритарним власником». Тому що цього в мене ніхто не відніме. «Звідси до колоній зовсім недалеко. Максимум пару тижнів, тож ти не будеш довго відлучатися від Ізабель. І ми, безумовно, маємо достатньо реклами, щоб розпочати роботу».

«Ти хочеш, щоб я працював на тебе», — повільно каже він із чимось, схожим на розчарування.

Розчарована, я проводжу рукою по волоссю. «Я не ваш ТЛ. Я не збираюся вам вказувати».

Кейн випрямляється, стривожений, його руки опускаються на боки. «Клер, це не…»

«Я просто хочу, щоб ти був зі мною. Щоб ми були разом. Як би це не виглядало». Я зухвало підіймаю підборіддя, хоча моє обличчя горить. «Якщо ви не хочете працювати в LSC, добре. Але я…”

“Так.”

Я зупиняюся, відкриваючи рот на півслові. “Так?”

“Так.” Він посміхається, а очі зморщуються. «Хоча я очікував цієї розмови ще дві години і кілька місяців тому, коли ти змусила мене подивитися на цей корабель», — показує він, підходячи до мене.

«Так, добре. Ти міг би і сказати, — бурмочу я.

— Ні, — рівно каже він. «Я не міг».

Він правий, як би це мене не дратувало; Мені самій потрібно було сюди дістатися.

Кейн простягає руку, і я беру її.

Я міцно стискаю його пальці, з полегшенням усе ще відчуваю міцний тиск його хватки у відповідь, а не млявість його пальців, затиснутих у моїх.

Мені досі сняться кошмари про перебування на «Аврорі». Про все. Нічого іншого, крім часу, проведеного там. І, мабуть, так, я зосереджуюсь на майбутньому, все ще пам’ятаючи про минуле.

“І що тепер?” він питає.

— Я можу взяти трохи шампанського на камбузі для тосту. Про всяк випадок». Здавалося, що варто згадати Веллера в цій новій ітерації команди. Він би оцінив алкоголь, якщо не почуття. «Нову пляшку», — швидко додаю я.

«До слави й багатства?» — запитує Кейн, повторюючи слова Веллера, і його усмішка супроводжується швидким спалахом смутку.

“Щось схоже. Можливо, трохи менше для нас обох, якщо ми зможемо це зробити, — кажу я, підходячи ближче, моє тіло міцно притискається до Кейна збоку.

Кейн киває, перш ніж торкнутися ротом моєї скроні. “Звучить добре для мене.”