Вікторія Хартманн (viktoria hartmann) - На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)

Амелія
 

— Агов?

Я підіймаю голову і бачу схвильовану Мію.

— Амеліє, що сталося?

Потрапляю у її обійми і не можу стримати сліз.

Надто боляче, щоб говорити.

І надто боляче, щоб відчувати.

— Проходь. Не стій на порозі.

Мія веде мене до кухні, де наливає склянку води і сідає поруч зі мною.

— Що сталося, люба?

— Даніель... — ковтаю ком у горлі і намагаюся спробувати нормально говорити. — Даніель мене кинув.

Щелепа Мії мало не відвисає і вона прикриває рот рукою.

— Чому?

— Через його ревнощі. Він гадає, що ми занадто багато сваримося і нам потрібна пауза.

— От маленький засранець. Я йому влаштую.

Підіймаю погляд і бачу на порозі кухні Маркуса. Що він тут забув?

Переводжу здивований погляд на Мію, але вона лише закочує очі.

— Не звертай на нього уваги. Він просто грається з Нікі, — відповідає подруга, даючи зрозуміти, що стосунки між ними досі напружені.

— Даніель тебе кинув? — запитує Маркус, сідаючи навпроти.

— А тобі то що? — запитую в нього, гніваючись.

Він досі не просив вибачення за те, що розповів усьому готелю про наші стосунки.

— Амеліє, я знаю, що накоїв дурниці. Мені навіть було соромно з тобою говорити про це, тому я поговорив про це з Даніелем і отримав від нього.

— Що мені Даніель? Чому ти не прийшов до мене? — запитую. — Де твоя сміливість та мужність?

— Напевно зникла декілька років тому...

Він це говорив про Мію та їх ніч разом.

Маркус підійнявся і пішов з кухні, тому ми з Мією знову залишилися на самоті. Я чекала пояснень від неї, щодо їх стосунків.

— Не дивись так на мене. Він просто попросив провести час разом із сином.

— А Ніколас знає?

— Ні, — зітхаючи, промовляє подруга.

Сьогодні я залишаюся ночувати в неї, тому що не впевнена, що впораюся сама з цим болем.

Маркус вкладає маленького сина спати і йде додому, а ми з Мією до ранку розмовляємо про хлопців і кожна з нас намагається зрозуміти, що робити далі.
 

Даніель

Близько сьомої ранку до мене в номер мало не влітає Маркус. Я заздалегіть знаю, про що буде йти мова, тому навіть не реагую, а продовжую лежати на дивані.

Цієї ночі я не спав. Розрив з Амелією був важче, ніж я міг б подумати. Якщо мені так погано, то як зараз їй?

— Що ти в біса накоїв?

— Не читай мені нотації, — бормочу я.

— Ти що, п'яний? — запитує він.

— Не п'яний я. Просто не спав усю ніч.

Я розповів Маркусу кожну деталь минулого дня. Він уважно вислухав мене, не перебиваючи, і що важливіше — він зрозумів мене, хоча не був задоволений моїм вчинком.

— І що будеш робити далі?

— Не знаю, Маркусе. Не знаю... Це так складно. Я одночасно хочу бути з нею, а одночасно ні. І все через цього покидька. Не подобається мені цей Федеріко.

— Гадаєш, що є щось, що він приховує?

— Не гадаю. Я впевнений. І я знайду спосіб це з'ясувати. А до того часу, сподіваюся, Амелія зрозуміє мої ревнощі і між нами все буде гаразд.

***

Минуло два дні. Весь цей час я провів вдома, роблячи тут невеликий ремонт. Я пофарбував деякі стіни, що допомагало відволіктися від думок, слухав класику, грав на фортепіано та насолоджувався самотністю. Це допомогло мені прийти до тями і повернутися до роботи з новими силами.

Щойно я зайшов в готель, то спершу звернув увагу на ресепшн. Було вже близько восьмої ранку, але Амелії, яка мала вже тут бути, не було. Стояв тільки Крістоф, який, я впевнений, розмовляти зі мною не буде.

Єдиним варіантом була Мія.

Опинившись в ресторані, я замовив собі кави і чекав, коли вона підійде.

— Я тобі нічого не скажу, якщо навіть дуже проситимеш, — промовляє дівчина, щойно підходить до мене.

— Мія, припини. Будь другом — не кидай мене в цей час.

— Чому я не повинна тебе кидати в цей час, коли ти кинув Амелію у важкий для неї час? — розлючено запитує вона. — Що на тебе найшло? Ти справді настільки ревнував її?

— Все не так, як здається.

— То поясни мені.

— Я не можу.

— Тоді йди до біса.

— Хоч скажи де Амелія.

— Йди до біса!

Я нічого не встигаю сказати, як вона йде.

Трясця, це все так складно.

Амелія

Після закінчення обідньої перерви я повернулася до робочого місця. Сьогодні я працюю з Крістофом, тому мені хоч є з ким поговорити і відволіктися.

Щоправда, я б хотіла це зробити із Даніелем.

Мія дала мені влучну пораду. Не показувати цьому покидьку, що я страждаю. Вона навіть в жарт сказала повернутися до тих стосунків між нами, які були до моменту закоханості. Але для мене це не жарт. Це хороший вихід із ситуації.

А ще, я вирішила знайти ще одну роботу, аби не витрачати час на страждання. Гроші зайвими не будуть, а час буде проведений з користю.

— Все гаразд? — тихо запитує Крістоф.

Я киваю йому з посмішкою і продовжую розмовляти із гостем.

Нещодавно Крістоф повернувся з Франції після зустрічі з Астрід. Я не знаю їх історію до кінця, адже впевнена, що він упускав багато деталей, але тепер вони разом. Крістоф приїхав до її будинку і зізнався у коханні, після чого Астрід теж зізналася. Вони домовилися поки що тримати стосунки на відстані, а коли закінчиться літо, то Крістоф повернеться до Франції.

Заселяю гостя до номеру, після чого він йде і я, зітхаючи, обертаюся до Крістофа, який з посмішкою дивиться до телефону.

— Астрід? — запитую і він киває, відкладаючи телефон. — Пощастило ж їй.

— Не починай, — закочує очі хлопець. — Краще розкажи, як ти почуваєшся.

— Якщо ти будеш запитувати мене щогодини, то я так і не зможу змиритися з цим.

— Пробач. Я просто хвилююся. І Астрід теж.

— Коли ти вже познайомиш нас?

— Поки не знаю. Наші стосунки ще не досить міцні для різних знайомств.