Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

- Мені це невідомо. Я не знаю правил гри. – озивається дівчина. – Але за всіма законами, зараз я маю готуватися до твоєї контратаки.

Ігор хмикає. Дивиться на неї оцінювально, спідлоба, і за кілька секунд робить ще один крок до неї. Тепер він на відстані не більше метра.

– Її не буде. Партію закінчено. Шах і мат. Тобі нема чого боятися. - Виголошує Ігор після недовгої паузи, з кожним словом все сильніше знижуючи голос. - Ти виграла, Пташко. - Вимовляє зовсім тихо, дивлячись на неї впритул, і Кіра відчуває, як від цього дивного погляду і низького голосу тілом пробігає хвиля мурашок і завмирає, зупинившись в районі живота. 

От чорт. Вона повинна посміхнутися і сказати, що вона і так не боїться, але натомість схрещує руки на грудях. Захисний жест. Це погано. Вона має виглядати сильною та впевненою у собі, але в неї не виходить. Вона заплуталася.

Він виглядає дивно. Жодних гидких усмішок, жодних спопеляючих поглядів. Це так напружує.

- З чого б це?.. - знову задерши підборіддя, щосили намагаючись взяти себе в руки, простягає Кіра. Їй уже не до веселощів, від колишнього запалу не залишилося й сліду, губи кривляться в жалюгідній подобі посмішки вже швидше через впертість, і щоби остаточно не видати її хвилювання. Все надто заплуталося.

Ігор мовчить, раптово стаючи якимось занадто серйозним.

Пауза затягується дедалі більше. Але він не вимовляє жодного слова. Зітхає. Гучно ковтає. Свердлить її очима, чи то розмірковуючи, чи то підбираючи слова. Кіра вже не сподівається почути відповідь. Але. Через, здається, цілу вічність, Ігор голосно зітхає і тихо вимовляє:

- Ти мені подобаєшся.

Очі Кіри розширюються. Нервовий вдих. Пальці напружуються, сильніше чіпляючись у лікті на схрещених на грудях руках. Спина випрямляється, м'язи напружуються, наче перед небезпекою.

- У якому с-сенсі? - Заїкаючись, намагаючись марно придушити все сильніше хвилювання, питає Кіра. Думки метушливо гасають у голові, все сильніше заплутуючи свідомість. Мозок гарячково працює, знову і знову поліруючи останні слова хлопця. Перед очима чомусь проноситься сцена погоні лева за пораненою втікаючою ланню. Вбивця та жертва. Хижак та його улов. Ось, що йому подобається? Чи може...

Хлопець опускає очі, хмуриться, кошлає рукою коротке волосся. На його обличчі таке замішання, ніби йому поставили найбільш ідіотське у житті питання. Але Кіра справді не розуміє. Не може ж бути, щоб вона йому подобалася, як... дівчина? Хіба таке можливо після того, що вона зробила?

Хіба це можливо?

Хіба це може бути між ними?

У душі ніби щось збирається прокинутися, повертається з боку на бік, невпевнено, але з надією стукає об цегляну кладку, збудовану навколо її серця, і знову засинає, отримавши від господині беззаперечний наказ.

Ні. Не може.

Кіра судорожно ковтає і швидко облизує губи. Дихання зривається, коли вона знову піднімає погляд та бачить потемнілі очі Ігоря. Він стоїть за кілька метрів і дивиться на її губи. Дивиться так, ніби її губи - найбажаніший приз для нього.

– О-о. - Виривається з її рота тягучий тихий вигук. Розуміння проникає в її мозок тоненьким струменем. Вона йому подобається. Ну звичайно. Ось, значить, що він задумав. Ось значить, навіщо всі ці погляди та слова. Це його нова гра. Ще дивніша, ніж раніше, ще більш непередбачувана та жорстока.

Він збирається її... спокусити? Зачарувати? Використати та кинути?

Він збирається зіграти на її почуттях.

Це його помста. Передбачена. Прогнозована. Але чому спосіб саме такий?

У животі щось перевертається, віддаючись тупим болем у районі грудей. Але Кіра заштовхує болючі відчуття глибше. Вона розбереться з ними пізніше.

Надягає на обличчя самовдоволену посмішку і рівним тоном, намагаючись не видавати свого розчарування, вимовляє:

- Хіба тебе не нудить від дорогих цукерок?

Нагадує йому його ж їдкі слова, і хлопець кривиться як від болю. Стискає щелепу.

– Ні. - Неохоче простягає Ігор крізь зчеплені зуби. Він хвилюється. Нервує. Кіра бачить, що йому не по собі. Занадто складну роль він вибрав у цій виставі. Занадто складну гру затіяв. Та чи зможе він поранити її таким дивним чином? І чому впевнений, що ця гра не зачепить ударною хвилею і його почуття заодно?

Звідки у грудях береться ця дивна рішучість, незрозуміло. Знову адреналін? Знову бажання щось йому довести? Злість, образа? А може, просто бажання знову відчути на собі його губи. Хоча, мабуть, це все разом. Дівчина закушує губу, ніби розмірковуючи, і бачить, як очі хлопця темніють ще сильніше, спостерігаючи її жест. Вона робить крок назустріч, ще ближче, майже впритул, і низьким вібруючим голосом вимовляє.

- Гаразд, Ігоре. - Окидає поглядом тіло хлопця з ніг до голови, зупиняючись на тонких губах. - У цю гру можуть грати двоє.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно