Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

А потім — про спробу самогубства на мосту. Про появу Олексія і його пропозицію. Про угоду, яку вона уклала, не розуміючи її істинної ціни.

Вона розповіла про свою помсту — про Максима, Вікторію, Василя, професора Кравченка. Про те, як потім почала вбивати за найменші образи. Про арешт, про втечу, про все, що сталося за останній рік.

Коли вона закінчила, кімната занурилася в тишу. Мати сиділа навпроти, бліда, з очима, повними сліз.

— Я не прошу прощення, — тихо сказала Єва. — Я знаю, що те, що я зробила, непрощенно. Я просто... хотіла, щоб ти знала правду. Перед тим, як...

— Перед чим? — прошепотіла мати.

— Перед тим, як він прийде за мною, — відповіла Єва. — Через п'ятнадцять днів Олексій прийде забрати мою душу. Як ми і домовлялися.

Мати подивилася на неї з жахом і болем.

— Єво, дитино, це... це безумство. Демони, угоди, душі... Це не реально. Тобі потрібна допомога, лікування...

— Це реально, мамо, — м'яко перервала її Єва. — Він реальний. І незабаром ти сама це побачиш.

Ніби у відповідь на її слова, світло в кімнаті раптом мигнуло і згасло. На мить запала повна темрява, а коли світло знову загорілося, Олексій стояв посеред кімнати.

Мати Єви закричала, відсахнувшись до стіни.

— Доброго дня, пані Мельник, — привітався Олексій з легким поклоном. — Радий нарешті познайомитися з вами особисто.

— Хто... хто ви? — прошепотіла мати, дивлячись на нього з жахом.

— Я той, хто допоміг вашій доньці, коли вона була на межі, — відповів Олексій з посмішкою. — Той, хто дав їй силу і можливості. І той, хто прийде забрати свою плату через п'ятнадцять днів.

Його очі раптом змінилися, стали нелюдськими — зіниці видовжилися, райдужка засвітилася зсередини.

— Я прийшов, щоб ви знали: все, що розповіла ваша донька — правда, — сказав він, і його голос став глибшим, менш людським. — Кожне слово. Кожен злочин. Кожне вбивство. І та ціна, яку вона заплатить.

Мати Єви повільно сповзла по стіні, втрачаючи свідомість від шоку. Єва кинулася до неї, але Олексій зупинив її жестом.

— Вона прийде до тями через кілька хвилин, — сказав він. — Але ніколи не забуде того, що побачила. І ти цього хотіла, чи не так, Єво? Щоб вона знала правду. Щоб вона розділила твій жах.

Єва подивилася на нього з ненавистю.

— Навіщо ти прийшов? — запитала вона. — Щоб мучити мене? Щоб нагадати, скільки днів залишилося?

— Я прийшов, щоб показати тобі дещо, — відповів Олексій. — Дещо, що чекає на тебе в кінці нашої угоди.

Він клацнув пальцями, і раптом кімната зникла. Єва опинилася в іншому місці — темному, гарячому, задушливому. Вона стояла на краю величезної прірви, звідки долинали крики і стогони тисяч голосів.

— Це лише маленький фрагмент того, що чекає на тебе, — сказав Олексій, стоячи поруч. — Лише тінь. Лише відлуння. Справжній жах набагато, набагато гірший.

Перед нею розгорнулися видіння — люди, що горіли в полум'ї, але не згорали. Люди, що тонули в крові, але не могли потонути. Люди, розірвані на частини, але все ще живі, все ще відчувають кожну секунду болю.

— Дев'ять кіл пекла, — продовжив Олексій. — Як описав ваш поет Данте. Але він бачив лише тінь справжнього жаху. Справжнє пекло набагато, набагато гірше.

Він вказав на найглибшу частину прірви, звідки долинали найстрашніші крики.

— Третє коло дев'ятого кола, — сказав він. — Юдекка. Місце для найтяжчих зрадників — тих, хто зрадив своїх благодійників і господарів. Там, на самому дні, в крижаній пустелі, Люцифер вічно пожирає найбільших грішників. І там буде твоє місце, Єво. За твої три гріхи. За твою гординю. За твій відчай. І за твоє кінцеве нерозкаяння.

Видіння зникло, і Єва знову опинилася у вітальні свого дитинства. Її мати все ще лежала непритомна на підлозі.

— Навіщо ти показав мені це? — прошепотіла Єва, відчуваючи, як тремтить все її тіло.

— Щоб ти знала, — просто відповів Олексій. — Щоб ти розуміла, що чекає на тебе. І щоб ти цінувала ті дні, що залишилися. П'ятнадцять днів, Єво. Використай їх... мудро.

І він зник, залишивши Єву саму з непритомною матір'ю і жахливими видіннями, що все ще стояли перед її очима.