Надія Борзакова - Красуня та чудовиська, Надія Борзакова

- Разом з тим, як легко я тебе обдурила? Думаю, що змогли.

Замість відповіді я отримала ляпаса, що змусив миттю пошкодувати про слова, що зірвалися з язика. У роті нудотний присмак крові. А щока ніби спалахнула вогнем.

- Тупа, брехлива шльондра! - бризкаючи слиною, прогорлав, ривком піднявши мене з підлоги і притягнувши до свого обличчя. - Все опираєшся, роблячи собі тільки гірше. Зовсім, як коли ледь заміж за того лоха не вийшла ...

- Тому і була тобі потрібна, так? Тому що відмовляла? - запізно подумала про те, наскільки "безпечно" сказане. Нариватися на зайві побої безглуздо. І так уже… Мигцем оцінила свій стан. За симптомами багато серйозно забитих місць і, можливо, легкий струс. Не більше того. Поки що. Адже чим більше минало часу, тим ближче… Час… Погляд упав на мій годинник. Я хотіла «розумний», але жоден із їхніх дизайнів не подобався, тому корпус для мого був зроблений на замовлення, але зі стандартною «начинкою», завдяки якій його можна відстежити. Не схоже, щоб Джейк збирався дзвонити Артуру, значить це майже єдиний доступний для нього варіант дізнатися, де я. І Артур, швидше за все, це вже зробив, а отже, можливо, зовсім скоро буде тут. Протриматися б…

- Звичайно, - послабивши хватку на моєму передпліччі, відповів Джейк. Його обличчя трохи пом'якшилося, чи це тільки здавалося? І скільки пройшло часу з викрадення? Година, дві, більше…

- А потім? Скажи!

- Було в тобі щось. Або це просто ілюзія, яку ви баби можете створити заради бабла.

- Я була з тобою не заради нього, ми обидва це знаємо.

- А заради чого? – прошипів він.

- Я тебе кохала, Джейк. А ти мене зрадив. І саме заради бабла, – майже повиснувши на його руці, промовила я. – Чи було не так?

Груди чоловіка важко здіймалися під футболкою. На очах гарне обличчя знову спотворювалося звіриною гримасою. Майнула думка - чи можливо, що Джейк все-таки по-своєму мене любив? Навіть якщо й так, навіть якщо любить і досі, цього замало. Було, щоб не залишити мене на поталу бандитам, втікши тоді, є, щоб пощадити. А тому не має значення.

- Не пробачила? – майже в губи прошипів.

- А мусила?

- Я б пробачив. Те, що під Баріна лягла і навіть те, що мене йому злила, розігравши ту виставу.

Він грав. Чекав, що я поведусь. Знову чекав. Але навіть якщо це станеться, нічого не зміниться.

- Пробачиш?

І знову цей страшний сміх. І з ним разом град ударів, що обрушився на мене, збиваючи з ніг, позбавляючи можливості дихати. Я вся стиснулася, намагаючись хоч якось прикрити голову та торс. Не крики – хрипи зривалися з моїх розбитих у кров губ.

- Ти! Брудна брехлива шльондра!

Опиратися рятівній темряві, в якій немає болю та страху, ставало все важче. Вона огортала розум, змушувала страшну дійсність все більше меркнути перед затуманеним поглядом.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно